5. Ж. Дерріда про структурування подієвості в тексті

Це не випадково, що кіоск, від якого розгортається сцена дару і фальшивої монети, був ти, що по-французьки називається «бюро тютюну». «Перша фраза», початок оповіді, яка починається так, ніби ми продовжуємо її після перерви, і саме тут прогрес незакінченого стрибка понад розривом двох фраз, які не мають ніякої структурної ідентифікації – назви і початку оповіді: «Коли ми відходили від тютюнового кіоску, мій друг провів старанний розподіл грошей». Тютюновий кіоск – це, очевидно, ознака чи свідчення модерності, цього «опису сучасного життя» [с. 122].

Логіка цієї історії фальшивої монети пущена в обіг через решту, але також через наявність у решті монети після купівлі тютюну [с. 122].

Їхні кроки, їхній похід, їхня прогулянка [мовиться про головних персонажів твору – Б.Н.] – це ритмічна розповідь <…> загрози зради [мається на увазі, що оповідач не пробачає свого друга – Б.Н.] [с. 135].

Розмірковування, яке завершується не-вибаченням за не-дар є нагромадженням; воно залучає до свого виправдання всю філософію, полудень якої (сонце без тіні) дуже еліптичний. Саме оповідача, а не прохача, німого свідка, «друг» обійшов подарунком. Давши фальшиву монету (якщо принаймні він зробив те, що він сказав!), друг не дотримав своєї обіцянки, він обманув когось він обманув чиюсь довіру, він зрадив, але що і кого? [с. 136].

<…> у третьому абзаці, при зустрічі з бідним, ці благальні очі, німа і звинувачувальна красномовність цих очей «для чутливої людини, яка вміє в них читати», цей погляд, який висловлює глибоке прохання, на яке «мій друг»зробив вигляд, що відповідає «пожертвою», пожертвою заздалегідь без дарунку [с. 137].

Ця історія, отже, – судовий процес, процес процесу. Двоє друзів рухаються вперед, вони продовжують рух, оскільки вони продовжують іти, і йти часом оповідання, у крок з історією, що є також часом юридичної процедури: звинувачення, закон і суд, якщо вкласти це в одне речення. Вони постали перед законом [с. 167].

Запитання для обдумування

1. Які чинники, за вченим, рухають подієвість у тексті?

2. Як Ви вважаєте, що зумовлює розвиток подієвості у тексті?

6. Ж. Дерріда про семантичну наповненість тексту

Як ставиться питання дару і дарчого у Фальшивій монеті? Що дає текст, на перший погляд, закінчений і неподільний? Що дає йому простір-час чи розташування, яке має назву Фальшива монета? Що тут дається? Що тут є даним? Хто дає? І кому? Що і кому? [с. 118]

Час оповіді починається з того, як тільки гроші повернено, і повернено після купівлі предмету розкоші: витрата непродуктивна – принаймні, з першого погляду, – для надбання продукту розкоші, тобто чистого споживання, яке згорає, видно, без залишку. Двоє друзів, як видно, у цій сцені зв’язаних можливістю разом запалити. Інакше кажучи, витратити гроші на ніщо, для чистого самозадоволення на цей специфічний натуральний продукт, яким є тютюн [с. 122].

Що таке тютюн? Очевидно, що це об’єкт чистого споживання і розкоші. Як видається, це споживання не відповідає ніяким природним потребам організму. Це споживання чисте й надлишкове, безплатне, а отже дороге, витрата втрачених коштів, які приносять задоволення, задоволення, яке собі дарують, приймаючи шляхом, найбільш близьким до самозадоволення: голосом або через рот. Задоволення, від якого нічого не залишається, задоволення, зовнішні ознаки якого навіть зникають, не залишаючи сліду від паління. Якщо є дар – і тим більше, якщо дарують собі якусь річ, якесь почуття, якесь чисте задоволення, – то можна знайти важливий зв’язок, принаймні, символічний чи емблематичний. З дозволом, який собі дають на паління [с. 126].

Агоністична сцена [епізод зізнання друга у фальшивості монети – Б.Н.] наділена потужним чуттєвим навантаженням між оповідачем і його другом, всередині, або починаючи з дружби, з передачі, зі спілки, з контракту – яким тютюн, схоже, надає своєрідного відтінку. Він це робить передусім: він здається присутнім тут ще до початку. До першої дії, до слів, тут є, тут був, тут був би тютюн [с. 135].

У час цієї зустрічі хтось є знедолений. Що? Хто? Жебрак, звичайно. Але також обидва друга. <…> Бідний беззахисний, він не має нічого, позбавлений усього. У нього навіть немає слів. Доконечне прохання передає його німий погляд. Але водночас він звинувачує, лякає, починає переслідувати, як закон, суд, вищий наказ, наказ, який надійшов з-поза меж економії і перед яким двоє друзів, у свою чергу, беззахисні. Бідний не має нічого, щоб давати, він може лише вимагати відновлення і безжалісно дивитися на тих, що минають, і на те , що відбувається [с. 165].

<…> сповідь знаходиться в центрі цього коло обігу або цієї економії, сповідь без жалю і без співчуття, але сповідь, за допомогою якої винний (так званий або гаданий винний, звинувачений) віддає себе, віддаючи правду другові-оповідачеві. Віддаючись таким чином (в ім’я правди або дружби) він віддається, або принаймні робить спробу віддати себе, виставити себе напоказ, дати себе побачити, дати себе судити, але ми побачимо, що з цим даром оповідач ніяким чином не схоче рахуватися і не відповість пробаченням [с. 141].

Запитання для обдумування

1. Як Ви оцінюєте значення семи дарування у тексті?

2. Чи погоджуєтеся Ви із вченим щодо значення семи тютюну в тексті?

3. Якою є роль жебрака у тексті?

4. Якими формальними ознаками репрезентується сповідальність у тексті?