73. Істина як процес

Істина — це елемент процесу пізнання, адекватне відображення суб"єктом пізнання пред­метів, явищ і процесів об'єктивного світу.

Ключовою ознакою істини є її об'єктивність, тобто зміст істинного знання не залежить від суб'єк­та пізнання. Водночас істина є суб'єктивною, вона пізнається людиною, яка надають їй певних форм людської думки, і виражається в певних формах мислення. Істина є процес, а не одноразовий акт пізнання об'єкта в повному його обсязі. Істина є процес, об'єктивний за своїм змістом і суб'єктивний за своєю формою.

Істина досягається не відразу, а поступово. Філософи гово­рять про процесуальність істини, тобто вона є нескінченним процесом суб'єктивного наближення до об'єкта пізнання, який перебуває в стані постійного розвитку. Для аналізу істини як процесу використовується категорія «відносного» (нетривкого, змінного). Тому, коли істину визначають як відносну або абсо­лютну, мають на увазі два необхідних моменти тієї самої істи­ни. Відносна істина, або відносність щодо об'єктивної істини — це таке знання, яке відображає зміну ступеня його достовірності. Кінцевою метою розвитку відносної істини має стати досягнення абсолютного знання. Абсолютна істина означає наяв­ність повного адекватного знання про об'єкт пізнання. Абсо­лютність в об'єктивній істині означає, що подібна істина в процесі свого розвитку ніколи не заперечується, вона лише доповнюється новим змістом. Час­то така істина належить до так званих вічних істин, фактів іс­торії тощо. Абсолютна істина є певним ідеалом пізнання, якого ніколи не можна досягти. Абсолютність істини складається з фрагментів відносних істин (кожна відносна істина є носієм моменту абсолютності). Це не механічна сума істин, а процес їх синтезу (поєднання). Отже, відносна й абсолютна істини є двома моментами об'єктивної істини.

74.Критерії істини

Істина — це елемент процесу пізнання, адекватне відображення суб"єктом пізнання пред­метів, явищ і процесів об'єктивного світу.

Критерії істини дають змогу впевнитися, що знання не є помилковими.

Р. Декарт зазначав, що критерій істини — це яс­ність, очевидність. Л. Фейєрбах вважав критерієм істини позитивні відчуття людини, а ще згодом критерієм істини стала корисність (у прагматизмі) або узгодженість з іншими істинами (конвенціона­лізм) тощо.

Діалектико-матеріалістична філософія вважає, що головним критерієм істини є практика. Практика різноманітна – від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів. Вона є основою пізнання, його рушійною силою. Форма практики – міра засвоєння предмета: наукова; соц-політична; виробнича.

Критерій практики є одночасно аб­солютним і відносним (абсолютний, бо тільки практика може до­вести ті чи ті теоретичні положення). Водночас цей критерій є відносним, адже практика сама суперечливо розвивається й поча­сти не може адекватно довести істинність тих чи тих знань. Практика (досвід) стає базою для розробки, виокремлення інших критеріїв істинності, наприклад, внутрішньо наукових (формально-логічних), а також таких як краса, доцільність тощо, котрі, без сумніву, опосередковано виводяться практикою.

Інші критерії: логічний, прагматичний, естетичний, утилітарний, етичний, конвенціальний, екзистенціальний, інтуїтивний.