69. Принципи організації валютних відносин в умовах золотомонетного стандарту

Паризька валютна система (1867р.) – це:система золотомонетного стандарту; перша валютна система ;стихійно сформувалася у ХІХ ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту.юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році, яка визнала золото єдиною формою світових грошей.в якій не було відмінностей між національною та світовою валютними системами (тільки монети приймались до платежу за своєю вагою)

Структурні принципи : Основа – золотомонетний стандартСклався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок.Кожна валюта мала золотий вміст. Встановлювались золоті паритети. Вільна конвертованість валют в золото. Золото використовувалось як загальновизнані світові гроші.

Паризька валютна система ґрунтувалася на простих правилах і забезпечувала майже автоматичну стабільність валютних курсів і рівновагу міжнародних платежів. Основними ознаками системи були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого вмісту національних валют; їх безпосередня конвертованість у золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів. У період дії золотого стандарту золото оберталося у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому, а й поряд із розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку.

Кожна валюта визначалася вагою золота. Англія застосовувала цей принцип ще з 1816 р., США — з 1837 р., Німеччина —  з 1875 р., а Франція, що обрала в 1803 р. біметалічну систему золота-срібла, — з 1878 р.

Конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалася як усередині, так і за межами національних кордонів. Емісійні інституції обмінювали банківські папери на золоті монети, і золоті зливки перетворювали в монети. У цих умовах емісійний інститут не міг дозволити собі випускати зливки без обліку обсягу свого золотого запасу.

Зливки вільно обмінювалися на монети; золото вільно імпортувалося й експортувалося на широких міжнародних ринках. Таким чином, ринки золота і валютні ринки були взаємозалежними.

Органи валютного контролю проводили політику регулювання. Її основна мета — забезпечення стабільності валюти і зовнішня рівновага. Будь-який зовнішній дефіцит викликає зростання процентних ставок, що повинно уповільнити економічну діяльність (ефект дефляції) і сприяти ввезенню капіталів (приведення платіжного балансу до нового стану рівноваги).

Такі принципи забезпечували фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Різниця між ними полягала головним чином у тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу.

71. Особливості розвитку, причини та наслідки кризи Бреттон-Вудської валютної системи

Бреттон-Вудська валютна система (липень 1944 р.) :створена на валютно–фінансовій конференції в Бреттон–Вудсі (США) під головуванням міністра фінансів США Моргентау;базувалась на золотодевізному стандарті: (золото та долар і фунт стерлінг)на конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який мав допомогти стабілізації курсів валют країн-учасниць шляхом надання коштів для вирівнювання їхніх платіжних балансів – як орган міждержавного валютного регулювання; засновано Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) з метою надання допомоги країнам-членам у реконструкції та розвитку їхнього господарства шляхом полегшення інвестування капіталу.

Принципи:функції світових грошей зберігалися за золотом;у ролі міжнародних платежів використовується нарівні із золотом – долар США та фунт стерлінгів Великобританії;резервні (ключові) валюти обмінювалися на золото;прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених країнами-членами з МВФ валютних паритетів, виражених у золоті та в доларах США;ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більш як на +0,75%;оборотні національні валюти вільно обмінювалися на валютних ринках на долари та одна на одну за курсами, що могли коливатися у зазначених вище межах; міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалось головним чином через МВФ;з метою пом’якшення кризи окремих валют держави-члени МВФ (149 країн) вдавалися до взаємодопомоги: кредити в іноземній валюті для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

Особливості Криза Бреттон-Вудської валютної системи кризи (1967 – 1976 рр.)

нестійкість та протиріччя економіки;посилення інфляції негативно вплинуло на світові ціни та конкурентну здатність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення “гарячих” грошей;нестабільність платіжних балансів;невідповідність принципів Бреттон-Вудської валютної системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені;активізація ринку євродолара;дезорганізуюча роль ТНК;наплив доларів в країни Західної Європи і Японію викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів і тим самим спекулятивну атаку їх валют на долар. Франція ввела подвійний валютний ринок по прикладу Бельгії, де він функціонував з 1952 р. Країни Західної Європи стали відкрито виступати проти привілейованого стану долара в світовій валютній системі. Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою групи “десяти” 18 грудня 1971р.