зменшуються або зникають у відповідь на припинення приймання лікарського засобу;

• ЛЗ повторно не призначають.

3. Можлива (англ. possible). Клінічні прояви, включаючи порушення лабораторних показників:

• пов'язані в часі з прийманням досліджуваного ЛЗ;

• можуть пояснюватися супутніми захворюваннями або дією інших лікарських і хімічних речовин;

• інформація про реакцію на припинення приймання ЛЗ недостатня або нез’ясована.

3. Сумнівна (англ. not likely). Клінічні прояви, включаючи порушення лабораторних показників:

   • можуть не бути пов'язані в часі із прийманням досліджуваного ЛЗ, оскільки чіткий часовий зв'язок відсутній;

   • можуть бути пояснені супутніми захворюваннями або дією інших лікарських і хімічних речовин.

4. Умовна. Клінічні прояви, включаючи порушення лабораторних показників:

• важко оцінювати;

• необхідні додаткові дані для оцінки або ж ці дані в даний час аналізуються.

3. Не піддається оцінці:

• повідомлення про підозрювану ПР не можна оцінювати, оскільки немає достатньої інформації або ж вона суперечлива.

Чинники ризику виникнення лікової хвороби:

1. Генотип.

2. Фенотип, попередня сенсибілізація (частіше речовини білкової природи, у тому числі продукти харчування).

3. Вік (низька специфічна в дитячому та значно низька в похилому віці реактивність, вікова редукція систем метаболізму ліків);

4. Стать (частіше особи жіночої статі – ураження шкіри в 1,3 рази, анафілактоїдні реакції на рентгеноконтрастні засоби в 20 разів вищі).

5. Захворювання зі зміненою реактивністю організму.

6. Лікарський засіб (індекс сенсибілізації, для феніетилгідантоїну – 80-90%, пеніциліну – 0,3-3%).

7. Поліпрагмазія з ризиком полівалентної сенсибілізації.

8. "Каскад призначень" – неправильно розпізнані ПР ЛЗ як ознаки захворювання підстава для нових призначень.

9. Шляхи введення ліків.

10. "Слабкі місця" для алергічної реакції незалежно від способу введення ЛЗ: золото – кістковий мозок; солі важких металів – печінка.

Клінічні форми лікової алергії:

1. Системні пр лз:

1. Анафілактичний шок (пеніцилін і інші антибіотики).

2. Сироваткова хвороба (вакцини, сироватки).

3. Алергічні васкуліти (алопуринол, мієлосан, пеніциліни, фенотіазини, сульфаніламіди, тетрацикліновий ряд).

2. Органоспецифічні синдроми (прояви):

1. Печінковий синдром (галотан, аспірин, фенотіазини, азатіоприн, еритроміцин).

2. Нирковий синдром (метицилін, сульфаніламіди, цефалоспорини).

3. Легеневий синдром:

• бронхоспазм (ферментні ЛЗ, аспірин та інші НПЗЗ)

• пневмоніт (нітрофурагін, препарати золота)

4. Шкірні реакції:

• кропив'янка (пеніцилін, сульфаніламіди, цефалоспорини, екстракти алергенів)

• висипання (тетрациклін, сульфаніламіди, цефалоспорини)

• фотодерматит – фототоксичність (доксициклін, кам'яновугільні смоли, аміназин)

• фотодерматит – фотоалергія (фенотіазини, гризеофульвін, сульфаніламіди)

• контактний дерматит (параамінобензойна кислота, неоміцин, антигістамінні ЛЗ)

• шкірні реакції з явищами лихоманки – синдром Лайєла (рифампіцин, фенобарбітал, фенітоїн, триметоприм, сульфаметоксазол, пеніциліни)

5. Ураження ШКТ у вигляді алергічного гастриту та ентероколіту.

6. Гематологічний синдром – анемії, гранулоцитопенії, тромбоцитопенії.

Клінічна картина та невідкладні заходи

Клінічні симптоми лікової хвороби дуже різноманітні. Вони можуть бути системними; переважно шкірними; з вибірковим ураженням органів (легень, печінки, нирок тощо); гематологічними. Теоретично всі ліки можуть викликати будь-який синдром, проте дослідження вказують, що певні синдроми викликаються конкретними ліками. Наводимо лише ті, які мають найбільше практичне значення, які часто що зустрічаються або важко перебігають та небезпечні для життя.

Анафілактичний шок – гостра блискавично перебігаюча реакція, опосередкована Ig Е. Розвивається у сенсибілізованих осіб на повторне введення сенсибілізуючого агента.

Патогенез: вироблення антитіл → сенсибілізація опасистих (тучних) клітин → при повторному контакті утворюються циркулюючі імунні комплекси (ЦІК), опасисті клітини руйнуються і з них виділяється велика кількість біологічно активних речовин (БАР), які викликають бронхоспазм, набряк легень, розширення судин із виходом плазми крові в тканини, різке зниження АТ, при тривалому розвитку можуть з'явитися аритмії та кардіогенний шок.

Клініка: через 1-15 хвилин після введення ЛЗ (іноді відразу «на голці») хворий відчуває дискомфорт, неспокій, серцебиття, парестезії, свербіж шкіри, пульсацію у вухах, важкість дихання. Ознаками шоку є: зниження АТ, мимовільне сечовипускання і дефекація, судоми, кома. Може наступити летальний вислід.

Лікування:

1. Негайні заходи:

1. Забезпечити прохідність дихальних шляхів, у деяких випадках показана інкубація.

2. Адреналін 0,3-0,5 мл розчини в розведенні 1:1000 підшкірно. При необхідності повторити ще раз через 20 хвилин. В особливо важких випадках 0,5 під язик, інтратрахеально і/або внутрішньовенно краплинно 1мг в 250 мл 5% розчину глюкози.

3. Відновлення ОЦК – внутрішньовенне введення розчинів колоїдів і кристалоїдів в загальному об'ємі до 500-1000 мл.

4. При вираженому бронхоспазмі – інгаляції β-адреноміметиків.

5. Кортикостероїди: гідрокортизон 150-300 мг кожні 6 годин (преднізолон 180 мг, дексаметазон 20 мг).

2. Загальні заходи:

1. Амінофілін внутрішньовенно краплинно або струминно повільно.

2. Обколювання місця ін’єкції адреналіном.

3. Вугілля активоване 50-100 мг всередину.

4. Антигістамінні ЛЗ.

5. Хворим, які отримують β-адреноблокатори – глюкагон 10 мг внутрішньовенно струминно.

Спостереження не менше 6-24 годин при помірних реакціях. У важких випадках показана госпіталізація у відділення інтенсивної терапії, ЕКГ-контроль.

Сироваткова хвороба – алергічна реакція на гетерологічні сироватки або лікарські засоби, що характеризується лихоманкою, артралгіями, висипаннями на шкірі та лімфаденопатією. Всі ці прояви розвиваються через 3-5-12 діб після застосування засобу. Частота розвитку 2-5%.

Етіологія:

• введення гетерологічних сироваток;

• введення гетерологічних імуноглобулінів;

• введення правцевого анатоксину.

Клініка:

1. Шкірні симптоми (зустрічаються в 85-95% випадків) – висипання, свербіж шкіри, кропив'янка.

2. Лихоманка (70%).

3. Лімфаденопатія всіх груп лімфатичних вузлів.

4. Ураження суглобів.

5. Біль у животі, нудота, блювота, у важких випадках при розвитку ШКК може з'явитися мелена (чорний стілець).

6. Ураження нирок.

7. Неврологічні порушення у вигляді невритів периферичних нервів.

8. Міокардит.

За важкістю виділяють легкий, середньої важкості, важкий і дуже важкий ступені.

Лікування:

1. При легкому перебігу і середньої важкості достатньо вживання антигістамінних ЛЗ (димедрол, піпольфен, супрастин тощо)

2. При важкому перебігу необхідно призначати глюкокортикостероїди до 0,5 мг/кг всередину протягом 10-14 днів.

Для профілактики сироваткової хвороби необхідно ретельно з'ясовувати алергологічний анамнез. За анамнезом виділяють дві групи осіб:

1. особи, які ніколи не давали алергічних реакцій (їм «небезпечні» ЛЗ вводять за методом Безредка – спочатку 0,1 мл в розведенні 1:10 внутрішньошкірно, через 30 хвилин, якщо немає місцевої або загальної реакції внутрішньошкірно вводять 0,1 мл в розведенні 1:1, якщо через 30 хвилин не з'являється ніяких небажаних ефектів, то всю дозу, що залишилася, вводять внутрішньом'язово);

2. особи, у яких спостерігалися навіть важкі алергічні реакції (таким пацієнтам вакцинацію необхідно відкласти, відмінити або проводити під прикриттям антигістамінних ЛЗ та кортикостероїдів).

Кропив'янка та набряк Квінке

Майже всі ліки, що викликають розвиток анафілактичного шоку та сироваткової хвороби можуть викликати появу кропив'янки або ангіоневротичного набряку. Вважається, що ці прояви рідко зв'язані із застосуванням тетрацикліну, алопуринолу, препаратів наперстянки, антикоагулянтів при прийманні їх всередину.

Лікові висипання

Найчастіші прояви ПР ЛЗ – різноманітні ураження шкіри: свербіж, еритематозні висипання, макулопапульозні, скарлатиноподібні та екзематозні висипання [Желтаков М.М., Сомов Б.А., 1968]. Нерідко в таких випадках застосовують термін «медикаментозний дерматит», хоча фактично, не існує висипань, характерних лише для лікового ураження шкіри. Звичайно висипання з'являються через декілька днів після початку приймання ЛЗ, часто на 7-8 добу, що характерно для алергічних проявів. Причиною висипань описано дуже багато ЛЗ. Механізм розвитку висипань невідомий. Існує думка, що певну роль у цьому відіграє клітинний тип гіперчутливості, хоча точних доказів цього досі не одержано. В більшості випадків висипання зникає протягом 3-4 діб після відміни ЛЗ, але іноді, не дивлячись на відміну ЛЗ, вона прогресує до ступеня ексфоліативного дерматиту. Хоча у низці випадків шкірні висипання можуть бути проявом основного захворювання або тимчасової зміни реактивності (наприклад, пеніцилінові висипання при інфекційному мононуклеозі), практично правильніше відносити «медикаментозний дерматит» до алергічних феноменів, доки не запропонована інша концепція.

Фіксовані дерматити

Обмежені ділянки дерматиту з різними одиничними або множинними елементами, іноді крупними, від темно-червоних плям до екзематозних, везикулярних або бульозних, що виникають після повторних призначень «підозрюваного» ЛЗ на одних і тих же місцях, називаються фіксованими дерматитами. Локалізація може бути будь-де, включаючи слизові оболонки. Загальних симптомів звичайно не буває. Передбачається клітинний тип гіперчутливості. Більше 50 ЛЗ описано як можливі причини виникнення фіксованих дерматитів.

Алергічні васкуліти

Часто важкі, іноді з летальним вислідом реакції. У легких випадках вражається лише шкіра. Висипання звичайно з'являються на нижніх кінцівках і можуть бути еритематозними, макулопапульозними та у вигляді пурпури. Іноді частина елементів має характер уртикарних. У низці випадків пурпура набуває бульозної та некротичної форми. Системні васкуліти супроводжуються лихоманкою, міалгіями, артритами, задишкою, головним болем, периферичними невритами. Іноді розвиваються симптоми ураження кишечника та нирок. При гістологічному дослідженні в стінках судин знаходять імуноглобуліни і компоненти комплементу, що може вказувати на імунокомплексний характер процесу. При деяких варіантах знаходять зниження комплементу сироватки крові, ШОЕ прискорена. Еозинофілія зустрічається не завжди, але при лікових васкулітах частіше, ніж при інших видах ускладнень ФТ. Ймовірно з ліками пов'язують деякі випадки нодозного періартеріїту. Як етіологічні причини васкулітів описано досить багато ЛЗ, серед них – алопуринол, мієлосан (бусульфан), димедрол, етіонамід, йодиди, ізоніазид, мепротан, дифенін, пеніциліни, фенотіазини, бутадіон, анаприлін (пропранолол, обзидан, індерал), сульфаніламіди, тетрациклін, гіпотіазид.

Лікова лихоманка

Ліки можуть викликати підвищення температури тіла без участі алергії, наприклад при реакції Яріша-Герксгеймера, забруднення рідин для парентерального застосування екзогенними пірогенами, при звільненні ендогенних пірогенів при асептичному запаленні. Можливі також стимуляція тканинного метаболізму (порушення окислювального фосфорилювання при загальній анестезії), периферична вазоконстрикція (ефект норадреналіну) із зменшенням тепловіддачі та деякі інші механізми. Лихоманка закономірно супроводжує алергічні імунокомплексні реакції (сироватковоподібні, ангіїти). IgE-залежні реакції звичайно лихоманкою не супроводжуються. Лікова лихоманка, як єдиний прояв алергії зустрічається вкрай рідко; характерна її поява на 7-14 доби від початку лікування певним ЛЗ. «Лихоманка дев'ятого дня» описана при лікуванні сифілісу ЛЗ, що містять миш'як. При успішному лікуванні гарячкового захворювання звичайно на 3-5 добу температура знижується, а потім знову підвищується на 7-9 добу лікування. Після відміни ЛЗ температура нормалізується менш ніж через 48 годин. Повторне приймання цього ж ЛЗ викликає швидкий розвиток лихоманки. Механізм цього явища точно не відомий. Лікову лихоманку можуть спричинити багато ЛЗ, у тому числі антибактерійні. Найчастіше вона розвивається при застосуванні пеніцилінів і цефалоспоринів, рідше – сульфаніламідів, барбітуратів, хініну. Лікова лихоманка пригнічується кортикостероїдами.

Еозінофілія крові

Еозінофілія крові рідко є єдиним симптомом ПР ЛЗ. Проте наростаюча під час лікування ЛЗ еозинофілія є приводом для його пробної відміни та спостереженням за подальшою динамікою цього показника. Відносно висока частота еозинофілії при лікуванні канаміцином (близько 10%) і пролонгованим стрептоміцином (близько 50%). Нерідко еозинофілія спостерігається при лікуванні наперстянкою та її ЛЗ, хоча клінічні прояви алергії при цьому надзвичайно рідкісні.

Системний червоний вовчак (СЧВ) як синдром лікової хвороби.

Клінічний синдром, схожий з класичною картиною СЧВ, виражається слабкістю, лихоманкою, ураженням серозних оболонок. Шкірні прояви, лімфаденопатія, гепато- і спленомегалія менш постійні. При лабораторних дослідженнях знаходять підвищену ШОЕ, лейкопенію, LE-клітини і позитивну реакцію на антинуклеарні антитіла. Рівень сироваткового комплементу нормальний, анти-ДНК-антитіла не виявляються. У хворих з гідралазиновою СЧВ буває хибнопозитивна RW. Ґенез реакції залишається нез’ясованим.

Випадки СЧВ описані при застосуванні гідралазину, прокаїнаміду, аміназину, ізоніазиду (тубазиду), пеніциламіну, дифеніну (алепсину), практололу. Прикметно, що для практололу, селективного β₁-адреноблокатора, СЧВ – найчастіша побічна реакція. Істинна лікова СЧВ проходить через 1-2 тижні після припинення приймання ЛЗ, хоча антинуклеарні антитіла можуть виявлятися ще декілька місяців.

Лікові алергічні ураження органів і систем.

Респіраторний тракт. Бронхоспазм може бути одним із проявів лікового анафілактичного шоку. Інгаляційне введення ліків хворому з попередньою анафілактичною сенсибілізацією до нього може викликати бронхоспастичну реакцію без супутніх проявів. Лікова алергічна бронхіальна астма як нозологічна форма (і алергічний риніт) розвивається при професійному контакті з ліками у робочих фармацевтичних заводів, фармацевтів, медичних працівників. Можливий розвиток екзогенного алергічного альвеоліту, еозинофільних інфільтратів. У першому варіанті як причинні чинники описані пітуїтрин та інтал, в другому – аміносаліцилова кислота, хлорпропамід, інтал, пеніцилін, сульфаніламіди, гіпотіазид, метотрексат, нітрофурани. Останні, мабуть, є найчастішою причиною гострих легеневих інфільтратів, які розвиваються у одного з 400 лікованих.

Печінка. Припускають, що печінка, яка бере пряму участь в метаболізмі ліків, часто може слугувати органом-мішенню для розвитку лікової алергії. Лікові ураження печінки відносно часті. Їх можна розділити на дві групи:

1. доброякісні холестатичні гепатити;

2. паренхіматозні гепатити.

В першій групі алергічний ґенез найбільш вірогідний, оскільки хвороба звичайно починається кропив'янкою та артралгією через декілька днів після початку лікування певним ЛЗ. В крові визначається еозинофілія. Потім розвивається жовтяниця з усіма ознаками механічної. Після відміни ЛЗ стан нормалізується протягом 2 тижнів. Частіше за все ліковий холестаз розвивається при лікуванні аміназином, на другому місці стоїть еритроміцин; описані випадки ураження печінки при вживанні сульфаніламідів, нітрофуранів, невіграмону тощо. Паренхіматозні лікові ураження печінки схильні вважати швидше токсичними, ніж алергічними.

Серцево-судинна система. Лікові алергічні ураження серця рідко бувають ізольованими. Найчастіше осередковий міокардит може бути наслідком сироватковоподібних реакцій. Описаний еозинофільний міокардит з доброякісним перебігом за типом еозинофільного інфільтрату Лефлера. Діагноз ставлять на підставі скороминущих змін ЕКГ, що поєднуються з високою еозинофілією.

Органи травлення. Симптоми ураження травного апарату, особливо при пероральному вживанні ліків, - дуже частий прояв ПР ЛЗ. Деякі з них розцінюються як алергічні. Так, описані алергічний стоматит, езофагіт, гастрит. У тканинах кишечника нерідко локалізуються лікові набряки Квінке, що проявляються болями і симптомами кишкової непрохідності. В тонкому кишечнику у зв'язку з особливостями його тканинних структур (безліч опасистих клітин) алергічні реакції локалізуються особливо часто. Клінічно вони проявляються алергічним проносом із значним водянистим або слизистим із домішками крові калом. Часто ці симптоми поєднуються з кропив'янкою та еозинофілією.

Гематологічні лікові алергічні синдроми.

Анемія, гранулоцитопенія і тромбоцитопенія – часті прояви лікової алергії.

Є припущення, що деякі синдроми, які до останнього часу вважалися проявом лікової алергії, насправді обумовлені бактерійною, вірусною, мікоплазмовою інфекцією та іншими чинниками. До таких синдромів відносяться ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєла), синдром Стівенса-Джонсона (багатоформова ексудативна еритема з ураженням шкіри і слизистих оболонок) і нодозна еритема.

Діагностика лікової алергії

Немає жодного методу, який дозволив би лікарю достовірно та без сумнівів поставити діагноз лікової алергії. Ця проблема ускладнюється тим фактом, що в сучасних умовах лікування захворювання вимагає призначення не одного, а двох і більше ЛЗ. У подібних випадках в умовах спеціалізованих алергологічних установ повинно проводитися комплексне обстеження, що дозволяє з високим ступенем вірогідності підтвердити або спростувати алергію до певного ЛЗ.

Для діагностики мають значення наступні методи обстеження:

Анамнез. Оскільки для розвитку алергічної реакції організм повинен бути сенсибілізованим до конкретного ЛЗ, то в анамнезі повинна бути вказівка на приймання цього засобу у минулому. Наявність інших видів атопії також є чинником, що сприяє розвитку лікової алергії. Причиною сенсибілізації може бути професійний контакт із ліками на фармацевтичних підприємствах, в аптеках, медичних і ветеринарних установах. Також можлива перехресна сенсибілізація до різних ЛЗ. Алергічна реакція не залежить від дози ЛЗ (ПР ЛЗ можуть розвинутися в результаті вживання як мінімальної, так і максимальної дози). Алергічна реакція звичайно укладається в певні «класичні» синдроми алергії. Після відміни «підозрюваного» ЛЗ, реакція може зникнути відразу, а може протриматися ще декілька днів (що залежить від фармакокінетичних властивостей окремих ЛЗ).

Шкірні проби при неправильному проведенні можуть призвести до розвитку анафілактичного шоку та інших небезпечних для життя алергічних реакцій. Тому, проводити їх слід строго за правилами і за показаннями. Показаннями для постановки шкірно-алергічної проби можуть бути:

1. неможливість замінити ЛЗ іншим, менш ефективним, але більш безпечним;

2. якщо хворий мав тривалий професійний контакт із ліками, які необхідні для його лікування;

3. якщо хворому необхідно призначити ЛЗ, який раніше давав алергічні реакції у цього хворого;

4. якщо хворому-алергіку необхідно призначити високоалергенний ЛЗ, який він одержував раніше;

5. при життєвих показаннях до призначення пеніциліну хворим із грибковими ураженнями шкіри (оскільки грибкове ураження шкіри сенсибілізує організм до антибіотиків групи пеніциліну).

Для виявлення реакції негайного типу застосовують скарифікаційну і внутрішньошкірну проби. Розведення ліків при цьому повинно бути значним (наприклад, пеніцилін розводять від 0,5 до 100 ОД/мл). Для більшості ліків негативна шкірна реакція не є показником повної відсутності алергії до цього ЛЗ. Виключенням є ліки, що відносяться до повноцінних алергенів (білкові препарати, гормони, ензими). При постановці шкірної проби крім місцевої реакції може розвинутися загальна реакція організму, іноді важкого ступеня. Тому лікар, що проводить нашкірну і особливо внутрішньошкірну пробу, повинен мати напоготові протишоковий набір на випадок розвитку анафілактичного шоку. Для діагностики контактного дерматиту застосовується аплікаційний шкірний тест. Цей тест достатньо інформативний та практично безпечний.

Провокаційні тести застосовують тільки у разі крайньої необхідності в умовах спеціалізованого алергологічного стаціонару.

Лабораторні методи. Величезна кількість запропонованих різними авторами лабораторних тестів часто не дають достовірної інформації про наявність або відсутність алергії. Зараз найбільш часто застосовуються наступні тести: дегрануляція базофілів по Шеллі, дегрануляція опасистих клітин, звільнення гістаміну сенсибілізованими лейкоцитами, реакція бласттрансформації лейкоцитів (РБТЛ), реакція гальмування міграції лейкоцитів (РТМЛ). Для визначення антипеніцилінових IgE-антитіл застосовується RAST.

Профілактика та лікування

Профілактику лікової алергії можна розділити на загальні заходи та індивідуальні.

До загальних заходів відносяться в першу чергу:

• боротьба з поліпрагмазією;

• заборону продажу ліків без рецептів;

• удосконалення технології виробництва несинтетичних гормонів, заміна їх синтетичними (наприклад, заміна АКТГ синактеном) безумовно знизять можливість сенсибілізації чужорідними білками;

• небажане використання ліків як консервантів: ацетилсаліцилової кислоти при консервації фруктів, левоміцетину при заготівці крові та плазми, пеніциліну для збереження м'яса при дальніх перевезеннях в жарку погоду.

До індивідуальних заходів профілактики відноситься перш за все:

• уважне відношення до анамнезу хворого. Багато з описаних в літературі випадків летального лікового анафілактичного шоку пов'язаний з тим, що хворого просто не запитали про те, чи лікувався він цим ЛЗ раніше і як його переносив;

• для введення ліків хворим, які мають в анамнезі важкі прояви лікової алергії, необхідно застосовувати окремі шприци та голки;

• ретельний нагляд за хворим в період лікування може допомогти попередити розгорнену реакцію, якщо помічені «продромальні» симптоми – шкірне свербіння, гіперемія шкіри в місці ін'єкції, прояви риніту і коньюнктивіту (при інгаляційному введенні), наростаюча еозинофілія;

• «профілактичне» призначення антигістамінних ЛЗ не попереджає розвитку алергічних реакцій на ліки;

• при необхідності повторного дослідження із застосуванням йодвмісних рентгенконтрастних речовин у хворих, що перенесли реакцію на попереднє дослідження. Як вказано вище, реакції на ці ЛЗ в даний час розцінюються як псевдоалергічні, пов'язані з гістаміноблокуючими властивостями препарату. Тому шкірне тестування не має сенсу. Введення пробної малої дози в даний час не застосовується, оскільки реакція може розвинутися не тільки на велику дозу. Цікаво, що частота повторних реакцій не так вже велика – 16-20%. Якщо повторне дослідження має життєве показання, хворим з реакцією в анамнезі рекомендують заздалегідь вводити великі дози кортикостероїдів, наприклад, по 40 мг преднізолону 3 рази – кожні 6 годин до введення контрасту і 2 рази – після введення, а також антигістамінні ЛЗ;

Лікування:

• звичайно буває достатньо відміни ЛЗ, що викликав неважкі алергічні реакції будь-кого ґенезу, щоб реакція зазнала швидкого зворотного розвитку. Важкі гострі та тривалі реакції вимагають лікування. Принципово лікування не відрізняється від такого при відповідних синдромах іншого походження. В гострому періоді важких реакцій на групу пеніцилінів рекомендується в/м введення 1000000 ЕД пеніцилінази – ферменту бактерійного походження, що руйнує пеніциліни. Слід пям'ятати, що метицилін, оксацилін та диклоксацилін нечутливі до пеніцилінази. Якщо реакція викликана ЛЗ фенотіазинового ряду – аміназином, левомепромазином (тизерцином), пропразином, френолоном, трифтазином, тиоридазином (меллерилом) тощо, не можна використовувати як атнигістамінний ЛЗ дипразин (піпольфен), який так само відноситься до похідних фенотиазину. При важких ураженнях шкіри, окремих органів, системи крові, васкулітах застосовують кортикостероїди (що в більшості випадків дають дуже хороший ефект).

Основні принципи контролю за безпекою фармакотерапії

З метою профілактики розвитку побічних ефектів ЛЗ слід дотримуватись наступних принципів:

• Враховувати не тільки основну лікувальну властивість ліків, але і його можливі побічні ефекти (особливо якщо вони обумовлені структурою речовини або механізмом дії).

• Призначати оптимальні дози ліків, дотримуватись курсової дози та правил відміни деяких ЛЗ.

• При комбінованій ФТ необхідно враховувати можливу взаємодію лікарських речовин, а при її наявності – передбачати інтервал приймання ліків і їжі, а також її якісний склад.

• Поліпрагмазія підвищує ризик виникнення ПР ЛЗ, особливо якщо вони мають подібний механізм дії.

• Уникати (за можливістю) ін'єкційного способу введення, при якому ПР ліків виникає частіше.

• Дотримуватись індивідуального підходу до призначення ЛЗ з урахуванням віку (особливо для дітей і осіб похилого віку), фізіологічних особливостей (періоди вагітності, лактації, статевого дозрівання тощо), патологічних станів пацієнтів, наявності супутніх захворювань і функціональних змін важливих органів і систем (печінка, нирки, ШКТ, серцево-судинна система тощо), які істотно впливають на біотрансформацію ліків.

• Уникати вживання алкоголю, кави, цитрусових, а також куріння, які можуть істотно змінювати дію ліків;

• Лікарські засоби, які найбільш часто викликають побічні ефекти, необхідно призначати за строгими показаннями.

11