10. Проанал-те філософ.Погляди софістів та Сократа

Софісти з’явились у 2 половині 5 ст. до н.е. в Греції.Софісти- платні вчителі «мислити, говорити, робити».Їх заслугою було те, що вони привернули увагу до проблеми людини, сусп-ва, знання.Протагор, Георгій виступали з критикою усіх традиц. уявлень про світ, образ життя, що не були обгрунтовані розумом, а сприйм. на віру.Показували хибність таких уявлень і необх-ть їх переосмислення незалеж. і індивід. розумом.Індивід або особистість ставали суддею усього того, що індивід. суду раніше не припуск-ся принципово.Це було зафікс. у центр. Положенні софістів: «Людина є мірою всіх речей», виходячи з цього відмов. від вивчення природи і зосередж-ся на вивченні людині і насамперед її пізнавальних здібностей.Усе, що ми знаємо про світ ми отримуємо через органи чуття, але вони мають релятивний характер. Позиція софістів була сприйнята як бунт. Він визнавав обмеженість пізнавальних можливостей людини, звідсіля його скепсис і фраза «Я знаю, що я нічого не знаю». На відміну від софістів Сократ не заперечує можливості пізнання об’єктитвної істини. Шлях до цього пізнання лежить не через почуття, а через понятійне мислення. Саме розум повинен стати головним суддею над іншими почуттями і дати нам не особисту думку, а особисту істину. Причому ця істина досягається не через пізнання природи, а через людину. «Пізнай самого себе». Головним методом цього є діалектика (метод послідовних запитань та індукції). Цей метод він називає маєвтикою.

Сократ питає, що є важливим в інструменті: матеріал, з якого він виготовлений чи його призначення? Звісно інструмент визначає не матеріал, а його призначення. Ту саму аналогію Сократ застосовую і щодо людини: тіло чи те, що йог спрямовую – те, що спрямовує тіло - душею. Але що складає сутність душі? При відповіді на це запитання Сократ виходить з традиційного уявлення про чесноту: будь-якій речі властива своя чеснота, що передбачає створення з цієї речі того, чим вона є за призначенням. Застосовують таке розрізняння: що відрізняє людину від інших істот – розум. Таким чином, сутність душі є розум, а її чеснотою – якомога більше розвинення цього розуму. Кожна людина прагне блага, проте якщо її дії суперечать цій меті, то винним в цьому є нерозвинений інтелект. Якщо його розвинути, тоді якість людського життя покращиться і усі люди будуть щасливі. „Майевтика” Сократ вважав, що знання отримані людиною в готовому вигляді найменш цінне для людини і тому не таке довговічне, як продукт власного мислення.

11. Охаракт.Основні положення об’єктивного ідеалізму Платона.

Афінський філософ Платон (427-347 до н.е.). Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані. Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що в них справді сущим, чуттєві речі зобов’язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно ф їх причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, „ейдос”, - фактично об’єктивоване поняття. Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне – конкретному, сутність – явищу, оригінал – копії, але і як добро – злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого – джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика. Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець – особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідая добра увінчує піраміду ідей Платона. Кожна річ має свою причину і ця причина називається Ідея (ейдос), тобто насправді є лише ейдоси речей, саме вони мають справжнє буття. Є ейдос людини, ліжка, прекрасного тощо. А те розмаїття людей та інших речей, які ми спостерігаємо, насправді не існують, а точніше вони існують посередині між буттям та небуттям. Буттям тому що вони є відображенням ейдосів, а небуттям, тому що всі вони є відображенням, а не справжніми ейдосами. Серед цих ейдосів, які є взірцями для копіювання усіх тих речей, які ми сприймаємо за допомогою почуттів, вирізняється ейдос Блага, завдяки якому люди взагалі можуть пізнавати щось відоме світу. Однак постулювання ейдосів заважає одне міркування. Між ейдосами та речами існує таке саме відношенням як між поняттям та відчуттям. Якщо це так, то ствердження ейдосу проводиться на тій підставі, що деякі речі мають щось спільне – воно не є частиною самих речей, а створює окремий світ. Але якщо це так, тоді між речами та їхнім ейдосом можна припустити існування ще одного ейдосу, який утримується на тій самій підставі в спільності всіх речей та їхнім ейдосом, що як така міститься у самих речах. І так до нескінченності.