16. Феномен становлення християнської культури. Східний та західний варіант культури. Християнізація української середньовічної культури.

Релігійна реформа князя Володимира 988 року - запровадження християнства на Русі, зіграла вирішальне значення в історичному розвитку країни. Однак слід зауважити, що західний (власне Руський) варіант християнської культури досить відрізнявся від східного (візантійського). Процес запровадження християнства на Русі і запозичення тих чи інших елементів культури відбувалося не механічно, вони постійно переосмислювалися в контексті дійсності, творчо перероблялися, набуваючи нового національного забарвлення.

Після запровадження християнства на Русі державні та релігійні діячі стали домагатися у Візантії самостійного обирання митрополитів, відзначення своїх національних свят і їх встановлення, а головне - вести церковне богослужіння старослов'янською мовою.

Давньоукраїнська людина, спираючись на своє традиційне язичницьке уявлення про добрих («білих») і злих («чорних») проголошує причиною гріха, на противагу візантійській церковній доктрині не плоть, не людські пристрасті, а ангелів «лукавого сатани». Вплив народного світобачення на розумінні християнських догматів особливо вражаюче виявився в тому, що на Русі, водночас з культом місцевих святих, який склався на ґрунті родоплемінного шанування ідолів, першорядного значення набуває культ Богородиці, в основу якого лягли слов'янські уявлення про благодійну жіночу істоту, предка українського народу - Рожаницю. Під впливом язичницької етики давньоукраїнська людина інакше осмислювала саме християнське благочестя: на відміну від Візантії, благочестивою визначалася не та людина, яка ревна у постах і молитвах, а та, яка доброчесна у житті. «Слово про митарства» - пам'ятка XII ст. - відносить до гріховних саме світські моральні явища: неправду, заздрість, гнів, пиху, насильство, крадіжку, блуд, скнарість та немилосердя. Християнізація, таким чином, не означала повного розриву з традицією народного язичництва, а отже, і з емпіричним ставленням до світу, що було її істотною ознакою. Християнство в Київській Русі засвоювалося від початку переважно з боку зовнішньої обрядовості, оскільки це характерно і для язичницької релігійності. Християнство стає дедалі більш «мирським», «обрядовим». Християнізація Русі відігравала прогресивну роль в історичному розвиткові українського народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв'язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи.

17. Вплив візантійської культури на формування середньовічної України-Русі..

Візантійська культура була дуже розвиненою в порівнянні з країнами тогочасної Європи. Це обумовлювалося різними чинниками, але візантійська культура мала величезний вплив на культуру Київської Русі. Найперше це проявилося у християнізації Русі у 988 році князем Володимиром. Київська Русь перебувала у складі візантійської православної співдружності. Тому Русь намагалася бути схожою на Візантію. Це проявилося у побудові православних храмів а також у образотворчому мистецтві. Істотний вплив на нього мав стиль візантійського живопису, який на той час панував не лише в старокиївській державі, а й по всій Європі. Християнський живопис порвав з реалістичними традиціями, замість життєдіяльності стверджувався аскетизм. Саме в цьому варіанті візантійський живопис прийшов на Україну. Його характерною рисою було те, що окремі постаті розміщувалися на картині в небесній гармонії, а не в життєвому безладі. Своєрідним чином також на українські землі передався стиль іконописання. Важливо те, що Русь запозичила християнську іконографію як повну завершеність. На відміну від країн, наприклад, християнського Сходу, що прийняли нову релігію значно раніше і творили християнські образи паралельно з Візантією, на русі вони були запозичені з Візантії та Балкан, де досягли вже класичної зрілості. Торговельні та дипломатичні зв'язки Київської Русі з Візантією та іншими країнами вимагали від українців високої освіти з обов'язковим знанням грецької та латинської мови. В цьому також позитивний вплив Візантії на розвиток Русі, адже це сприяло поширенню освіти та розвитку науки на українських землях. Також вплив Візантії проявився у княжому театрі. Елемент, запозичений з Візантії - скоморохи та шпільмани - були основою княжого театру. Проте ні скоморохи, ні шпільмани, ні свистільники, хоч і лишивши по собі широку популярність (досі маємо навіть такі назви сіл на Україні), були чужі сценічному духові Русі. Вони не створили національного театру. В загальному, ми можемо зробити висновок про великий вплив Візантійської культури на культуру України-Руси, але все-таки не варто говорити про те, що культура України була запозиченою. Наша культура, хоч і запозичила деякі елементи, але розвивалася своїм автохтонним шляхом, вносячи великі зміни як у запозичені елементи культури на Україні, так і в культуру сусідніх держав.