106. Характеристика банківського кредиту.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кредит- провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи неьбанківського типу. Його обєктом є грошовий капітал, який відокремдений від просмислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купівлі -продажу. При цьому банк в його функції посередника в кредиті може бути як позичалником, так і кредитором. Банківський кредит спприяє не тілльки безперебійному крогообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капітаду він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу-це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей- це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засоббу, який не супроводжується розширенням виробництва. Сфера використання банківсткого кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передача вартості не тільки між двома повязаними між собою діловими стосунками субєктів господарювання, а й між більшим числом таких субєктів.За укрупненими обєктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи: кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і ін); кредит в оборотний капітал ( на придбання предметів праці- сировини, матеріалів, палива , тари і ін); на споживчі потреби ( на індивідуалльне і кооперативне житлове будівництво та прижбання житла, бідуквництво дачних будівель і ін.)

107. Характеристика споживчого кредиту. Особливості його розвитку в Україні.

Залежно від сфери економіки, в яку спрямовується позичена вартість, виділяють: виробничий, споживчий кредит, який спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання. С.К - це вид кредиту, що надається фізичним чи юридичним особам для оплати споживчих товарів і послуг (у формі відсторочки платежу). Може надаватись банками та небанківськими кредитними установами, фіз–ми та юридичними особами. В Україні кред–ми установами небанк–го типу, які надають цей кредит є: ломбарди, кредитні спілки, підприємства зв’зку, торг–ні орг–ї. С.К - це прожаж товарів і послуг, як правило, довгострок. користування з метою покупки цих товарів, послуг. Реалізується через використання різних форм банків. і комерц. кредиту. Кредит на споживчі цілі (банківський) надається як юр.так і фіз. особам. Об'єктами кредитування можуть бути: будівництво житлових будінків та інших об'єктів цивільного будівництва (об'єкти охорони здоров'я, освіти, спорту, гаражі). Невідкладні потреби населення: строкові забов'язання населення за товари, продані в кредит, видані торговельним організаціям позабанківський споживчий кредит надається населенню на споживчі цілі. Він викликається переважн недостатнім розвитком банківського кредиту на такі цілі або умвами розрахунків за надані послуги. Так, абоненти телефонів одержують можливість вести в кредит міжміські переговори або надсилати телеграми. Часто ці кредити бувають безпроцентні. Окрім забезпечення соц–х потреб населення, СК відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який в свою чергу впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи реал–ю продукції, прискорюючи отримання прибутків та доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

Характеристика державного кредиту. Особливості його розвитку в Україні.

Суб'єктами ДК є держава або органи місцевого самоврядування (як правило в ролі позичальника) та внутрішні та зовнішні кредитори. Внутрішніми кредиторами є фізичні та юр особи-резеденти. Зовншніми-уряди інших краін, іноземні приватні колективні, державні і банквські установи, а також міжнар.та регіональні валютно фіннансові інститути. ДК реалізується через такі форми як: 1.позика, шляхом продажу державних ЦП. Згідно існуючим в Украіні законодавством існують 2 види ЦП, якими може оформлятися позика:1)ОВДП, 2)Казначейські забов'язання. 2.Запозичення Мін. Фінансів грошей із загально державного фонду позичковвого капіталу. 3.Організація грошово речових лотерей. По регіональному критерію позики бувають внутрішні і зовнішні. Крім того позики бувають процентні і безпроцентні. Процентні передбачають виплату доходу власнику ЦП. Потреба в державному кредиті виникає через наявність бюджетного дефіциту. ДК має глобальне значення для погашення бюджетного дефіциту, куди конкретно потраплять ці гроші визначає уряд і ВР. Якщо банків–й кредит опосередковує таку функцію грошей як засіб платежу, то ДК опосередковує ще і функції грошей як засобу обігу. За своєю економічною сутністю держ кредит - це форма вторинного пврерозподілу ВВП. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Внутрішній державний кредит може мати товарну і грошову форми. Товарну форму використовують при розладнаній грошовій системі. В цей період державний кредит виступає, як правило, в грошовій формі, а саме: державні позики, вклади населення в ощадних банках, грошові лотереї. Другою формою ДК є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадних банках чи в Інших ощадних установах держави. Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

108. Економічні межі кредиту. Кредитні відносини в умовах інфляції.

Межа кредиту – такий рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит та пропозиція на кредит балансується при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, процентної ставки. Реальний попит на позичкові кошти, який пред’являють економічні суб’єкти – учасники відтворювального процесу при нормальній ставці банківського процента, є кільк–м виразом межі нарощування пропозиції позичок з боку кредиторів, передусім банків. За такого підходу динвміка бан–го процента стає основним показником дотримання чи порушення меж кредиту. Якщо рівень банк–го % швидко зростає або надмірно високий, це свідчить про недостатню пропозицію кредиту, недостатнє задоволення потреб ек–х суб–в в поз–х коштах, про недокредитування економіки, а отже про порушення меж кредиту з боку їх "незаповнення" і навпаки. Розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб’єктів на грошовому ринку, а не суб’’ктивними оцінками аналітиків чи державних органів. Регулювання ставки банк % стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банк–ї системи.

. Економічна межа може розглядатись у таких аспектах: 1)залежно від певного рівня екон–ї системи (мікро та макроекон–ні межі); 2) залежно від призначення (кількісна та якісна межа кредиту). Мікроекон–ні межі визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників (юр чи фіз осіб). Макроекон–на межа – скупність мікроекон–х меж, визначає об’єктивний обсяг кредитних вкладень у нар–не господ–во в цілому.

Інфл. –це зниження вартості грош. од. яке проявляється через зростання рівня цін. Інфл - це знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні вона виявляється у зниженні купівельної спроможності грош одиниці у всіх її формах – зростанні товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, падіння валютного курсу та інше. Є кілька підходів до розуміння інфл. 1)Інфл- це будь яке підвищення рівня цін 2)Інфл.- це зменшення вартості гр. спричиненє порушенням у законі гр. обігу в залежності від можливості спостереження за втратою вартості грошей виділяють відкриту інфл. і приховану інфл. Економ. агенти можуть пристосовуватися до знецінення грошей прогнозувати його у своїй економ. діял-ті. Для цьго важливо розрізняти номінальні і реальні величини. Номінальні величини виражаються без урахування змін у купівельній спроможності. Реальні показують скільки товарів і послуг можна придбати за номінальну величину. Прихована інфляція (адміністративна, подавлена) протікає без підвищення цін які утримуються за допомогою адміністрат. заходів. Це призводить до зростання дефіциту товару зниження іх якості, змін у струкрурі попиту (вимивання дешевих товарів), появою відкладеного попиту, поширюються чорні ринки, зростає спекуляція, хабарництво. За темпами знецінення грошей виділяють 3 типи інфл: 1 повзуча 5-10%, галопуюча до100%, гіперінфляція більш 100%, супергіперінфляція більш 50 % в місяц. Це умовні оцінки. Границя за якою з’являється зниження реальних доходіів, а значить недоцільність зростання грош маси (попиту) - носить назву КРИТИЧНА ТОЧКА ІНФЛ.—перехід від помірної інфл. в справжню інфл.