8. «Повчання дітям» володимира мономаха, його освітньо виховне значення

Князь Володимир Мономах – одна з найвидатніших постатей у княжих часах – був сином дуже освяченого князя Всеволода, який славився знанням п’ятьох мов: “Чого не вмієте, тол того учіться, так же як отець мій. Удома чинячи, він зумів знати п’ять мов, - а за се почесть єсть од інших країв, - так висловився у “Повчаннях...” Володимир Мономах.

Від свого батька перейняв Володимир Мономах замилування до книжок до освіти.

На київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р. й залишив після себе світлу пам’ять, як розумний князь і добрий організатор.

Своє “Повчання дітям” князь Володимир Мономах написав у досить поважному віці, про що свідчать слава: “Сидячи на санях (тобто готуючись до смерті), помолився я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене до сих днів, грішного, допровадив”. Аналіз тексту показує, що твір був написаний десь у середині лютого – на початку великого посту 1117 р.

Основні ідеї:

1. Одним із головних засобів виховання В.Мономах вважав освіту. Звертаючись до дітей, говори «Не забувайте того доброго, що ви умієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся». Князь закликає дітей феодальної знаті не обмежуватися елементарною грамотою, а прагнути до вищої освіти, вивчення іноземних мов.

2. Вперше у вітчизняній літературі висунув ідею зв»язку виховання з практичними потребами особистості і обгрунтував ідею діяльності. При цьому особливу увагу приділяв розвитку у дітей ініціативи і самодіяльності, привчанню до подолання різноманітних труднощів. Все можливі людські ситуації, на його думку, вимагають не тільки простої послушності, але й активності і працелюбства. В наказі князя – вирок людському неробству, гімн працьовитості – «Да не застанет вас сонце в постеле».

3. Виступав за системний підхід у виховній роботі, вважав, що успіх виховання залежить не від окремих настанов, а від сукупності різноманітних виховних засобів, що включають етикет, манери, тон поведінки.

4. Формулює ряд моральних правил і норм, які вважав критерієм істинної вихованості дітей: поважати старших, поважати рівних собі і молодших, приносити користь іншим; бути вірним даному слову; не дозволяти сильним ображати слабших; не лінуватися; співчувати горю інших; творити добро; не забувати убогих, пам»ятати про хворих; уникати пияцтва і розпусти, в яких гинуть і тіло, і душа.

5. Розробляє струнку систему війського-фізичного виховання. Головне у фізичному вихованні – це тренування. Приходить до висновку: не можна виховати у юнаків відвагу і сміливість, не поставивши їх у такі умови, в яких вини могли б проявити ці якості.

9. Діяльність братських шкіл

Унікальним явищем в історії вітчизняної освіти була діяльність братських шкіл (80-ті роки XVI ст.), які організовували і утримували церковні братства (громадсько-політичні організації православних громадян) з метою зміцнення православ'я. Серед них були як елементарні, так і школи підвищеного рівня. Найвідоміші — Львівська (перша школа, заснована Успенським братством у 1586 p.), Київська та Луцька школи. Притаманними їм рисами були:

1) демократичність. У школі мали право навчатися діти різних станів населення, статут школи зобов'язував учителя ставитись до всіх учнів однаково. Для сиріт та дітей з інших міст братства відкривали гуртожитки (бурси);

2) введення елементів класно-урочної системи навчання. В елементарних братських школах учнів поділяли на три групи залежно від набутих знань, умінь, навичок, а з XVII ст. у братських школах підвищеного типу встановилася класна система занять. Навчальний рік розпочинався з 1 вересня, було введено канікули, екзамени тощо;

3) налагоджений тісний зв'язок з батьками чи родичами учнів. Між батьками і школою укладалася письмова угода, де обумовлювались обов'язки сторін з виховання і навчання дітей;

4) чітка організація навчання: заборонялись пропуски занять, запізнення, існувала налагоджена система чергових;

5) ґрунтовність освіти, яка не поступалася західноєвропейській.

Високий рівень освіти забезпечували вчителі, які згодом стали відомими не лише в Україні, а й за її межами. Це — Іов Борецький, Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький Транквіліон, Мелетій Смотрицький, Памво Беринда, Єлисей Плетенецький, Тарасій Земка, Ісайя Трофимович-Козловський, Захарія Копистенський, Софроній Почаський та ін. Всі вони працювали якийсь час вчителями братських шкіл.

Традиційно високий рівень освіти усіх верств українського суспільства зазначав сирійський мандрівник Павло Алепський, який у 1652 р. їхав Україною до Москви: «Мало не всі українці та більша частина їхніх жінок і дочок уміють читати, добре знають порядок церковної служби; священики вчать сиріт, не дають їм вештатися без діла по вулицях. Черниці Вознесенського монастиря усі були не тільки письменні, а навіть високовчені й самі писали багато наукових та інших творів. Серед ченців є люди вчені, знавці права, або юристи, філософи і красномовці. У Лаврі є славетний печатний дім, що обслуговує весь край той. З його виходять церковні книжки, прегарно надруковані; на великих паперах малюнки значних місцевостей і країн, наукові розсліди та інше».

Хоча братські школи давали підвищену освіту, вони були середніми навчальними закладами.