Основні проблеми для обговорення:

• Сутність відмінностей між модернізмом і постмодернізмом у царині гуманітарної думки та в науці про літературу.

• Постструктуралістська ідеологія у текстах М.Фуко:

• проблема «смерті автора»;

• автор як функція.

• Деконструктивістські стратегії Ж. Дерріди:

• децентруваня структури;

• центр – не буття, а функція;

• руйнування ідеї знаковості.

• Роль і місце теорії літератури у контексті гуманітарних наук за Поль де Маном:

• теорія літератури як міждисциплінарна галузь;

• поняття літературності.

• Постструктуралістський аналіз художніх текстів з метою продемонструвати їхню роз’єднаність (пошук суперечностей, парадоксів, зсувів та розламів у точках зору, фізичному часі, персонажах, гри слів, пропусків смислових одиниць тощо).

Теми доповідей (самостійних наукових розвідок):

1. Постмодернізм як культурологічний концепт.

2. Релятивізація цінностей у постмодернізмі.

3. Негативне ставлення до метамовних функцій (великих наративів).

4. Шлях Р.Барта: від структуралізму до постструктуралізму.

5. Пошуки французької семіотики на шляхах від структуралізму до постструктуралізму.

6. Деконструкція як метод мислення та вивчення літератури.

7. Концепт інтертекстуальності (міжтекстовості) у межах постструктуралізму.

8. Політико-естетична концепція постмодернізму ФДжеймсона.

9. Наукові пошуки після постмодернізму.

10. Проблема плюралізму в інтерпретації художніх текстів.

Основна література:

1. Баррі, Пітер. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія.

2. Дерріда Ж. Структура, знак і гра в дискурсі гуманітарних наук (фрагменти). – Антологія.

3. Джеймсон Ф. Політика теорії: ідеологічні погляди у постмодерністичних дебатах (фрагменти). – Антологія.

4. Комендант Тадеуш. Деконструкція та інтерпретація // Література. Теорія. Методологія. – С. 378 – 388.

5. Ман Поль де. Опірність теорії (фрагменти). – Антологія.

6. Мруґальський Міхал. Деконструкція – постструктуралізм – деконструктивізм // Література. Теорія. Методологія. – С. 333 – 377.

7. Уліцька Данута. Етичний поворот у літературознавчих дослідженнях // Література. Теорія. Методологія. – С. 389 – 413.

8. Фуко М. Що таке автор? – Антологія.

Додаткова література:

1. Барт Ролан. Избранные роботы: Семиотика: Поэтика / Пер. с фр. / Сост., общ. ред. Г. К. Косикова. – М.: Прогресс, 1989 – 616 с.

2. Бодріяр Жан. Симулякри і симуляції К., 2004.

3. Вельш Вольфґанґ. Наш постмодерний модерн / Пер. з нім. А.Л.Богачова, М.Д.Култаєвої, Л.А.Ситніченко. – К.: Альтерпрес, 2004. – 328 с.

4. Габермас Юрген. Філософський дискурс Модерну. – К., 2001.

5. Дерида Жак. Письмо та відмінність. – К., 2004.

6. Дерріда Жак. Позиції. – К., 1994.

7. Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. – Харьков: Фолио; М.: 000 “Изд. АСТ”, 2000. - 256 с.

8. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. - М.-СПб., 1998.

9. Нич Ричард. Світ тексту: постструктуралізм і літературознавство / Пер з польськ. Олена Галета. – Львів: Літопис, 2007. – 316 с.

10. Світоглядно-методологічні інновації в західноєвропейській філософії. – К.: Укр. Центр дух. культури, 2001. – 296 с.

11. Співак Ґаятрі Чакраворті. В інших світах: Есеї з питань культурної політики / Пер. з англ. – К.: Всесвіт, 2006. – 480 с.

12. Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму / Пер с фр. Г.К. Косикова. – М.: Прогресс, 2000. – 536 с.

13. Фуко М. Археологія знання. – К., 2003.

14. Хасан Іхаб. Після постмодернізму: пошуки естетики довіри. – Американська література на рубежі ХХ-ХХІ століть: Матеріали ІІ Міжнародної конференції з літератури США – Київ, 24-26 вересня 2002 р. / Укл. Т.Н.Денисов. – К.: ІМВ, 2004. – С. 31-43.

15. Хассан Іхаб. Культура постмодернізму // Вікно в світ. – 1999 - № 5(8). - С. 99-111.

Прокоментуйте наступні фрагменти текстів:

Ім’я автора проголошує появу певного дискурсу, встановлює і вказує статус цього дискурсу в культурі і суспільстві. Воно не має легального статусу, не входить до задуму твору...

Фуко

Насамперед дискурси є об’єктами привласнювання. Форма власности, від якої вони походять, має особливий тип, що формувався тривалий час.

Фуко

Текст завжди має в собі певну кількість знаків, які вказують на автора.

Фуко

...до культури належить те, що залежить від системи норм, які керують суспільством...

Дерріда

Отже, існує дві інтерпретації інтерпретацій структури, знаку, вільної гри. Одна тяжіє до розшифрування, прагне розшифрування істини чи джерела, які вільні від вільної гри і від порядку знаку і живуть, ніби вигнанці, потребою інтерпретації. А друга, яка вже не спрямована до джерела, сприяє вільній грі і пробує вийти поза межі людини і гуманізму, а назва людини є назвою істоти, яка протягом усієї історії метафізики чи онтології, або, інакше кажучи, в історії усієї історії, мріяла про певну присутність, про заспокійливу основу, джерело, про кінець гри.

Дерріда

Загальна заява про теорію літератури не може теоретично починатися з прагматичних засад. Вона повинна стосуватися таких запитань, як дефініція літератури (що таке література?) і з’ясовувати відмінність між літературним та не-літературним вживанням мови, а також між літературними та невербальними формами мистецтва.

П. де Ман

Поки що літературній теорії не загрожує небезпека зникнення; вона не може допомогти, але процвітає, і що більше чинить опір, то більше процвітає, оскільки мова, якою вона говорить, є мовою самоопірности. Якщо щось і залишається неможливим для розв’язання, то це те, чи процвітання є тріумфом чи падінням.

П. де Ман

Замість спокуси засудити послужливість постмодернізму як остаточного симптому занепаду або привітати нові форми як провісників нової технологічної та технократичної утопії, більше виправданим видається оцінити новий культурний продукт у межах гіпотези про загальну модифікацію самої культури у суспільній реструктуризації пізнього капіталізму як системи.

Ф. Джексон

Література […] свідчить про те, що істиною для людської ситуації є те, що її неможливо віднайти. У загальному дискурсі гуманітарних наук спостерігається певний пошук рішень, тоді як у сфері літературного дискурсу існує тенденція до розгортання проблеми як рішення […].

Ґ. Ч. Співак (с. 158).

Ми не знаємо ніякого іншого світу, окрім того , що організований як мова, і не оперуємо в жодній іншій свідомості, окрім тієї, що структурована як мова; обома цими мовами ми не володіємо і не можемо володіти, оскільки вони, окрім іншого, контролюють і нас самих. Категорія мови, у такий спосіб, охоплює категорії світу та свідомості, незважаючи на те [,] що вони певною мірою її визначають.

Ґ. Ч. Співак (с. 158).

Семінар 1. 7. Феміністична теорія та критика

Основні проблеми для обговорення:

• Образ Діви Марії як культурний конструкт (за Ю.Крістевою):

• мати чи первинний нарцисизм;

• образ влади;

• єдина зі своєї статі.

• Основні концепти феміністичної критики за Е.Шовалтер:

• визначення жіночності;

• жіночий текст;

• жіноче письмо,

• жіноча мова.

  • Аналітична рецепція художніх текстів за методологією феміністичної критики.

Теми доповідей (самостійних наукових розвідок):

1. Специфіка феміністичної інтерпретації літературних текстів минулих століть.

2. Жіночний погляд на історію літератури.

3. Стать та історія.

4. Фемінізм як суспільне явище та літературознавча стратегія.

5. Літературна інтерпретація підпорядкованості.

6. Особливості розвитку фемінізму (феміністичної літературної критики) у різних країнах. Тут можна дослідити розвиток цих явищ і в компаративному зрізі, і в межах однієї країни: США, Франції, України та інших.

Основна література:

1. Баррі, Пітер. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія.

2. Крістева Ю. Stabat Mater (фрагменти). – Антологія.

3. Шовалтер Е. Феміністична критика у пущі (фрагменти). – Антологія.

Додаткова література:

1. Ґендер і культура: зб. ст. / Упоряд.: В. Агеєва, С. Оксамитна. – К.: Факт, 2001. – 224 с.

2. Жеребкина И. «Прочти моё желание…»: Постмодернизм. Психоанализ. Феминизм. – М.: Идея-Пресс, 2000.

3. Ковалів Ю.І. Абетка дисертанта: Методологічні принципи написання дисертації: Посібник.

4. Співак Ґаятрі Чакраворті. В інших світах: Есеї з питань культурної політики.

5. Эстес Кларисса Пинкола. Бегущая с волками: Женский архетип в мифах и сказаниях / Пер. с англ. – М.: ООО Изд-во «София», 2007. – 496 с.

Прокоментуйте наступні фрагменти текстів:

Християнство, без сумніву, - найвитонченіший символічний конструкт, в якому жіночність, що просочується через нього, - і це вона робить безупинно – зосереджується на Материнстві.

Крістева

Підпорядкування материнського лібідо досягнуло апотеозу, коли зосередилось на темі смерті. Страждальна Матір не знає чоловічого тіла, окрім тіла свого мертвого сина, і єдине, що викликає співчуття (яке різко відрізняється від дещо байдужої безтурботности Мадон-годувальниць), - це сльози, які вона проливає над мерцем.

Крістева

Мовчанкою обходять фізичне та психологічне терпіння при пологах, і особливо самопожертвування, викликане перетворенням в анонімність для того, щоб перейти суспільні норми, якими можна було б знехтувати, але в які треба втягнути дитину, щоб вона здобула освіту і приєдналася до ланцюга поколінь.

Крістева

Однак ніщо не натякає на те, що жіноча етика можлива, а Спіноза навіть вилучив жінок (разом із дітьми та божевільними) зі своєї етики.

Крістева

Для феміністичної критики настав час вирішувати, чи між релігією і ревізією можемо заявляти про будь-який власний твердий теоретичний ґрунт.

Шовалтер

Уся феміністична критика є у певному розумінні ревізіоністичною, такою, що піддає сумніву адекватність сприйняття концепційних структур і, насправді, найсучасніша американська критика також претендує на те, щоб бути ревізіоністичною.

Шовалтер

З погляду політичної перспективи, можна навести цікаві паралелі між феміністичною проблемою жіночої мови та повторенням “мовного питання” у загальній історії деколонізації.

Шовалтер

Річ не у тому, що мова не може виразити жіночу свідомість, а в тому, що жінок не допускали до повноти мовних ресурсів і що їх змушували до мовчання, евфемізму і тавтології.

Шовалтер

Оскільки концепція періодизації літератури ґрунтується на чоловічому письмі, жіноче письмо насильно асимілювали, ми обговорюємо добу Відродження, яка не була відродженням для жінок, чи говоримо про романтичний період, в якому жінки відігравали незначну роль, або модернізм, з яким жінки конфліктують.

Шовалтер

…я вимушена стверджувати, що […] увагу слід зосередити на […] питанні: не просто хто я? але й хто інша жінка? як я її називаю? як вона називає мене? чи входить це до проблематики, яку я розглядаю?

Ґ. Ч. Співак (с. 281)

Голос жінки як Матері, Коханки чи Андрогіна інколи вловлювали великі письменники-чоловіки.

Ґ. Ч. Співак (с. 283)

Тема друга: «Сутність поняття «художня література»

Лекція 2. Що таке художня література?

Основні проблеми лекції:

• Історичні варіації розуміння поняття література (або: поезія, риторика, література).

• Література й літературність, художність і нехудожність текстів.

• Образна природа мистецтва слова.

• Види художньої літератури.

• Основні функції художньої словесності.

• Історизм поняття «автор».

• Автор у творі й автор як реальна особа.

• Реципієнт: слухач, глядач, читач.

Основні проблеми для самостійного опрацювання:

• Види мистецтва, їх походження та класифікація.

• Основні етапи історичного становлення літератури та види літературно-художньої творчості: фольклорна поезія, літературна поезія, художня проза.

• Вчення О.Потебні про художній образ.

• Художній образ як форма відображення дійсності.

• Образ як форма буття художнього твору.

• Види літературно-художнього образу.

• Й. Гейзінга про ігрову функцію поезії.

• Л.Вітгенштайн: від модерністського розуміння мовлення (імпліцитно – літератури) до постмодерністського.

Вихідні теоретичні положення:

Цвєтан Тодоров. Поняття літератури та інші есе:

Література – це вимисел: ось її перше структурне визначення (с. 8).

Отже, література – це системно організована мова, яка цим зосереджує увагу на собі самій, яка набула властивості самоцілі; таким є друге структурне визначення літератури (с. 12).

А ось що пише Фрідріх Шлегель у своїх “Фрагментах” у журналі “Атенеум”: “Дефініція поезії може тільки визначити те, чим вона має бути, а не те, чим вона була або є насправді; інакше вона формулювалася б у найкоротшій формі: поезією є те, що так назвали будь-коли і будь-де” (с. 20).

Йоган Гейзінга. Homo Ludens:

Дух ігрового змагання як суспільний імпульс є давніший за саму культуру, і ним, як справжнім ферментом, пройняте все живе (с. 197).

Всяка поезія породжується грою: священною грою поклоніння богам, святковою грою залицяння, бойовою грою герцю, сперечальницькою грою похвальби, глузування й звинувачення, жвавою грою дотепництва й винахідливості (с. 148).

А.А. Потебня. Мысль и язык:

…художній твір є синтез трьох моментів (зовнішньої форми, внутрішньої форми і змісту), результат несвідомої творчості, засіб розвитку думки і самосвідомості, тобто, вбачаючи у ньому ті ж ознаки, що й в слові, й навпаки, відкриваючи у слові ідеальність і цілісність, що притаманні мистецтву, ми приходимо до висновку, що і слово є мистецтвом, саме поезією (с. 137).

…складний художній твір є такий же розвиток одного головного образу, як складне речення – одного чуттєвого образу (с. 136).

У поезії зв’язок образа й ідеї не доводиться, а стверджується, ніби безпосередня вимога духу; в науці підлеглість факту закону має бути доведена, і сила доказів є мірою істини (с. 140).

…у мистецтві загальне надбання всіх є лише образ, розуміння котрого інакше відбувається у кожному, й може складатися лише в нерозділеному (дійсному і повністю особистому) почутті, яке збуджується образом; в науці же немає образу і почуття може мати місце лише в якості предмету дослідження; єдиним будівельним матеріалом науки є поняття, що складається вже з об’єктивованих в слові ознак образу. Якщо мистецтво є процес об’єктивізації первісних даних душевного життя, то наука є процес об’єктивізації мистецтва (с. 142).

Ернст Роберт Курціус. Європейська література і латинське Середньовіччя:

Форма – це образи і система образів, через які інтелектуальне має змогу виявити себе і стати осяжним (с. 434).

Людвіг Вітгенштайн. Tractatus logico-philosophicus. Філософські дослідження:

…логічна константа – це те що всі речення за своєю природою мають спільне між собою (с. 62).

…загальне поняття значення слів затуманює функціонування мови, – крізь той туман неможливо чітко розглядіти, як вона функціонує насправді (с. 94).

На нашу мову можна дивитися як на старе місто: плутанина вуличок і майданів, старих і нових будинків, а також будинків із добудовами з різних часів, і все те оточене безліччю нових передмість з рівними, розпланованими вулицями, з одноманітними будинками (с. 98).

У мові очікування і здійснення стикаються (с. 218).

Ми не усвідомлюємо нечуваної різноманітності щоденних мовних ігор, бо шати нашої мови всіх їх зрівнюють.

Нове (спонтанне, «специфічне») завжди є мовною грою ( с. 304).

Основна література:

1. Потебня Олександр. Думка й мова. – Антологія.

2. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства.

3. Хализев В.Е. Теория литературы.

Додаткова література:

1. Вітгенштайн Людвіг. Tractatus logico-philosophicus. Філософські дослідження / [Пер. з нім. Євген Попович]. – К.: Основи, 1995 – 311 с.

2. Гейзінга Йоган. Homo Ludens / Пер. з англ. О.Мокровольського. – К.: Основи, 1994. – 250 с.

3. Курціус Е.Р. Європейська література і латинське Середньовіччя / Пер. з нім. – Львів: Літопис, 2007.

4. Потебня А.А. Мысль и язык. К.: СИНТО, 1993. – 192 с. (або інше видання).

5. Теория литературы: учеб. пособие в 2 т. / под ред. Н.Д. Тамарченко. – Т. 1. – Теория художественного дискурса.

6. Тодоров Цвєтан. Поняття літератури та інші есе / Пер. з франц. Є.Марічева. – К.: Вид. дім «Києво-Мог. Ак.», 2006. – 162 с.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ

МОДУЛЬ ДРУГИЙ

АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ

Й ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ

Тема перша: «Особливості літературного процесу»

Лекція 1 (3). Проблеми специфіки літературного процесу:

Основні проблеми лекції:

• Чи можлива історія літератури?

• Що таке літературна епоха, доба, стиль?

• Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури».

• Парадигма літературного процесу Д.Чижевського.

• Основні стадії розвитку літератури в Європі та в Америці. Специфіка інших регіонів.

• Присутність кількох стилів у кожній епосі.

• Модернізм і постмодернізм у мистецтві слова.

Основні проблеми для самостійного опрацювання:

• Відмінність між поняттям літературного процесу та поняттями розвитку, прогресу, поступу.

• Поняття індивідуального стилю письменника (поета).

• Проблеми типологізації мистецьких феноменів.

• Особливості літератури бароко.

• Стиль класицизму.

• Сентименталізм в європейській літературі.

• Витлумачення романтизму як наскрізного стилю в літературі та як стилю певної доби.

• Витлумачення реалізму як наскрізного стилю в літературі та як стилю певної доби.

• Особливості натуралізму.

• Модернізм та його провідні стилі.

• Постмодернізм та його специфіка.

• Види художньої взаємодії.

• Традиції й новаторство у літературному процесі.

Вихідні теоретичні положення:

В. Шкловський. Про теорію прози (1929):

Не лише пародія, а будь-який твір мистецтва створює ніби паралель до існуючого зразка. Нова форма з’являється не задля того, аби висловити новий зміст, а задля того, аби змінити стару форму, що вже втратила свою художність.

Ю. Тинянов. Літературний факт:

…казати про наступність доводиться лише при феноменах школи, епігонства, а не при явищах літературної еволюції, принцип котрої – боротьба та зміна.

Ю. Тинянов. Про літературну еволюцію:

…вивчення еволюції літератури можливо лише при ставленні до літератури ніби до ряду, до системи, котру можна співвіднести з іншими рядами, системами, що ними обумовлена.

Д. Перкінс. Чи можлива історія літератури?

Нова історія літератури має численні інтелектуальні джерела, серед яких філософська герменевтика, російський формалізм, культурна антропологія, соціологія, теорія комунікації та семіотика культури (с. 15).

Сюжети наративної історії літератури можна звести до трьох: піднесення, занепад та піднесення і занепад. Причина цього полягає в тому, що героєм наративної історії літератури виступає логічний суб’єкт – жанр, стиль, репутація якогось автора. – а сюжети обмежені тим, які дії чи зміни можна приписати таким героям (с. 36).

Енциклопедична форма може бути спробою втілення нашого розуміння нездоланної багатоманітності й неоднорідності минулого (будь-якого відтінку минулого), різних позицій щодо нього, гіпотез, які можна застосувати для структурування одних і тих же самих подій, та моралі, яку з них можна вивести (с. 48).

Класифікація являє собою фундаментальний аспект історії літератури як наукової дисципліни. Історія літератури не може мати своїм предметом якогось одного тексту, не може вона також описувати великої кількості текстів окремо. Велика кількість об’єктів має трансформуватися у менш численні, зручні для роботи одиниці, які, таким чином, можуть характеризуватися, порівнюватися, пов’язуватися між собою та впорядковуватися (с. 52).

Текст минулого втілює чужий нам життєвий досвід, естетику і культуру (с. 144).

Ернст Роберт Курціус. Європейська література і латинське Середньовіччя:

Наступництво літературної традиції – це спрощене позначення дуже заплутаного стану речей. Як і все в житті, традиція – це нескінчений ланцюг відмирання і новонародження (с.436-437).

Літературна традиція – це середовище, в якому європейський інтелект убезпечує свою власну сутність на тисячоліття наперед (с. 439).

Культура як ініціативне пригадування… (с. 440).

Єдність великих авторів геть усіх сторіч має бути збережена, якщо царство інтелекту має вижити взагалі. Але це може бути тільки єдність творчих інтелектів. Йдеться про добір нового виду, канону, якщо хочете, але об’єднаного тільки ідеєю прекрасного, про яку нам відомо, що її подоби змінюються й оновлюються. Тому-то Дім Краси ніколи не стане добудований і замкнутий. Його споруджують далі, він залишається відкритим (с.441).

Г. Блум. Західний канон: книги на тлі епох:

Своєрідною міткою оригінальності, котра може забезпечити твору місце в каноні, є незвичність, яку ми або не можемо повністю асимілювати, або яка є даністю настільки, що нас засліплюють ефекти її ідіосинкразії. Данте є найбільш яскравим випадком першої можливості, а Шекспір – всеохопним прикладом другої. Завжди суперечливий Волт Вітмен балансує на обох гранях цього парадокса (с. 9).

Літературою, як і будь-яким іншим пізнавальним процесом, керує випадковість… (с. 17).

Кожна сильна літературна оригінальність стає канонічною (с. 32).

Ми створили Канон, бо ми смертні і постійно не встигаємо. Маємо лише от стільки часу, котрий біжить до кінця, а творів для читання зараз стільки, скільки не було ніколи ( с. 37).

Пізнання не може відбуватися, не покладаючись на пам’ять, а Канон, власне, і є мистецтвом пам’яті, автентичним підмурівком культурологічного мислення ( с. 43).

Естетична влада та естетична могутність є тропами фігуративної мови і апелюють до тих енергій, котрі постають радше з відчуття самоти, а не із соціальної взаємодії (с. 45).

Усі канони, включно з популярними нині контрканонами, є елітаристськими утвореннями, проте жоден із секулярних канонів ніколи не був закритим, а тому заклики «розширити канон» є просто зайвими (с. 46).

Усе обертається довкола смертності і безсмертя літературних творів. Ті з них, котрі залишаються канонічними, вижили у неймовірно гострій соціальній боротьбі, проте вона не має нічого спільного з боротьбою класовою. Естетична вартість постає із конкуренції текстів: вони конкурують за читачів, мовну досконалість, місце у шкільних підручниках та як аргументи у суспільних протистояннях (с. 47).

Іхаб Хассан. Культура постмодернізму:

Модернізм і постмодернізм не розділені ані залізною завісою, ані Китайською Стіною, бо історія – то є палімпсест, а культура відкрита у минулому, теперішньому і майбутньому часі (с. 102).

Основна література:

1. Баррі, Пітер. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія.

2. Література. Теорія. Методологія / Пер. з польськ.

3. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства.

4. Хализев В.Е. Теория литературы.

Додаткова література:

1. Блум Гарольд. Західний канон: книги на тлі епох / Пер. з англ. під загальною редакцією Р.Семківа. – К.: Факт, 2007. – 720 с.

2. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора.

3. Курціус Е.Р. Європейська література і латинське Середньовіччя / Пер. з нім. – Львів: Літопис, 2007.

4. Перкінс Девід. Чи можлива історія літератури? / Пер. з англ. А.Іщенка. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська акад.», 2005. – 152 с.

5. Тынянов Ю.Н. Поэтика. История литературы. Кино. – М., 1977.

6. Хассан Іхаб. Культура постмодернізму // Вікно в світ. – 1999 - № 5(8). - С. 99-111.

7. Шкловский В. О теории прозы. - М., 1983 (або інше видання).