1. Ж. Дерріда про співвідношення між автором й оповідачем

Оповідач – не автор. Автор – це Бодлер, за припущенням, реальний автор, автор книжки [с. 102].

Згідно із правом на власність літературних творів, вигадка означена підписом її власника, Бодлера, і названа ним. Однак за духом і силою того самого закону – закону авторського, – ця вигадка вкладає розповідь не до уст, під перо і відповідальність автора, але, цілком зрозуміло, до уст оповідача. Останній сам по собі також фіктивний: це вигадка автора; і мовлення оповідача, його розповідь, його дискусія, висновки із його роздумів (а саме щодо того, чи він може вибачити свого друга за те, що той дав фальшиву монету жебракові), ми повинні завжди припускати, що Бодлер не обов’язково забезпечує їх юридично: він не сприймає їх за чисту монету [с. 111].

<…> розповідь – це вигадка, вигадка вигадки, вигадка із сюжетом вигадки, вигадка самої вигадки. Це вигадка Бодлера, названа і написана Бодлером, але це вигадка, яка вкладає розповідь не під перо Бодлера, а в уста вигаданого оповідача, який не є Бодлером і розповідь якого, в принципі, не засвідчена автором [с. 103].

Вигадана оповідь запропонована (як не вигадана, нібито не вигадана) вигаданим оповідачем, тобто тим, який претендує не бути таким у вигадці, під якою підписався Бодлер [с. 103].

Оповідь (вигадана) є юридично продуктом вигаданого оповідача; але як і оповідач, розповідь фіктивна лише для Бодлера і для нас, якщо так можна сказати, адже вигаданий оповідач створює свою оповідь як справжню, і саме в цьому полягає фікція – або підробка, яку здійснює автор [с. 111-112].

<…> ця історія фальшивої монети, можливо, сама по собі як і література – фікція <…>[с. 103].

Уся розповідь ведеться від імені оповідача, який говорить я. Це я бере участь у тому, про що розповідає. Тут, граючи роль, він підписується, залучає себе до цього, вводить себе у борг, зв’язує себе цим зв’язком дружби (він весь час говорить «мій друг») з іншим персонажем, тобто з тим, хто дасть фальшиву монету замість справжньої [с. 102].

Запитання для обдумування

1. В яку літературознавчу парадигму вписує Ж.Дерріда проблему: реальний автор і образ автора?

2. Як потрактовує вчений проблему фікціональності художніх текстів?

2. Ж. Дерріда про роль заголовка в тексті

<…> реальний автор має право на вибір заголовків, які становлять частину книжки чи оповідання, навіть якщо цей заголовок не є елементом інтегрованим, однорідною частиною цілої книжки [с. 102].

Референційна структура заголовка завжди дуже складна. Тут ми переконано очікуємо, що назва не належить до розповіді. Вона не являє собою елементу оповіді, яка йде за ним. Це не одна з тих фраз, які промовить оповідач [с. 101-102].

Фальшива монета – це заголовок заголовка, назва (без номінації) номіналу. Назва є номінуванням тексту. Але чи видає вона свою вартість, говорячи: я фальшива монета? Ні, адже фальшива монета є фальшивою, коли не видає своєї вартості, своєї назви.

Назва Фальшива монета є, можливо, фальшивою монетою. Фальшива монета ніколи, як така, не є фальшивою. З того часу, як вона є такою, що розпізнана як така, вона перестає діяти і коштувати як фальшива монета [с. 104-105].

Є два референти: 1. те, що називаємо фальшивою монетою і 2. цей-ось текст, ця історія фальшивої монети. Є два референти і обидва номіновані – як номінують монети і як їх гарантують: один є сама фальшива монета чи переданим вмістом фальшиву монету, цю історію фальшивої монети [с. 102-103].

З причини референційної структури його топосу, його позиції назви, закріпленої в і над текстом, який він називає, в ньому і поза ним, назва Фальшива монета ділиться, вона ділить свої ознаки у подвійному відношенні. 1. Вона співвідноситься з тим, що звичайно називається фальшивою монетою (тематичне відношення, наївне і пряме до того, чого торкається розповідь). 2. Вона співвідноситься із самою розповіддю, у якості заголовку Фальшива монета є титром оповіді, власною назвою оповіді, яка містить у собі описану чи як тему історію фальшивої монети [с. 110].

Запитання для обдумування

1. Яке, за Ж.Деррідою, співвідношення реального автора й образа автора у виборі заголовка тексту?

2. Які референти заголовку визначає вчений?