Методологічний матеріал

1. Визначення теоретичних понять

…подія – це перехід персонажем межі, що розділяє «семантичні поля» у тексті (з точки зору автора і читача) або частини (сфери) простору-часу в світі (з точки зору героя, що пов’язані з його уявою про мету і про перепони до її досягнення) (Тамарченко. – С. 184).

Подія [event]. Зміна стану, проявлена в дискурсі процесуальним твердженням у модусі робити чи траплятися. Подія може бути акцією або актом (коли зміна вводиться агентом: «Марія відкрила вікно») чи випадком (коли зміна не вноситься агентом: «Почав падати дощ» (Ткачук. – С. 103).

Фабула [plot, fabula]. 1. Головні випадки наративу; нарис ситуацій і подій, які мисляться окремо від залучених до них персонажів чи тем, що ними ілюструються. […]. Російські формалісти зробили відоме розрізнення між сюжетом і фабулою (основним матеріалом розповіді). В їхній термінології – основний розповідний матеріал, який протиставляється сюжету (Ткачук. – С. 144-145).

Сюжет […]. За термінологією російських формалістів, сукупність наратованих ситуацій і подій у порядку їх представлення одержувачу (на противагу фабулі) (Ткачук. – С. 131).

Розповідь [story]. 1. План змісту наративу в протиставленні плану вираження чи дискурсу; «що» наративу антитезне до його «як». […]. 2. Фабула чи основний матеріал, організований у фабулу […] на відміну від сюжету чи інтриги (Ткачук. – С. 119).

Дискурс […]. 1. План вираження наративу, який протиставляється плану змісту чи розповіді. Якщо історія (дієгезис) – це «що», про яке розповідається, то дискурс – це «як» розповідається, тобто наратування протиставляється наратованому, нарація протиставлена вигадці… (Ткачук. – С. 34).

Дієгезіс […]. 1. Вигаданий світ, у якому трапляються наратовані ситуації і події […]. 2. Розповідання, переказування, яке протиставляється показу, розігрування (Ткачук. – С. 36).

Екзегесіс – план розповідання, тобто план, у котрому відбувається розповідь і відбуваються витлумачення, що супроводжують виклад історії, пояснення, коментарі, роздуми або метанаративні нотатки наратора (Шмід. – С. 301).

Задля того, аби рушити фабулу, у вихідний врівноважений стан уводиться подія, що руйнує рівновагу. Сукупність таких подій, котрі порушують нерухомість вихідної ситуації й розпочинають рух, називається зав’язкою (Томашевський. – С. 181).

Фабулою може слугувати також дійсна подія. Сюжет є абсолютно художньою конструкцією (Томашевський. – С. 183).

У процесі сюжетного оформлення фабулярного матеріалу слід враховувати наступні моменти:

1) Необхідне розповідне [оповідне – Б.Н.] введення у вихідну ситуацію. Виклад обставин, котрі визначають вихідний склад персонажів й їхні зв’язки, має назву експозиції.

Не будь-яка розповідь розпочинається із експозиції. […] затримання експозиції може бути іноді дуже тривалим (Томашевський. – С. 185).

При непрямому розгортанні фабульного матеріалу велику роль відіграє «розповідач», тому що сюжетні здвиги найчастіше вводяться в якості оповіді (Томашевський. – С. 185).

Центральна категорія наратології – це «точка зору» (Шмід, с. 109). Ми визначаємо це поняття як вузол умов, котрі створено зовнішніми й внутрішніми чинниками й котрі впливають на сприйняття і передачу подій (Шмід. – С. 121).

Об’єктом точки зору є події, про які розповідається. […]. Без точки зору немає історії [фабули, сюжету – Б.Н. ]. Історії самої по собі не існує, допоки наративний матеріал не став об’єктом «зору» або «перспективи». Історія створюється лише шляхом відбору окремих елементів із принципово безмежної множини елементів, що притаманні подіям. А відбір завжди керується якоюсь точкою зору (Шмід. – С. 121).

…необхідно врахувати різницю ролей осіб, що зображені в сюжеті або типи їхніх сюжетних функцій. Крім того, варто розрізняти сюжетну функцію персонажів (що є об’єктом для інших дійових осіб або лише для автора і читача) і «зміст» літературної особистості, котрий з цією роллю в сюжеті може не співпадати (роль – можливий об’єкт для неї самої). Звідсіля значення «точки зору» і «кругозору» задля класифікації різновидів героя (Тамарченко. – С. 249).

Героя можна відрізнити від інших персонажів у першу чергу за його значимістю для розвитку сюжету: без його участі не можуть відбутися основні сюжетні події (Тамарченко. – С. 250).

Отже, персонаж – дійова особа твору, що виконує у ньому задані (традицією або автором) функції […], переміщується у просторі й часі світу, що зображується (Тамарченко. – С. 253).