16. Централізація Київської Русі за часи Володимира Мономаха.

Після смерті Ярослава Мудрого троє його старших синів уклали союз і спільно, триумвіратом, керували державою майже 20 років. Однак далі спалахнули чисельні усобиці, чим відразу ж скористалися кочівники. Завданням тогочасної політичної влади стало, з одного боку, встановлення порядку і згоди між князями, а з другого – об’єднання всіх на боротьбу з зовнішніми ворогами, насамперед з половцями.

Останнє намагання відновити колишню велич та могутність Київської Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113—1125). Численні вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність (розробка знаменитого «Уставу» — своєрідного доповнення до «Руської правди»), подолання сепаратистських тенденцій, об'єднання 3/4 території Русі тимчасово стабілізували становище держави і повернули її в ряди наймогутніших країн Європи.

За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі й на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави, що почала занепадати після смерті Ярослава Мудрого. Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Час князювання Володимира Мономаха на великому київському престолі характеризується розквітом світського та церковного будівництва, літ., малярства.

Володимир Мономах чимало зробив для впровадження в Київський державі пошанування права, законів. Він скликав при собі Раду, що складалася з тисяцьких людей своєї дружини, яка прийняла ряд соціально-економічних законів (важливим був закон про холопів, за яким визначились три випадки, коли людина ставала ним; заборонялося віддавати в холопи за борги). Була встановлена юридична рівноправність між заміжньою жінкою та чоловіком, підвищено роль княжого суду. Важливим політичним документом стало укладене Володимиром Мономахом «Поучення дітям», в засуджувалися князівські міжусобиці і закликалося до об'єднання давньоруських земель, викладено поради по управлінню державою. Під впливом князя було написано славнозвісну пам’ятку давньоруської літ. «Повість минулих літ».

Помер Володимир Мономах 1125 р.. Зі смертю Мономаха закінчився період стабільної єдності Київської держави й почався період поступового її занепаду.

17. Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.

XII—XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Причини:

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. Великий князь ще не володів достатньо міцним, структурованим і розгалуженим апаратом влади, не мав розвинутої інфраструктури для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Посиленню відцентрових тенденцій сприяла поліетнічність Київської Русі.

2. Зростання великого феодального землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, велике землеволодіння посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для розгортання процесів формування економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. Паралельне існування, зміщення та накладання двох принципів спадкоємності влади (горизонтального та вертикального), на думку вчених, були причиною феодальної роздрібненості Давньоруської держави.

4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрїї в зовнішній торгівлі.

5. Посилення експансії степових кочівників.

У 60— 70 роки XII ст. виділяються два центри, які намагаються об'єднати навколо себе руські землі, — Київ і Володимир-на-Клязьмі. Але посилення впливу боярства, яке ставило власні місцеві інтереси вище загальнодержавних, знову викликає загострення міжкнязівських стосунків і прискорення процесів роздроблення. Тим і скористалися зовнішні вороги — лицарі-хрестоносці, половці. Але найжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи.

Висновки: Феодальна роздробленість як нова ступінь розвитку феодалізму на перших порах сприяла прогресивному розвитку Русі. Проте вона мала також негативні наслідки в умовах, коли над Руссю нависла загроза зовнішньої небезпеки. Настає дійсна роздробленість. Неодмінним супутником роздробленості стали нескінченні кровопролитні феодальні війни ("усобиці") за землю, робочі руки, політичний вплив. Руйнувалися продуктивні сили, йшло масове знищення господарств трудівників, військові сили все більше розпорошувались. Вторгнення орд Батия поставило під питання не тільки єдність Русі, а й саме її існування.