19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження

Політичний напрям (XV—XVI ст.) філософії Відродження репрезентував Нікколо Макіавеляі, який вивчав проблеми ефективного управління державою, а також поведінку правителів. У своїх працях він розкрив свої філо­софсько-політичні погляди, обґру­нтував основні принципи дослідження законів соціального орга­нізму, передусім його політичних відносин.

На думку вченого, філософія соціального життя (історії) по­винна доповнюватися філософією людини. Він вважав, що дер­жава в процесі управління суспільством головними об'єктом обирає людину (конкретну особу), яка має низку негативних яко­стей, які необхідно враховувати будь-якому чиновнику.

Особливості взаємодії державної адміністрації та населення країни визначає «людина натовпу», тому держава спирається на силу й «культ особи» правителя.

Головним завданням політики є отримання влади й подальше її збереження від посягань. Що більше влади, то більше загрози й страху за можливість її втратити відчувають люди, які нею наді­лені. Тому влада не припускає компромісу й посягань на неї з бо­ку опозиції. Релігія й мораль також ста­ють інструментом політики. Але жити згідно з правилами релігії й моралі держава не зможе. Політичні рішення повинні ух­валюватися лише на підставі аналізу політичних фактів (врахо­вуючи інтереси релігії та моралі, однак останні не мають домі­нувати). У політиці є свої закони. Правитель не є приватною особою, яка може переносити свої приватні інтереси, уподобан­ня (релігійні та моральні) на політику. Насильство також: на­лежить до інструментів, за допомогою яких влада утримуєть­ся, оберігається й використовується.

Утопічно-соціалістичний напрям (XV—XVII ст.) репрезен­тували Томас Мор, Томмазо Кампанелла. Вони шукали шляхів побудови ідеального суспільства.

Томас Мор. Головними дороб­ками, які репрезентували філософські погляди вченого, були «Історія Річарда III», « Уто­пія», яка принесла Т. Мору світо­ве визнання. Термін „утопія” перекладається як „місце, якого немає”. Утопія — це фантастичне місце, острів, де є суспільство, в якому існує суспільна власність на засоби виробництва. В Утопії немає приватної власності та грошей, обов”язковою є шестигодинна фізична праця, немає експлуатації, а виробництво має суспільний характер. Хоча Утопією керує король, усі посади в державі є вибірними, а жінки мають рівні права з чоловіками. Мешканці Утопії можуть сповідувати будь-яку релігію, заборонений лише атеїзм, який призводить до падіння моралі.

Томас Мор став засновником теорії утопічного соціалізму, в якому вільний розвиток од­ного громадянина залежить від вільного розвитку інших, реа­лізації інтелектуальних і творчих здібностей особи, а також їх постійного вдосконалення.

34.Філософія л.Українки

Як відомо, особливість нашої національної філософії – це морально-етичний характер, що сформувався під впливом християнства. На відміну від філософської думки Франції, де філософія носила пристрасний характер, мовляв, нехай людина віддається пристрастям, аби вона зробила щось велике („Философия непосредственного чувства”), або ж німецької педантичної філософії українська – зосереджена на моральному, а не раціональному пізнанні світу. Як вважав Григорій Сковорода, лише серцем можна пізнати істину. Так звана „Філософія серця”. Морально-етичний аспект полягав у філософії боротьби добра і зла. Цей момент, а також момент ніжності й кохання яскраво представлений у творчості згаданої нами Лесі Українки.

Морально-етичний аспект в драмі-феєрії „Лісова пісня” полягає в таких ідеях:

- людина і природа (авторка розглядає ставлення людини до світу природи. Є люди, що люблять природу, розуміють її, захоплюються нею. Такою постаттю у драмі є дядько Лев. Є знов такі, що їх ніяка краса не промовляє, й вони нівечать її без пощади й без потреби. Є ще й такі, що під примусом зовнішніх обставин задавлюють у своїй душі всякі ідеалістичні пориви, хоч вони є потребою їх душі. Такою трагічною постаттю є Лукаш);

- зрадництво і відступництво як найтяжчий гріх (Лукаш зраджує кохану Мавку через внутрішні суперечності. Таким чином, письменниця розглядає проблему вибору. Філософія боротьби між добром і злом у внутрішньому світі людини);

- розуміння прекрасного в людині як вічного, того, „що не вмирає” (спостерігаємо ідеї гуманізму).

Однак провідною думкою твору є ідея, що ніякі матеріалістичні кличі й доктрини не зможуть усунути з людського життя вродженого в людині гону до краси, до поезії, до висот. Тут вже ідеї Лесі Українки перегукуються з ідеями давніх грецьких філософів на кшталт Платона та Аристотеля про матерію та духовність. Однак якщо названі мислителі розглядали ці поняття в загальному філософському контексті, то Леся Українка переносить їх в реальність сьогодення, на рівень міжособистісних стосунків людей.

„Лісова пісня” – достатньо пізній твір поетеси. Проте варто наголосити, що натяки на філософське осмислення навколишнього світу у Лесі виявлялися ще в дванадцятирічному віці. Саме тоді вона написала свого першого вірша „ Ні волі, ні долі у мене нема, лишилась тільки надія сама” ( 1892). Незабаром вийшли її збірки „Думи і мрії” ( 1899), „Відгуки” ( 1902). У ліричних поезіях Леся Українка торкалася своїх особистих переживань. В її інтимній ліриці, в якій із-поміж європейських поетів найсильнішим упливом відгукнувся Гейне, основними мотивами є мотиви природи, кохання, самоти й недуги.

Словом, Леся Українка як ніхто керувалась філософією серця при написанні своїх мистецько-філософських творів. А значить – принаймні у цьому контексті її можна назвати справжнім українським філософом.

104.Неофрейдизм.Психоаналіз застосовується у ф-ії для пояснення особистісних , культурних та соціальних феноменів.Важливим складовим елементом фрейдівського психоаналізу було уявлення про лібідо. З.Фрейд головним рушієм поведінки людини вважав два інстинкти: самозбереження та сексуальний. Сексуальний інстинкт, лібідо, і став центральною ланкою психоаналізу. Лібідо— це психічна енергія, яка лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда, сила, що кількісно змінюється і якою можна вимірювати всі процеси та перетворення в сфері сексуального збуджен­ня. Психічна енергія інтерпретується 3.Фрейдом як енергія лібідо. Інстинктивний імпульс може бути:

• розрядженим у дію,

• витісненим назад у несвідоме,

• енергія сексуальних потягів відхиляється від прямої мети і спрямовується до несексуал. (соц.) цілей (сублімація).Неофрейдизм виник в 30-х роках 20 ст. Осн. увага дослідження соціально-філософ. проблем. Представлений багатьма течіями.

1. Індивідуальна психологія Адлера: психічна хвороба є результатом неусвідомленого потягу до переваги, яке збільшується почуттям неповно вартості (тілесний недолік), Адлер не погоджувався з Фрейдом щодо перебільшення ролі сексуальності і несвідомого у поведінці людей, він акцентував увагу на ролі соц. чинників.

2. Сексуально-економічна теорія Райха. Р. Вважав фрейдизм і марксизм взаємодоповнюючими, він намагався на основі психоаналізу інтерпретувати взаємовідносини між ек. базисом та ідеологією.

3. Концепція Фромма. Ф. - осн. представник неофрейдизму, вірний основним положенням психоаналізу, був переконаний, що критерієм соц. розвитку є самопочуття людини, психологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією. Згідно з концепцією Фромма, не соц. структура суспільства формує потреби людини, а навпаки. Ф. виділив такі типи соц. хар-рів: експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий, рецептивний.

27. Натуралістичний пантеїзм Б. Спінози. Значний внесок у подалання дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза (1632- 1667 р.р.). З точки зору Спінози, світ - це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії. Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу іде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиції гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деякі дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.