2. Індивідуальні стилі педагогічної діяльності

1. Проблема вивчення стилів педагогічної діяльності у психології

Стиль як педагогічний феномен вивчався на різній методологічній основі. Перш за все, великий вплив на вивчення стилю педагога мали традиції психологічної науки. У зв'язку з цим педагогічні дослідження в області стилю здійснювалися, як правило, в контексті результативності, ефективності педагогічної діяльності, пов'язаної з особистісними властивостями. В одній із перших таких концепцій індивідуальний стиль педагогічної діяльності вивчається в контексті особистісних властивостей, психологічних особливостей та психологічних задатків. Загальною характеристикою даного напряму є особистісний або особистісно-діяльнісний аспект у розгляді індивідуального стилю, що опирається на відповідні психологічні теорії та концепції: розглядалися аспекти найкращого зрівноважування індивідуального (особистісного) стилю педагога з вимогами тієї діяльності, в якій проявляється і розвивається його стиль. Так, одні вчені під педагогічним стилем розуміють прояв в діяльності особистісних якостей, що визначають своєрідність професійної поведінки педагога, його майстерність, творчий почерк, канали самореалізації та педагогічного впливу на учнів, яким вчитель надає перевагу. Інші вчені розуміють під індивідуальним стилем прояву варіативності задовільних програм виконання діяльності. Розглядається індивідуальний педагогічний стиль і як стрижневий компонент педагогічної майстерності, внутрішня установка педагога, що виявляється у його діяльності, на один із двох типів взаємодії – партнерство чи результативність. Спрямованість особистості як системоутворююча в структурі індивідуального стилю дозволяє здійснювати діагностику індивідуальних стильових проявів конкретного педагога. Яскраво виражений педагогічний стиль є показником і детермінантою педагогічної майстерності, оскільки «свідчить про те, що педагог, який виявив себе як орієнтований на «розвиток» чи на «результативність», зміг виробити свою власну систему педагогічних засобів і способів впливу на учнів, що дає високі результати в процесі їх навчання та виховання. [15, 17] На противагу особистісно-діяльнісного підходу, виступає розуміння та вивчення феномену індивідуального стилю в особистісно-орієнтованому підході. Оскільки в рамках діяльнісного підходу основною передумовою є пошук шляхів врівноваження суб'єктних особливостей і вимог діяльності, що пред’являються до неї з метою підвищення ефективності останньої, то такий підхід не відповідає особистісної спрямованості гуманістичної психології. Стиль індивідуальності актуалізується, виходячи з потреби суб'єкта у внутрішній гармонії на основі саморегуляції, що може припускати прагнення до ефективного виконання діяльності, але може і не передбачати його. Прихильники цього підходу вважають, що індивідуальний стиль діяльності не в повній мірі відповідає вимогам особистісно-орієнтованої парадигми, оскільки виконує в основному адаптивну функцію, тобто сприяє пристосуванню суб'єкта до вимог виконуваної діяльності, яку він виконує. В особистісно-орієнтованій концепції індивідуальний стиль, навпаки, характеризує особистість у її потенційному розвитку, творчості та діяльності. Стиль індивідуальності – це інтегральна характеристика функціональної системи індивідуальних властивостей, що виявляються в тих складових людської активності, які не контролюються свідомістю і спрямовані на задоволення базових потреб суб'єкта.[2] Стиль індивідуальності, будучи досить стійким, отримує відповідне переломлення в змісті професійної діяльності і детермінує образ професійної діяльності людини. Іншими словами, прояв стилю індивідуальності буде тим яскравішим й ефективнішим, чим більшою мірою вимоги професії до особистісних властивостей будуть відповідати потребам особистості і давати можливість їх задоволення. Стиль індивідуальності проявляється у всіх видах психічної активності людини, але більшою мірою в поведінці. Прояв стилю індивідуальності частіше оцінюється як несвідоме, що підтверджує його особистісну детермінованість і, власне, індивідуальність. Отже, діагностика особистісної зумовленості стилю індивідуальності, створення умов для розвитку різних стилів, для вибору характеру діяльності відповідає особистісно-орієнтованого підходу і забезпечує можливість самовизначення стилю індивідуальності. Дослідження педагогічних стилів у сучасній науці, в руслі особистісно-орієнтованої парадигми, особливо інтенсивно здійснюються в останні десятиліття, призвели до зсуву інтересу з індивідуально-типологічних і зовнішніх детермінант педагогічної діяльності на активну особистість педагога як істинного носія індивідуального стилю. Такий погляд на індивідуальний педагогічний стиль, безумовно, відповідає вимогам гуманістичної педагогіки, оскільки центральним питанням у проблемі індивідуального стилю діяльності є не пошук підвищення її ефективності, а можливість розвитку, реалізації і актуалізації особистості педагога. [2,6,7]

У нашому дослідженні ми будемо опиратися на концепцію, в якій індивідуальний стиль педагогічної діяльності розуміється як стійке поєднання мотиву діяльності, який виражається в переважній орієнтації вчителя на окремі сторони освітнього процесу; цілей, які виявляються в характері планування діяльності; способів її виконання та прийомів оцінки результатів діяльності. На нашу думку, таке визначення є найбільш повним та інтегрує змістовні та динамічні характеристики індивідуального стилю діяльності; таке визначення стилю дозволяє виявити та зрозуміти взаємовплив цих характеристик і результативність стилю загалом. [16]