20. Охарактеризуйте основні положення волюнтаризму а.Шопенгауера.

На відміну від всіх попередників, що вважали раціонально духовне начало лежить в основі, Шопенгауер проголошує в основі всього сущого стихію нічим не обмежену світову волю. Головними рисами її є ірраціональність ї безцільність. На думку Ш. світ і воля розділяються на дві полярні протилежності, між якими точеться запекла боротьба. В основі всього сущого лежить всесвітнє страждання. Ідея прогресу- це забобони дурнів. Світова воля абсурдна і тому життя позбавлене будь-якого сенсу. Безглуздість і конфліктність буття є джерелом постійного страждання людини. В окремих випадках людина приречена на нудьгу. Позбавитись від страждань не здатний ніхто, бо вони криються не в наших помилках, а в самій природі нашого буття. Є 2 шляхи, якими ми можемо приглушити страждання: 1) мистецтво (дозволяє створити світ ілюзій). 2)людина повинна усвідомити безглуздість, визнати трагічність буття, відмовитись від самої волі до життя. Незважаючи на те що, смерть незворотня, Ш. закликає не боятись смерті. На думку Ш. людина має шанс втілити себе, що вона є смертною часткою безсмертного світу. В основі всіх вчинків лежить три начала: 1) егоїзм, прагнення виключно до свого добробуту; 2) злоба; 3) співчуття, воно слабке начало, кволе, але дійсно воно повинно лежати в основі. Відсутність співчуття до інших, до всіх інших є аморальним і недостойним людині. Актуальною для того часу була ідея релігії. Актеїзм – це річ припустимо корисна для людей вихованих і освідчених щодо неосвідченої маси – це край небезпечно.

21. Головні положення філософії доби Просвітництва

Просвітництво постало як ідейний рух XVIII ст., що охопив передові країни Західної Європи — Францію, Англію, Німеччину і поширився на інші європейські країни, у тому числі Польщу, Україну та Росію. Його основу становила віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства), віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму, визнання природних прав людини. Як ідеологія, Просвітництво виражало інтереси молодої буржуазії. Оскільки релігія на той час була духовним виразником інтересів аристократії, то діалектика ідейної боротьби змусила ідеологів буржуазії зайняти протилежні — матеріалістичні та атеїстичні — позиції. Просвітництво за своєю суттю оптимістичне, пройняте вірою в щасливе майбутнє людства. Ця віра ґрунтувалася на переконанні, що наука і технічний прогрес створять рай на землі. Його представники не передбачили, що прогрес принесе свої проблеми, а «земний рай» весь час буде маритися на горизонті й відступатиме з міру наближення до нього. Теоретичною передумовою Просвітництва можна вважати філософію XVII ст., зокрема Декарта з його настановою на розум і механістичним світоглядом, ідеї Локка (орієнтація на досвід, теорія природних прав людини), а також механіку Ньютона як зразок наукової теорії.Просвітники піднесли розум до вищого ідеалу епохи. Однак вони тлумачать розум дещо інакше, ніж їх попередники. В просвітників розум набуває рис активності, постає як прагнення до істини, знаряддя перетворення буття. Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пізнання наявного буття (природного та соціального), просвітники мислили як знаряддя перетворення буття. Поєднання ідей емпіризму і раціоналізму — віри в розум і вимоги опори на чуттєві факти — просвітники здійснювали декларативно, поверхово. Вони не обґрунтували його теоретично. Для Просвітництва характерне скептичне, а часто й зневажливе ставлення до релігії, яке у деяких його представників переростає в атеїзм. Бог мислився ними творцем світу, суддею за моральні вчинки, але заперечувалося його безпосереднє втручання в хід подій водночас просвітники заперечували існуючу так звану позитивну релігію — релігію Одкровення, яку вважали сукупністю марновірства та невігластва. Це породжувало нехтування обрядами, заперечення церковних історій. У поглядах просвітників на світ панував механістичний світогляд, заснований на фізиці Ньютона і механіці Декарта. Світ — це матерія, що рухається в просторі та часі й має причинні зв'язки. При цьому причинність у межах механіцизму набуває рис фаталізму, заперечення будь-яких випадковостей. Просвітники заперечували телеологію, але не брали до уваги і якісну різноманітність світу. Усе це свідчить, що просвітникам притаманний механістичний натуралізм в розумінні світу. Поширений на людину, цей підхід вів до заперечення свободи і до пошуку моральних засад людського буття в природі людини. Вони вірили в незмінну природу людини, яка складається зі схильностей, інстинктів і чуттєвих потреб. По-різному оцінюючи природу людини (добра вона чи зла), вони схилялись до думки про всесилля виховання (ці думки вслід за Локком повторював Гельвецій). Це живило сподівання на розумних правителів і вчителів, які завдяки вихованню нових людей перетворять світ. З природи людини просвітники виводили природні права (права, виведені розумом з природи людини): право на життя, свободу і на приватну власність як основу добробуту.