37. Учення про ідеї та теорія пізнання Платона.

Головні положення ідеалістичного вчення Ппатона знаходимо в таких тезах: першоосновою світу є особливий світ, який іс­нує незалежно від людини. Це світ ейдосів (образів предметів матеріального світу). Кожний предмет мас свою ідею, еталон, згідно з якою він матеріалізується та існує в реальному світі.

Ідея стає першопри­чиною й водночас метою, якої намагаються досягти весь мате­ріальний світ, зокрема йусе живе на землі.

ІІлатон виділяв ідею добра як головну й найвпливовішу в загальній піраміді ідей, вона існує незалежно від людини та ви­значається як справжнє буття. Не менш важливою стає ідея справедливості.

Плато н вірив у спорідненість душі людини та іде­ального світу, що дас змогу душі переселятись у світ ідей. Ці по­гляди започаткували його теорію пізнання (гносеологію)

ІІлатон вва­жав, що -такий тип пізнання дас лише недостовірне знання «доксу». Чисті ідеї можна осягнути лише розумом, завдяки ви­щій духовній діячьиості (ідеалістичному пізнанню). Вищою духов­ною діяльністю можуть займатися тільки підготовлені люди — високоосвічені інтелектуали, філософи, які завдяки розуму ма­ють можливість побачити йусвідомити чисті ідеї.

42. Філософія Демокріта.

Головні положення атомістичної концепції Демократа були такі: весь матеріальний світ складається з атомів; атоми є най-дрібнішою частинкою, «цеглинкою» світу, вони неподільні й мають різні розміри і форми; між атомами ісиус простір, запо­внений порожниною. Атоми перебувають у постійному русі, вони летять у порожнині з однією швидкістю (цс означає., що випадковості немас, усі події життя проходять за необхідністю, яка визначає незмінну долю, фатум). Існує кругообіг атомів у природі, наприклад, після смерті тіло розпадається на атоми, які знову стають живим організмом або матеріальними пред­метами.

Людина сприймає зовнішній світ через образи («ідоли»), які виділяються предметами світу. Душа людини також складається з атомів (вогняної пневми), що виділяються зовні й викликають відчуття в інших людей. Демокріт пояснював розумову діяль­ність людини як матеріальний та атомарний процес.

Філософ вважав, що головною месою життя людини є прави­льна організація існування душі, її гармонійний спокій, дотри­мання міри й обмеження в чуттєвих насолодах, орієнтація на ду­ховні блага. Демокріт говорив, що дух людини повиненнавчитися отримувати насолоду від самого себе.

Отже, атомістичне вчення Демократа дало можливість пояс­нити причини існування матеріального (живого) світу як без­перервного процесу народження й смерті без апеляції до Бога та містики. Це була перша спроба наукового пояснення фак­тів у межах самоі природи.

68. Рух, основні його форми і властивості

Рух виникає із самої матерії як результат вирішення закладених у ній діалектичних супереч­ностей (дії закону єдності і боротьби протилежностей). Рух є всезагальним, він існує постійно, од­ні його форми замінюються іншими. Рух є атрибутом, невід'ємною частиною матерії.

Виокремлюють такі форми руху: механіч­ний — переміщення в просторі різноманітних тіл, рух найдрібніших частинок, макротіл тощо; фізичний, який охоплює електромагнетичні явища, гравітацію, теплоту, світло, звук, агрегатний стан речовин; хімічний — це хімічні реакції, процеси хімічного син­тезу в неорганічній або органічній природі; біологічний — це різ­номанітні біологічні процеси в живих організмах, а також соці­альний, що охоплює соціальні зміни, а також процеси мислення та пізнання.

Незважаючи на те що кожен з різновидів руху є відносно са­мостійним явищем, всі вони взаємозв'язані. Більш висока форма руху виникає на основі попередніх, значно простіших, вона є їх синтезом і не зводиться до їх простої суми. Наприклад, соціальна форма руху (виникнення й розвиток людської спільноти) містить біологічний, і всі попередні форми руху й на цій основі стає якісно новою його формою.

Окрім форм, філософія виокремлює два типи руху — якісний і кількісний. Якісний рух — це зміна самої матерії, перебудова її структури й виникнення нових матеріальних об'єктів та їх нових якостей. Зміну змісту в межах старої форми, повне розкриття по­тенціалу старих матеріальних форм називають динамічним рухом. Істотну зміну структури об'єкта, що зумовлює створення якісно нового об'єкта, перехід від однієї форми матерії до іншої називають популяційним рухом. Кількісний тип руху — це просте перенесення матерії в просторі й часі.

Джерелом усіх форм руху є внутрішня суперечність, а також взаємодія між ними. Інакше кажучи, рух не детермінується чимось надприродним, а є саморухом. Саморух — це наслідок вирішення суперечності між ста­рим і новим, прогресивним і регресивним. Саморух притаманний всім формам руху матерії, супроводжується переходом до більш високого ступеня організації (самоорганізації).

Самоорганізацію вивчає синергетика — сучасна наука про са­моорганізацію матерії, автором і розробником якої вважають бельгійського вченого І. Пригожина. В основі його концепції лежать такі поняття, як флуктуація (притаманні матерії постійні випадкові коливання й відхилення) і дисипативна структура новий стійкий стан матерії, що виникає у результаті флуктуації). Динаміка розвитку дисипативної структури веде до появи двох кінцевих варіантів самоорганізації: першого — дисипативної структури як нового різновиду матерії за наявності ентропії припливу енергії із зовнішнього середовища), яка далі розвива­ється за динамічним типом, і другого — розпаду дисипативної структури (або її знищення) внаслідок внутрішньо слабких нових зв"язків або через відсутність ентропії.