141. Комісійно-посередницькі операції банків.

Залежно від особливостей формування та розміщення ресурсів комерційного банку, його послуги можуть бути реалізовані у формі проведення трьох основних груп операцій: пасивних, активних та комісійно-посередницьких. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому випадку має місце не власне формування і розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або здійснення інших операцій, які не повязані безпосередньо з рухом грошей так звані збалансовані послуги. До складу цих опреацій належать: розрахункові, касові, валютні,трастові, консультаційні, гарантійні та деякі інші види банківської іяльності. Розрахункові опреації пов'язані із здійсненням внутрішніх та міжнароднихбезготівкових розрахунків за дорученням клієнтів шляхом перерахування коштів по рахунках у банку. Здійснюючи інкасові операції, комерційний банк за дорученням свогоклієнта на основі отриманих від нього грошових документів стягує коштиз боржників та зараховує їх на рахунок клієнта.

142. Формування і використання прибутку банку.

Однією з основних цілей комерційного банку є одержання прибутку, який є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту працівників банку тощо.

Прибуток банку становить собою різницю між його валовим доходом і витратами.

Валовий дохід банка залежить насамперед від обсягу його кредитних вкладень і інвестицій, розміру процентної ставки по кредитах, від величини і структури банку.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є проценти, що стягуються з позичальників за користування позиками. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнились, і тими, у кого з них з’явилась тимчасова потреба.

Значні доходи банки отримують від проведення операцій з іноземною валютою. Доходи від цих операцій виступають як у вигляді комісійних за виконання операцій для клієнтів, так і у вигляді курсової різниці.

Банки отримують доходи і від операцій з цінними паперами. Але оскільки ринок цінних паперів в Україні тільки починається формуватись, то і доходи банків від цих операцій поки незначні.

Банки також отримують доходи і від надання різного роду послуг: надання гарантій і поручительств клієнтам, розрахунково-касове обслуговування, довірчі (трастові), консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові послуги, операції з монетарними металами тощо. Доля цих видів у валовому доході кожного банку неоднакова і залежить від здійснюваних операцій та їх обсягу.

Витрати комерційних банків, як і в будь-якій іншій сфері підприємницької діяльності, можна поділити на відносно постійні і перемінні.

Відносно постійними є витрати банків на заробітну плату і нарахування на неї, бланки і канцелярські приладдя, утримання приміщень, охорони, протипожежної сигналізації, амортизаційні відрахування та інші. Правда, в довгостроковому плані і ці витрати перемінні.

До перемінних витрат відносяться виплати процентів по вкладах, депозитах і міжбанківському кредиту, за залишки коштів на поточних рахунках. Вони залежать як від обсягу залучених банком кредитних ресурсів, так і від їх вартості. До цих витрат відноситься також плата за послуги регіональній розрахунковій палаті за здійснення розрахункових операцій, забезпечення готівкою. Перемінними можуть бути витрати банку на рекламу, відрядження, поштово-телеграфні витрати тощо.

143. Банківські ризики та їх менеджмент.

Процес управління ризиками банку – це сукупність окремих дій, спрямованих на створення філософії керування ризиками, розроблення положення про управління ними, аналіз ризиків малого банку, регулювання їх рівня, застосування фінансових механізмів компенсації втрат у разі виникнення несприятливих обставин. Банки можуть самі регулювати свої ризики в ході оперативного аналізу через прийняття негайних рішень, спрямованих на зменшення негативного впливу будь-яких явищ і процесів, які сприяють досягненню певного рівня прибутку.

Метою управління ризиками комерційного банку є сприяння підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечення досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін (клієнтів та ділових партнерів, керівництва, працівників, спостережної ради і акціонерів (власників), органів банківського нагляду, рейтингових агентств, інвесторів, кредиторів та інших сторін).

Процес ризик-менеджменту в банках України варто організувати таким чином, щоб були охоплені всі структурні щаблі та рівні – від вищого керівництва банківської установи (спостережної ради та правління банку) до рівня, на якому безпосередньо приймається та генерується ризик.

Система ризик-менеджменту в комерційному банку містить такі елементи, як: точки контролю (відповідним чином згрупованих банківських операцій, які генерують ризик), набір засобів і методів оцінки цих ризиків, їх прогнозування, інструментарій з обмеження і зниження даних ризиків, форми моніторингу та прогнозування ризиків, інформаційні потоки і організаційну структуру, побудовану за функціональною ознакою, і яка забезпечує роботу цієї системи.

Система управління ризиком в комерційному банку складається з двох субсистем: керованої – об'єкт управління та керівної – суб'єкта управління.

144. Банківська стабільність означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов’язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі. На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система економічних нормативів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов’язковою для всіх комерційних банків.

Найважливішими економічними нормативами, які характеризують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема мінімальний розмір статутного капіталу, норматив платоспроможності і норматив достатності капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу регламентує рівень статутного фонду новостворюваних банків, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1 млн євро за курсом НБУ на момент реєстрації банку. Платоспроможність визначається співвідношенням між капіталом і активами банку, підсумовуваними з урахуванням їхніх ризиків. Нормативне значення показника не може бути нижчим від 8%. Це означає, що для нормальної роботи банк на кожну гривню активів, скоригованих на ступінь ризику, повинен мати 8 коп. власних коштів (капіталу). Спорідненим з цим показником є показник достатності капіталу, який визначається відношенням капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви (резерви на відшкодування можливих втрат від активних операцій). Нормативне значення показника достатності капіталу має бути не меншим за 4%, тобто на кожну гривню усіх активів (за мінусом резервів) банк повинен мати 4 коп. капіталу.

Комерційний банк буде в змозі відповідати за своїми зобов’язаннями за умови, якщо він вклав свої і залучені кошти у ліквідні активи. Це досягається завдяки дотриманню банком певних нормативів ліквідності. Серед них виділяються нормативи: миттєвої загальної ліквідності, а також відношення високоліквідних активів до робочих активів. Норматив миттєвої ліквідності визначається як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов’язань банку. Нормативне значення показника миттєвої ліквідності має бути не меншим за 20%. Це означає, що на кожну гривню своїх поточних зобов’язань банк повинен мати не менше, ніж 20 коп. абсолютно ліквідних активів. Норматив загальної ліквідності розраховується як відношення загальних активів до загальних зобов’язань банку і має бути не меншим від 100%, тобто у банку активи і пасиви повинні бути збалансованими.

Крім двох наведених вище показників, банк повинен дотримуватися певного співвідношення між високоліквідними і робочими активами. Нормальним це співвідношення вважається тоді, коли воно є не меншим за 20%. Це означає, що на кожну гривню робочих активів (активів, що дають доходи), банк повинен мати 20 коп. високоліквідних активів.

Виконуючи активні операції, банки мають справу з клієнтами з різним фінансовим становищем, яким до того ж притаманна така риса, як швидка змінюваність. Це обумовлює підвищений ризик банківських операцій, а з ним і можливість допущення збитків. Одним із засобів мінімізації і запобігання ризиків є дотри­мання банком нормативів ризику.