- •2. Конфуціанство і даосизм
- •3. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •37. Учення про ідеї та теорія пізнання Платона.
- •42. Філософія Демокріта.
- •68. Рух, основні його форми і властивості
- •69.Простір і час, основні характеристики
- •107. Альтернативи діалектики.
- •102. Методологія, рівні методологічного знання.
- •13. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •14. Апологетика: примат віри.
- •16. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •17. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •8.Філософія Сократа
- •20. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •47. Філософія Просвітництва
- •23. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •25. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •41. Філософія марксизму( діалектичний та історичний матеріалізм)
- •35. Філософія історії Гегеля
- •34. Метод і система філософії Гегеля
- •46. Неотомізм
- •53.Університетська філософія в Україні в 18-поч.19 ст.(Костомаров, Куліш)
- •54. «Філософія Серця» п.Юркевича.
- •78. Емпіричні методи пізнання
- •72.Чуттєве пізнання, його форми
- •73. Істина як процес
- •74.Критерії істини
- •83.Взаємодія природи і суспільства
- •85. Сутність людини, сенс її життя.
- •86. Проблема свободи і відповідальності людини
- •87. Філософська антропологія
- •57. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •7. Екзистенційна філософія
- •1. "Філософія життя'" (а. Шопенгауер, ф. Ніцше)
- •10. Епікуреїзм в античній філософії.
- •19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження
- •34.Філософія л.Українки
- •32. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •4. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії
- •33. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •8. Елейська школа в античній філософії
- •25. Позитивізм
- •26. Прагматизм
- •34. Українська філософія XX ст
- •28. Скептицизм в античній філософії
- •30. Стоїцизм в античній філософії.
- •38. Філософія Арістотеля.
- •53. Філософська думка Київської Русі
- •32. Теорія пізнання і. Канта
- •57. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •54. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •93. Поняття науки.Класифікація наук.
- •52.Філософія г.Сковороди
- •65. Основні функції філософії.
- •66. Буття та його основні форми.
- •110. Українська філософська думка доби Відродження
- •111.Філософія в Києво-Могилянській академії
- •105.Герменевтика.
- •7. Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.
- •104. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •45. Закон єдності та боротьби протилежностей
- •72. Закони взаємопереходу кількісних та якісних змін у діалектиці.
- •103. Плюралізм філософських методологій.
- •88. Людина, як індивід, індивідуальність, особа та особистість.
- •120. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •114. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •115. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •117. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •118. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •92. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства
- •84. Форма буття людини
- •96. Поняття суспільної свідомості, її структура
- •64. Система філософії та її структурні складові.
- •119. Проблеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
- •94. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства
- •97. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •98. Політична свідомість.
- •77. Форми і методи наукового пізнання
- •63. Проблема визначення предмету філософії.
- •6.Основні принципи гнесеології
- •17.Теоретичні методи пізнання
- •46. Суб*єкт і об*єкт у процесі пізнання
- •89. Практика у процесі пізнання
- •56.Особистість і суспільство
- •76.Чуттєве й раціональне пізнання
110. Українська філософська думка доби Відродження
Починаючи з XV ст. в українському духовному житті спостерігається зростання інтересу до пізнання людини і природи, активно засвоюються досягнення світової культури. На ґрунті її відбуваються прогресивні зрушення у філософських поглядах передових представників української культури, поширюються ідеї гуманізму. Серед найвизначніших українських гуманістів кінця XV – першої половини XVI ст. були Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Павло Русин із Кросна, Шимон Шимонович та ін. Всі вони одержали освіту і працювали у найвизначніших навчальних закладах Європи й своєю діяльністю не лише сприяли перенесенню ідей гуманізму на землі України, а й зробили значний внесок до підвалин величної будови польського та європейського гуманізму доби Відродження.
Для творчості їх були характерними глибокі знання античної філософії, прагнення спиратися у своїй діяльності на духовні здобутки античних мислителів. Значне місце в їхньому творчому доробкові посідає розробка проблем природи. Поширення знань про Всесвіт у суспільстві, на їхню думку, є обов'язковою передумовою вдосконалення розумових здібностей людини. Так само як родюче поле, зазначав Оріховський, без належного обробітку залишиться безплідним, так і людина, найталановитіша від природи, нічого не здійснить видатного без оволодіння науковим знанням. Найпершою серед наук є філософія. Відправною точкою світогляду цих діячів є ствердження гідності особи, свободи її, ідеалів соціальної справедливості. З позицій теорії «природного права» та «суспільного договору» розглядаються питання державності, релігії, власності, людського суспільства.
Ренесансний гуманізм, поширений в Україні в XV–XVI ст., став ґрунтом для переходу до наступного етапу, тобто формування відмінного типу світогляду, що пов'язаний передусім з реформаційною ідеологією. Якщо речники гуманістичних ідей представляли певним чином інтелектуальну, елітарну, культуро-центричну течію, то новий етап більш щільно пов'язаний із загостренням соціально-економічних, національних, віросповідних суперечностей і з зумовленою ними конфесіональною полемікою, що велась в Україні після Люблінської (1569) і Брестської уній (1596) за умов наступу католицької контрреформації.
Значну роль у розвитку гуманістичних і реформаційних ідей в Україні відігравали братські школи, передусім Львівська, Київська, Луцька.
111.Філософія в Києво-Могилянській академії
Петро Могила - провідний український релігійний діяч 17ст.
У 1632р.проводить необхідні рефор ми у православній церкві,культурних та учбових закладах.П.Могила заклав підвалини Могилянсь-кої колегії,яка згодом стала важливим учбовим закладом слов’янського світу.
Академія давала різноманітні знання серед яких значне місце відво-дилося філософії,що вперше виділилася з курсу теологій як пізнання людини і природи на відміну від власної тоелогії як пізнання бога.Тому на перший план філософських предметів висувається проблема натурфілософії.
З середини 18ст.спосте-рігається поворот з філософської проблематики до етики.В лекціях Академії широко вводилися погляди таких мислителів як Коперник,Галілей. Посилюється інтерес до розумової праці,котра пов’язана з “землею”практичною дія-тю.Багато викладачів Академії в лекіях використовували знання світової науки,культури,вони прагнули об-межити вплив релігії на науку.Саме ці установи визначають їх становлення до власної філософсь-кої традиції.Частина вчених Академії вважала основою прогресу поширення освіти політичних знань техніки та ремесла.Інші мислителі-захис-нини інтересів ремісників та селян покладали надію на розвиток науки.Тому не випадково в кін-ці 17ст.у К-М Академії читалися курси моральної філософії,де людина розглядається як особливий “малий світ”,тобто частина природи.Використову-ючи знання Заходу та Сходу вчені Академії зосе-редилися на критиці філософських осн ов католи-цизму.Виходячи до народу студенти Академії вис-тупали з піснями-інтермідіями.Так звані мандрів-ники деяки несли волелюбний дух козацьких літо-писів другої половини 17ст.
103.Фрейдизм.Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд. Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення. З.Фрейд, висуваючи свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характеристики особистості. Поділ психіки на свідоме і несвідоме, писав З.Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя. Інакше кажучи, психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психічного, а має розглядати свідомість як якість психічного, яка може приєднуватись чи не приєднуватись до інших його якостей.Спочатку психіка у З.Фрейда була представлена трьома інстанціями: несвідоме, передсвідоме і свідомість. Несвідоме — це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витіснені із свідомості ідеї. Передсвідоме — це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам'ять, мислення та ін.). Свідомість Фрейд пов'язував в основному із сприйманням зовнішнього світу.Своєрідними і неоднозначними є уявлення З.Фрейда про суб'єктивну реальність людини. У праці "Я і Воно" він розгортає структурну концепцію психіки, виділяючи в ній три сфери: "Воно" (іd), "Я" (еgо) та "Над-Я" (super-еgо).Під "Воно" Фрейд розуміє найпримітивнішу субстанцію, яка охоплює усе природжене, генетично первинне, найглибший пласт несвідомих потягів, що підкоряється принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство. Вимоги "Воно" мають задовільнятися "Я"."Я", як вважав Фрейд, — це сфера свідомого, це посередник між несвідомим та зовнішнім світом, що діє за принципом реальності. "Я" прагне зробити "Воно" прийнятним для світу і привести світ у відповідність до бажань "Воно".Особливого значення З.Фрейд надавав "Над-Я", яке є джерелом моральних та релігійних почуттів. Якщо "Воно" зумовлене генетично, "Я" — індивідуальним досвідом, то "Над-Я" є результатом впливу інших людей. "Над-Я" — це внутрішня особистісна совість, інстанція, що уособлює в собі установки суспільства. Ці теоретичні положення стали засадними для нового погляду на природу психічного.