71.Українська етнопедагогіка - основа національної системи виховання. Основні шляхи і засоби національного виховання молоді.

Етнопедагогіка - це наука про народний досвід виховання і навчання підростаючих поколінь, виховну мудрість певної етнічної спільності людей. Предметом вивчення етнопедагогіки виступає народна педагогіка - сукупність педагогічних знань і виховного досвіду, що збереглися в традиціях сімейного виховання, усній народній творчості, народних обрядах. Вона перебуває в тісному зв'язку з науковою педагогікою, яка виникла і базується на здобутках народної педагогіки, продовжує осмислювати і розвивати її досвід.

Національна система виховання - це історично зумовлена і створена народом система поглядів, переконань, ідеалів, а також традицій, звичаїв, обрядів, практичних дій, спрямованих на виховання підростаючого покоління в дусі культурно-історичної спадщини, духовності нації. Вона охоплює ідейне багатство народознавства, принципи організації навчально-виховної роботи, а також наукову педагогіку, має під собою грунт духовності рідного народу, постійну і систематичну діяльність родини, державних, громадських виховних закладів, установ і організацій.

Кожне нове покоління входить в уже існуючу національну систему виховання, яка відображає історичні, економічні, географічні, етнографічні і психологічні особливості певного народу, адекватна його світосприйманню і світорозумінню, його самобутньому культурно-історичному шляху розвитку.

Історичний шлях становлення й розвитку української народної педагогіки розпочинається в сивий давнині, ще в епоху первісного суспільства. Передача життєвого досвіду, набутих знань, умінь від покоління до покоління становила сутність історичного буття народу Вже тоді старші покоління докладали чимало зусиль, щоб молодь засвоїла родові і племені звичаї, вірування, легенди, землеробські, мисливські навички тощо. Одним з найважливіших засобів передачі досвіду старших поколінь була спільна праця та оборона від ворогів. Елементи цієї найдавнішої народної педагогіки простежуються, зокрема, в фольклорі. З глибини століть набирала розмаху розмаїта народна творчість - пісенна, музична, танцювальна, декоративно-прикладна тощо. Багатогранна за тематикою і жанрами, вона і нині є могутнім джерелом засобів, методів і прийомів національного виховання.

В епоху Київської Русі-праматері нинішньої України - система виховання набула чітко окреслених ознак. Вона складалася з таких головних ланок: родинне виховання - початкова школа - середня школа - вища школа.

В наступні періоди зароджувалася й встановлювалася традиційна народна виховна мудрість, основу якої становили фольклор, народний календар та різні види мистецтв, утверджувався культ людини і природи. Значний внесок у розвиток національної системи виховання зробили церква, релігійне вчення.

Вершинних успіхів українська система досягла в епоху великого національного відродження в ХУІ-ХУШ ст. Бурхливо розвивалися усна народна творчість, театр, книгодрукування. Виникла існуюча донині структура компонентів народної педагогіки, з'явилися нові типи навчально-виховних закладів, зміцнювалися демократичні, освітні принципи їхньої роботи. Розповсюджена на Україні була мережа братських, козацьких, січових, церковних шкіл, а також шкіл народних мистецтв. Виникали академії-перші вузи на землях східних слов'ян. Вони вписали золоті сторінки в історію розвитку української національної системи виховання, піднесли її на рівень виховних систем європейських народів.

З утратою політичної та державної самостійності України починає слабнути, знекровлюватися і національна система виховання, продовжуючи розвиватися лише в сім'ї.. Закривалися національні навчально-виховні заклади, заборонялася рідна мова, загарбники нав'язували українському народові свою мову, культуру

Після Лютневої та Жовтневої революції 1917 р. почалося нове політичне, державне і національне піднесення України. Відроджувалася українська національна школа, готувалися педагогічні кадри. У 20-30-х рр. відбувалося подальше становлення української системи виховання. Важливим педагогічним завданням сучасності є виховання підростаючого   покоління в народному дусі, на основі національних духовних і культурних традицій. Власне, справжнє виховання є глибоко національним за суттю, змістом і характером. Закономірно, що різні якості людей, залежно від національної приналежності, потрібно виховувати неоднаковими чи уніфікованими засобами і методами, які виробилися в кожній нації протягом віків і які є складовою й невід'ємною частиною її самобутньої матеріальної і духовної культури.

Завдання сучасної школи-прилучати дітей до народних традицій. Сила народної педагогіки саме в тому, що корінням своїм вона сягає в традиційні родинні зв'язки, скеровує життя людини в єдиний з природою біологічний ритм. Педагогічна культура українського народу знайшла своє відображення у фольклорі, народних виховних традиціях, етнографічних матеріалах, святах і обрядах, досвіді родинного виховання, у трудовому і громадському житті і стала важливим виховним компонентом.

У центр навчально-виховного процесу народна педагогіка ставить дитину - її складний і розмаїтий світ думок і почуттів, мрій і надій. Українська етнопедагогіка виокремлює такі фундаментальні принципи: природовідповідність, народність виховання, самодіяльність дитини, гуманізм, зв'язок виховання з життям народу, виховання в праці, врахування вікових, індивідуальних особливостей учнів, єдність вимог і поваги до особистості, поєднання педагогічного керівництва з самостійністю учнів, практичне оволодіння культурно-історичним досвідом рідного народу, повне і глибоке довір'я до дитини та віра в її сили й можливості. Національна система виховання забезпечує глибоке осмислення і засвоєння кожним учнем у процесі праці народних моральних та етичних ідей, принципів, поглядів, переконань, додержання у побуті народних традицій, звичаїв та обрядів. Народна мораль переймає всі сфери життя, вона є його сутністю. Рідна мова - найнеобхідніша умова реалізації національної системи виховання. Рідною мовою дитина мислить, прилучається до духовності свого народу, завдяки їй стає власне людиною. Рідна мова єднає дитину з батьками, матір'ю, народом.

Релігійні виховні традиції. Утверджують загальнолюдські ідеї та ідеали добра, правди, справедливості, благородства, милосердя. Під їх впливом в учнів формуються гуманні погляди на людину, природу. Національна система виховання використовує кращі здобутки церкви у вихованні підростаючих поколінь. Реалізація концепції національної школи потребує перебудови виховної роботи на основі використання української народної педагогіки, виховання учнів спадкоємцями народних цінностей, національних традицій і звичаїв, рідної сімейно-побутової культури. Застосування традицій народної педагогіки передбачає спільні зусилля школи і батьків, додержання принципу наступності у вихованні підростаю чого покоління, починаючи з початкових класів. Кожна національна система виховання утверджує свій ідеал людини, громадянина. Українська культура передбачає ідеального українця -людину лагідну і широку, доброзичливу, чесну і правдолюбиву, дотепну і жартівливу, талановиту і працьовиту, доброго господаря, славного захисника свого роду і Батьківщини. Без повернення до багатовікового досвіду народу у справі виховання і навчання не може здійснюватись і формування національної самосвідомості. Здобутки рідного народу, що повинні мати найвищий статус у змісті української системи виховання, формуватимуть у підростаючого покоління національну гордість і гідність, надихатимуть на нові досягнення і звершення в ім'я суверенної України