13. Генезис української культури

Культурогенезис- процес зарродження та розвитку культури , який супроводжується вдосконаленням знарядь праці, комунікативною і семіотичною діяльністю. Основним ознаками культурогенезису є: надбіологічна поведінка; самосвідомість; перетворення звуків на слова,а слова на мову; свідомість. Причини: адаптація і віра.Український культурогенезис відбувався одночасно з всесвітнім, тому в ньому є всі етапи, що й в всесвітньому. Традиційно розрізняють два основні напрямки культури - матеріальний і духовний. Упродовж розвитку людства виокремились певні культурні епохи: антична культура, культура середньовічна, культура доби Відродження; окремі форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, фізична, моральна і т.д.З початком фіксування у засобах виробничого досвіду кожне нове покоління, вступаючи у життя, одержало у своє розпорядження матеріалізований досвід попередніх поколінь, збагачувало його і передавало далі. Відтоді, як виникла еволюція знарядь праці, головний напрям розвитку організму пішов по лінії не прямого пристосування до середовища, а пристосування його до виробничої діяльності і тільки тим самим до середовища.Під впливом виробничої діяльності змінювалась і сама організація передлюдей — від зграї (біологічної) до суспільства (соціальної).Поступово формуються комуналістичні відносини, тобто рівноправний доступ всіх членів колективу до існуючої власності. Суспільні відносини остаточно утвердились, коли вимоги колективу до індивіда стали внутрішньою потребою кожного члена, причому сильнішою за його біологічні інстинкти. У верхньому палеоліті частина суспільної життєдіяльності не могла бути закодована, втілена і передана існуючими засобами.Тому це забезпечилось завдяки: розвитку знарядь праці, передавання виробничого досвіду в процесі навчання; існувала мова як засіб спілкування, щоправда, вкрай примітивна; певні моральні уявлення вже регулювали поведінку людей, визначали їх ставлення, цьому навчали з дитинства; міфологія намагалась дати зв´язану і загальну картину світу.

14.Міфологічна модель світу. Людина в первісній культурі.

Серцевиною культури стародавніх слов'ян, як і культури будь-якого народу є світогляд. Уяву про світогляд стародавніх слов'ян дають їхні релігійні вірування та міфологія. Їх вивчення вимагає екскурсу в глибини стародавніх епох, оскільки вони почали формуватися ще на світанку людської цивілізації. Крім того, етнографія слов'янських народів дає нам багатий і дорогоцінний матеріал для вивчення релігійних вірувань стародавніх слов'ян та їх залишків у сучасній релігійній культурі. Дослідники стародавньої культури відзначають, що первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. За характером ці вірування були натуралістичного спрямування, тісно пов'язані з навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки вона на кожному кроці переконувалась у своїй залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища — перш за все до сонця, води, землі, дерев і т. д., а особливо до тварин і птахів. Вагомою складовою частиною світогляду стародавніх слов'ян була міфологія. Світорозуміння у слов'янській міфології описується в дуалістичній формі (через парні протилежності), що визначає просторові, часові, соціальні характеристики світу. Дуалістичний принцип протиставлення приємного і неприємного, сприятливого і несприятливого для людини чи роду реалізовувався через міфологічні персонажі, що мали позитивні або негативні функції, або через персоніфікованих членів опозиції. В основі поглядів стародавніх слов'ян на створення світу теж лежить дуалізм. Міфологія і релігійні уявлення кожного народу мають своє соціальне підґрунтя, оскільки вони формуються в конкретно-історичних умовах. Саме цим обумовлюються характерні особливості міфології стародавніх слов'ян. Ці особливості виявляються порівняльним шляхом. Міфологія стародавніх слов'ян, була своєрідною системою фантастичних уявлень про навколишній світ. Але її цілісність була зруйнована в період суцільної християнізації українського суспільства.