6.Знання – провідний елемент освіти.

• Це результат процесу пізнання дійсності

• Це адекватне відображення реальної дійсності у свідомості людини у вигляді, уявлень, суджень, понять тощо

• Це сукупність ідей людини, в яких виражено теоретичне оволодіння предметом

• Це засвоєна інформація на рівні творчого її застосування.

Види знань: наукові знання (на їх основі людина передбачає явища, події, контролює їх і керує ними) і житейські (особистий досвід пізнання світу, являються важливою орієнтованою основою повсякденнної поведінки людини).

Що значить засвоїти знання? Це значить:

• Зрозуміти, усвідомити матеріал;

• Встановити внутрішні, логічні зв»язки з тим, що вже відомо

• Закріпити знання в пам»яті

• Зробити їх надбанням своєї свідомості, своїх переконань

• Виробити вміння застосовувати набуті знання на практиці.

Важливими характеристиками повноцінних знань є їх системність, усвідомленість, оперативність, гнучкість, повнота. Знання значною мірою визначають ставлення людини до дійсності, моральні погляди і переокнання, вольові риси особистості, є умовою розвитку здібностей та обдарувань.

Знання – найбільш «поверхневий» рівень засвоєння інформаціії. Глибший рівень засвоєння інформації забезпечують уміння.

Уміння – це здатність людини мобілізувати знання з метою виконання певних дій. Це пристосування знань до дії. Їх формування відбувається шляхом вправ.

Розрізняють:

• елементарне (первинне) уміння – людина починає лише засвоювати якусь діяльність, спирається лише на знання, бо начички ще не сформованні.

• Вміння–майстерність – вміння, що спирається і на знання, і на набуті раніше навички.

Навички в навчанні – це навчальні дії, які внаслідок багаторазового виконання набувають автоматизованого характеру. Навичка – це найбільш глибинний рівень володіння інформацією. Загальнонавчальні навики: читання, письма, розв»язування задач.

Інші категорії дидактики: закономірності і приниципи навчання, методи і зхасоби навчання, форми організації навчання та інші.

32. Поняття про закономірності навчання.

Педагогіка як наука має свої закономірності, принципи і правила навчання.

Закономірності – це об’єктивні, стійкі зв’язки і повторюючі при певних умовах взаємозв’язки між складовими частинами навчального процесу.

Перші спроби встановити педагогічні закономірності сягають доби Античності. Платон, Арістотель, Квінтіліан пробували узагальнити практику навчання у вигляді збірника правил. Сократ: призначення вчителя – це допомога народитися думці в голові учня. У Я.Коменського дидактика побудована у вигляді системи правил. А.Дістервег створив свою дидактику у вигляді 33 законів і правил навчання і т.д. Є різні класифікації.

Класифікація конкретних закономірностей навчання (І.Підласий)

1. Дидактичні закономірності (або змістово-процесуальні). Вони визначають власне дидактичні характеристики- залежність результативності навчання від мети, методів, засобів навчання.

   • Результати навчання знаходяться в прямій пропорційній залежності від усвідомлення мети навчання учнями

   • Результати навчання залежать від методів (засобів), що застосовуються

   • Навчання шляхом діяння у 6-7 разів продуктивніше шляху слухання

2. Гносеологічні закономірності (відносяться до сфери пізнавальної діяльності і пов»язують результати навчання з пізнавальними можливостями учнів)

• Результати навчання прямо пропорційні умінню учнів вчитися

• Продуктивність навчання прямо пропорційна об»єму пізнавальної діяльності учнів.

3. Психологічні закономірності (стосуються психічних процесів сприймання, осмислення, запам’ятовування, засвоєння інформації)

• Продуктивність навчання прямо пропорційна інтересу учнів до навчальної діяльності

• Чим менша величина порогу подразника, тим вища чутливість аналізатора (С.Вавілов). Часто порушується вчителями: голосно ведуть уроки, стараються «перекричати» учнів: чим більше підвищуємо голос, тим менше нас слухають. Порада: читати достатньо голосно, щоб чули, і то й же час достатньо тихо, щоб слухали.

• У підлітковому віці шкільна успішність погіршується: в 11-15 р. вона в середньому на 25% нижча, ніж у віці 6-10 і 16-17

• «Крива забування» (закономірність нім. Психолога Еббінгауза, 1885): забування матеріалу зростає пропорційно логарифму часу, що пройшов з початку навчання. Встановлено, що забування вивченого матеріалу найбільш інтенсивно відбувається у перші години засвоєння. Через годину у пам’яті учня залишається приблизно 40% вивченого матеріалу, через 9 год. менше 30% і далі цей процес сповільнюється. Звідси: необхідність проведення закріплення різноманітними засобами відразу, домашні завдання.

• Міцність запам»ятовування матеріалу, що вивчається, залежить від способу відтворення цього матеріалу (закон Хілгарда)

Людина засвоює 10% того, що читає, 20 % - того, що чує, 30% - того, що що чує і бачить, 70% - того, що обговорює з іншими, 89% - того, що сама переживає і 90 % - того, що навчає когось іншого.

4.Організаційні закономірності (стосуються умов організації учнівської та вчительської праці)

• К.Ушинський: Лише така організація навчально-виховного процесу є ефективною, яка розвиває в учнів потребу в навчанні, формує бажання вчитися, приносить дітям задоволення, стимулює їхні пізнавальні можливості та розумову активність.

• Розумова працездатність дитини залежить від стану її здоров’я, режиму розумової діяльності, статі, віку, пори року, дня тижня, часу доби.

• Активність розумової діяльності учня залежить від тривалості роботи (добової, тижневої, річної), розкладу навчальних занять.

1. Соціологічні закономірності (стосуються оптимальних умов функціонування учнівського колективу, шляхів подолання бар»єрів між учителями та учнями).

   1. Найбільшу ефективність навчально-виховного процесу забезпечує поєднання колективної та індивідуальної праці учнів (В.Сухомлинський)

   2. Грубе, нечуйне ставлення до дітей (дидактогенія) призводить до зниження ефективності навчання і виховання учнівського колективу в цілому й кожного з його членів зокрема (К.Ушинський)

2. Кібернетичні закономірності (стосуються процесів керування і управління навчально-виховною системою)

• Навчально-виховна система не може функціонувати нормально, якщо між учителем і учнями встановлюється й функціонує лише прямий і відсутній зворотній зв»язок.

• Якість знань залежить від ефективності контролю.

Дія закономірностей не фіксується у поурочному плані. Це ніби особливий педагогічний ефір, що приникає в кожну клітину навчально-виховного процесу. Педагогічна мудрість у тім і полягає, щоб на основі знання законів і закономірностей запобігти появі небажаних впливів.

Закономірності є лише теоретичною основою для розробки й удосконалення технології н/в процесу. Практичні настанови закріплюються у принципах навчання.