2. Приклад аналізу тексту

Далі подається текст Шарля Бодлера (Charles Baudelaire) «Фальшива монета» та його інтерпретація французьким мислителем Жаком Деррідою за виданням: Дерріда Жак. Дарувати час / Пер. з фр. Мирослави Ющенко. – Львів: Літопис, 2008. – 208 с.

Тексти Жака Дерріди (Jackues Derrida) справили великий вплив на філософію, літературну критику, культурні студії, соціологію, антропологію, історію, феміністичні та критичні правничі студії.

Сам філософ ставився критично до будь-яких спроб стабілізувати під певною назвою те, що він мислить у термінах руху. Тим не менш його творчість зараховується до постмодерністської критики західної просвітницької традиції, сутність котрої полягає в діалозі цієї традиції із самою собою. Твори Ж.Дерріди відкривають простір для ліпшого розуміння того, що ставиться на карту в постмодерністських битвах із Просвітництвом.

Також його тексти роблять неперевершений внесок в процес самоусвідомлення культури.

Нижче наводяться фрагменти з його аналізу тексту Ш.Бодлера.

Шарль Бодлер Фальшива монета

Коли ми відходили від тютюнового кіоску, мій друг ретельно розподілив свої гроші; до лівої кишені свого жилета він вкинув дрібні золоті монети; до правої – дрібні срібні монети; до лівої кишені штанів – жменю крупних, і нарешті до правої – срібну двофранкову мо­нету, яку перед тим він уважно розглянув.

"Дивний і скрупульозний перерозподіл", – подумав я.

Ми зустріли жебрака, який тремтячи простягнув нам свого кашкета... – Я не бачив нічого більш хвилюючо­го, ніж німа красномовність цих благальних очей, які містять водночас, для чутливої людини, яка вміє в них читати, стільки покори, стільки докору. Вона знаходить у цих очах щось близьке до тієї глибини складного по­чуття у повних сліз очах собаки, якого б'ють батогом.

Милостиня мого друга виявилася суттєвішою, ніж моя, і я йому сказав: "Ви маєте рацію; після задоволення бути здивованим, немає ніякого більшого, ніж задово­лення здивувати когось". – "Це була фальшива моне­та", – відповів мені спокійно мій друг, як ніби для того, щоб виправдати своє марнотратство.

Але до мого жалюгідного мозку, вічно зайнятого по­шуками полудня о чотирнадцятій годині (якою стомли­вою властивістю нагородила мене природа!), увірвалася раптом думка, що подібну поведінку мого друга можна виправдати лише бажанням створити подію у житті цьо­го бідолахи, можливо навіть, пізнати різноманітні наслід­ки, згубні або якісь інші, які може спричинити фальшива монета у руках жебрака. Хіба вона не може помножитися у справжніх монетах? Хіба вона не може привести його до в'язниці? Шинкар або пекар, наприклад, зроблять так, щоб його заарештували як фальшивомонетника або роз­повсюдника фальшивих монет. Так само ця фальшива монета може бути для бідолахи джерелом кількаденного багатства. І так линула моя фантазія, надаючи крил сві­домості мого друга і знаходячи усі можливі варіанти з усіх можливих гіпотез.

Але мій друг раптом перервав мої роздуми, звернув­шись до моїх власних слів: "Так, ви маєте рацію; немає приємнішої втіхи, ніж здивувати людину, даючи їй біль­ше, ніж вона очікує".

Я уважно подивився на нього, я був вражений, ко­ли побачив, що його очі сяяли святою наївністю. Тоді я чітко побачив, що він хотів одночасно і подати милос­тиню, і сотворити благочинність; виграти сорок солів і серце Бога; отримати рай економічно; зрештою, задурно отримати звання милостивої людини. Я б йому майже пробачив бажання злочинної втіхи, здатність до якої я у нього щойно підозрював; я б уважав дивним, своєрідним, якби він бавився, компрометуючи бідних; але я ніколи йому не пробачу безглуздя його підрахунку. Наша жорс­токість ніколи не може бути пробаченою, але є певна пе­ревага знати, що ми – жорстокі; і найбільш невиправна з вад – чинити зло через нерозуміння.

С. 201-202