3. Дайте оцінку міфології та релігії як історичних типів світогляду.

Міфологічному світогляду притаманні кілька рис :

1) Одна з гол. Ознак міфу – відсутність чіткого розрізняння між суб’єктом та об’єктом, в наслідок чого ім’я речі та певна річ зливаються.

2) Вважається що в міфах порушується логічний закон виключного третього, відповідно до якого річ може бути або А або В, але не може бути і А і В водночас. Замість цього в міфах одна й та сама річ може бути водночас чим завгодно і все це на підставі вторинних чуттєвих ознак, сумісності в просторі, тощо. Наслідком порушення логічного закону виключного третього є байдужість до суперечності. Одна з головних відмінностей у ставленні міфологічного та суч. мислення до оточуючого світу полягає у такому: для суч. мислення світ являє насамперед «Воно», а для міф. мислення – «Ти».

Перша особливість ставлення «Воно» полягає у тому, що світ сприймається начебто з дистанції. Він є чимось пасивним, тобто таким на що спрямована активність суб’єкту. В наслідок цього знання що отримуються є емоційно-нейтральним вираженням у поняттях та розчленованим.

Друга особливість «Воно» полягає у тому що певні явища можуть бути віднесені до класів типових явищ внаслідок чого світ розглядається як сукупність більш-менш типових явищ що підкоряються універсальним законам.

Перша особливість ставлення до світу як «Ти» полягає у тому що ми одержуємо безпосереднє знання про ту чи іншу річ. Коли людина відноситься до чогось як до «Ти» вона завжди пасивна, якою б не були її наступні дії, оскільки головне – це отримання певних вражень. Те, що сприймається як «Ти» не аналізується, а переживається як жива присутність про яку відомо лише тому що вона себе проявляє. Тому знання що отримується – це знання емоційне, безпосереднє та нерозчленоване.

Друга особливість: «Ти» - безпрецедентне, унікальне та має непередбачуваний характер. «Ти» не аналізується, а переживається, тому для цього мислення притаманна лише одна форма висловлювати думки особисто. Це не означає що люди наділяли природу людськими якостями, просто не одушевленого світу не існувало. Світ перенасичений життям з яким ти можеш зіткнутись у будь яку мить. Це життя проявляє себе у блискавках, камінні. Коли світ переживається як «ти» то в цьому процесі людина бере участь повністю і своїми емоціями та уявою, не меншою мірою ніж інтелектом, тому знання про міф є надзвичайно індивідуальним: людина не в змозі неповідомити про переживання того, від чого залежить її існування: це переживання, а не аналіз.

Таким чином міфологічне мислення не можна вважати нераціональним, просто йому притаманна особлива логіка.

(про теорії походження міфології)

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обґрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих, які звідси вип-минають. Зв'язок із Богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.

Другою особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А в зв'язку з цим віра в бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру. Релігію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві, В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння, тобто < релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами.

Отже, характерні риси релігії: подвоєння дійсності на матеріальне і реальне, природнє і надприроднє; осн знаряддя освоєння світу-віра; переконання у виначальній ролі надприр сил в житті людини; теоцентризм (орієнтація на Бога); догматизм-неприпустимість сумнівів шодо основних положень релігії.