32. Проаналізуйте діалектику заперечення.

Закон заперечення заперечення відображає об'єктивний, закономірний зв'язок, спадко­ємність між тим, що заперечується і тим, що заперечує. Цей процес відбувається об'єктивно як діалектичне заперечення елементів старого і утвердження елементів нового, тобто і в новому є старе, але в перетвореній формі, в "знятому" вигляді.

Основою діалектичного заперечення є суперечність. Це єдність протилежностей, момент зв'язку старого і нового. Яскравим прикладом діалектичного заперечення, такого зв'язку старого і нового є вся історія су­спільного розвитку. Розвиток суспільства — це підтвердження спад­коємності, поступальності між тим, що було, і тим, що є та що буде.

Діалектичне заперечення здійснюється в різних сферах дійсності і по-різному. В неживій та живій природі процес заперечення здійснюється стихійно, як самоза­перечення; у суспільстві, в мисленні — в процесі свідомої діяльності людей. Люди самі визначають, що затримувати при запереченні, а що відкидати, які елементи старого знищити повністю, а які залишити для подальшого розвитку.

Даному закону притаманне також подвійне заперечення, отже розглянемо його сутність. Першим цей термін запровадив у філософію Гегель. Він є авто­ром цього важливого закону діалектики, сформулювавши його як за­кон мислення, пізнання.

Які ж особливості закону заперечення заперечення?

- повторюваність рис, елементів старого на вищій основі і є особливістю закону, який ми розглядаємо. З цього випливає інша особливість закону заперечення заперечення. Оскільки має місце повторюваність старого на вищій основі, то виявляється, що розвиток іде начебто по спіралі, наближаючись з кожним циклом до старого, оскільки є по­вторюваність, і віддаляючись від нового, оскільки це нове.

- закон заперечення заперечення — це закон великого масштабу. Він виявляється в повному своєму обсязі лише в тому разі, коли від­бувається повний цикл розвитку (наприклад, зерно – стебло - нові зерна), коли мають місце три ступені в процесі розвитку (Гегелівська "тріада": теза -- антитеза — синтез) або заперечення заперечення. Отже, особливостями даного закону є те, що він здійснює свої "обер­ти", коли є певний цикл.

- закон заперечення заперечення дає теоре­тичне уявлення про поступальний характер розвитку. І це теж є важ­ливою особливістю даного закону діалектики.

33. Проаналізуйте пізнання як специфічну форму освоєння світу

Пізнання є різновидом духовної діяльності людини, процесом осягнення навколишнього світу, отримання і нагромадження знань. Пізнання є предметом дослідження такого розділу філософії як теорія пізнання. Процес пізнання охоплює певну кількість взаємоорганізованих елементів: об’єкт, суб’єкт, знання як рез-т дослідження.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість дати адекватне відображення дійсності.Сучасна гносеологія грунтується на принципах:

-принцип пізнавальності- пізнанню людини немає меж, хоча на кожному історичному етапі пізнання обмежене рівнем розвитку практичної д-ті людства;

- принцип об’єктивності- визнання об’єктивного існування дійсності

- принцип історизму вимагає розглядати усі предмети в їхньому історичному виникненні і ставленні

-принцип практики

-принцип коректності наголошує, що абстрактної істини не може бути, істина завжди конкретна

-принцип активного творчого відображення

Процес пізнання-це цілеспрямоване творче відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Практика- це д-ть , за доп. якої людина змінює світ. Під практикою перш за все розуміють д-ть людства, весь його досвід. Практика має суспільний характер і виступає як цілісна система ідей, є способом суспільного буття людини.Практика- це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча д-ть людини, яка включає в себе освоєння та пертворення природних та соціальних об’єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання.Можна виділити такі ф-ції прктики:

-практична є основою пізнання і джерелом і рушійною силою процесу пізнання, кінцевою метою пізнання і критерієм істини.Основою пізнання практика є тому, що вона основа сукупного життя людей, визначальний спосіб їх ставлення до світу.За допомогою практики людина втручається в природній процес, змінюючи цей світ, відкриває нові процеси, які можуть стати об’эктом пызнання.Пізнання розвивалось і розвивається відповідно розквітанню практики, тому вона виступає джерелом і рушійною силою пізнання, а також і кінцевою ціллю.