1. "Філософія життя'" (а. Шопенгауер, ф. Ніцше)

«Філософія життя» — це напрям у західноєвропейській фі­лософії, який склався наприкінці XIX ст^й активно існував упро­довж XX ст. й розвивається сьогодні. Його засновниками були Вільгельм Дільтей (1833—1911 рр.), Фрідріх Ніцше (1844— 1900 рр.), Анрі Берґсон (1859—1941 рр.), Освальд Шпенглер (1880—1936 рр.), які вважали, що світ можна пізнати в його ор­ганічній єдності, ірраціонально, інтуїтивно, критично переосми­слюючи раціональний спосіб пізнання

Засадовим у «філософії життя» стає поняття «життя» як пер­винна реальність, що у своєму розвитку заперечує розподіл та іс­нування світу в його матеріальній та ідеальній формах. «Життя» у своїй першооснові, крім онтологічного, має також гносеологіч­не значення, тобто є суб'єктом пізнання.

Пізнати світ можна тільки ірраціональним способом за допомогою інтуїції, міфу, си­мволу тощо.

Ірраціональне виявляється лише в діяльності та вчинках окре­мої особи (на відміну від науки, яка має колективний характер організації наукового дослідження), тому людина є орієнтиром в організації процесу пізнання.

Згідно з «філософією життя», окрема людина живе в історич­ний час, у якому немає об'єктивних законів. Історія має свою до­лю, яка не завжди збігається з долею окремої особи, окремої культури чи людської цивілізації загалом. Тому процес пізнання не може збагнути логіку їх розвитку та здійснити адекватний іс­торичний аналіз. З огляду на це філософи цього напряму роблять висновок, що кожний з дослідників, аналізуючи діяльність окре­мої людини, суспільства, цивілізації, формує власну систему оці­нювання й доведення.

10. Епікуреїзм в античній філософії.

Засновником був Епікур. У своему вченні він прагнув створити практичну філосо­фію, яка мала допомогти людині організувати повноцінне житія. В основу свого вчення він поклав фізику (атомістичну систему Демокріта) та логіку (каноніку).

Філософ прагнув розробити практичні рекомендації щодо звіль­нення людей від марновірства та страху перед смертю.

Епікур одним з перших наблизився до формулювання закону збереження матерії.

Епікур висунув гіпотезу про криволінійність падіння атомів, що пояснювала процес створення матеріального світу як результату зіткнення атомів у пустому просторі та обґрунтовувала можливість свободи волевиявлення людини незалежно від зовні­шніх обставин.

Каноніка (логіка) Епікура дала йому змогу зробити такі ви­сновки: оточуючий світ можна пізнати за допомогою чуттєво­го пізнання: основним критерієм Істинності знання про предмети, явища й пронеси навколишнього світу є почуття задоволення від реалізації нього знання на практиці.

Доля людини залежить не від Бога, а від результатів її власної діяльності та поведінки

Епікурейці не вірили в жодні суспільні доброчинності. Головною цінністю особистої поведінки вони вважали можливість досягнути стану атараксії (душевного спокою, самоізоляції від суспільства та реалізації епікурейського девізу «жити непомітно»).