Хронічний риніт

Хронічне запалення слизової оболонки носа — дуже поширене за­хворювання. Розрізняють такі форми хронічного нежитю: катаральну, гіпертрофічну, атрофічну та вазомоторну. У хворих на гіпертрофічний риніт може бути кавернозна або фіброзна форма. Атрофічний риніт розподіляється на простий та смердючий (озена). Перебіг кожного риніту відбувається у вигляді обмеженої чи дифузної форми. Вазомо­торний риніт, у патогенезі котрого провідними є судинні розлади, за­лежно від етіологічного чинника розподіляється на алергічний та ней-ровегетативний.

Етіологія. У виникненні хронічного риніту мають значення багато чинників: насамперед це професійні шкідливості (контрастна темпе­ратура, пил, загазованість), шкідливі звички (паління, зловживання ал­коголем), загальні захворювання (серцево-судинна недостатність, не­врози, вегетодистонія, ендокринні порушення, коліти тощо). В етіології хронічного нежитю важливу роль відіграє сенсибілізація сли-ювої оболонки носа та організму в цілому до бактеріальних, тканин­них, промислових, побутових, харчових, лікарських та рослинного по­ходження антигенів. Має значення зміна функціонального стану вегетативної нервової системи, яка неадекватно реагує на адекватні по­дразники. Це може виникнути під впливом неврозів, нейроінфекції, тривалого застосування судинозвужувальних крапель або гіпотензив­них засобів.

Провідною теорією виникнення озени нині є інфекційна, згідно з якою озену спричиняє клебсієла озени (паличка Левенберга — Абеля).

Єдиним свідченням цього є висівання з великою постійністю клебсієли озени зі слизової оболонки носа хворих на озену. Але щоб це захворю­вання проявилося під впливом цього мікроба, необхідні відповідні пе­редумови. Вважається, що такими передумовами можуть бути гіпоси-дероз, гіпоталамічні та ендокринні розлади, гіповітаміноз. Певну роль у розвитку озени відводять спадковому фактору.

Патогенез. Гострий нежить, який часто повторюється, сприяє роз­витку хронічного запалення. Під впливом хронічного процесу відбува­ються дегенеративні зміни нервових закінчень та нервових волокон, тобто трофічні розлади, що погіршують функціональні та морфо­логічні зрушення в слизовій оболонці носа. Як показали експеримен­тальні дослідження, після перерізування трійчастого нерва настають некробіотичні зміни епітеліального покриву, гіперемія, набряк та клітинна інфільтрація основи слизової оболонки носа. В епітелії на боці денервації різко знижується вміст SН- та СООН- груп.

У розвитку алергічного риніту розрізняють 3 фази: імунологічну — коли зустрічається антиген з антитілом і утворюється комплекс ан­тиген - - антитіло; біохімічну, що спостерігається в разі розпаду цього комплексу та звільнення біологічно активних речовин (аце­тилхоліну, норадреналіну, гістаміну, серотоніну тощо); па­тофізіологічну, коли ці речовини діють на судини та залози слизової оболонки носа, спричинюючи характерну для цього захворювання клінічну картину.

Форми хронічного риніту

Хронічний катаральний риніт ха­рактеризується скаргами хворих на постійні слизові виділення з носа та періодичне утруднення носового дихання зі змінним закладанням то однієї, то другої половини носа. Під час передньої риноскопії визначе­но гіперемію слизової оболонки з ціанотичним відтінком, набряк, наявність слизових виділень, особливо на дні носової порожнини. Після змащування слизової оболонки носа судинозвужувальними розчинами настає значне зменшення об'єму тканин нижніх та середніх носових раковин, що свідчить про наявність несправжньої гіпертрофії, тобто набряку.

Хронічний гіпертрофічний риніт. Хворі скаржаться на постійне утруднення дихання через одну чи обидві половини носа. Можуть бути слизові виділення з носа або вони відсутні. Розрізняють дифузну форму гіпертрофії, внаслідок якої ні стає збільшення об'єму всієї нижньої та середньої носових раковим. Колір слизової оболонки при цьому може бути рожевий або синюш-дий. У разі обмеженої гіпертрофії збільшується об'єм передніх та тдніх відділів нижньої та середньої носових раковин. Гіпертрофовані ділянки нагадують ягоду шовковиці.

Змащування судинозвужувальними засобами не сприяє зменшен­ню об'єму гіпертрофованих носових раковин, що вказує на істинну гіпертрофію слизової оболонки. Носові ходи дуже звужені.

Простий атрофічний риніт. Якщо атрофія обмежується переднім відділом носової перегородки, то захво­рювання дістає назву переднього сухого риніту. Хворі на дифузний хронічний атрофічний риніт скаржаться на відчут­тя сухості в носі, утворення кірок, у частини хворих можуть бути періодично невеликі носові кровотечі. Під час огляду носової порож­нини видно широкі носові ходи, слизова оболонка носа тоненька, через неї добре видно кровоносні судини, вона вкрита жовтуватими сухими кірками.

Смердючий нежить — озена. Хворі скаржаться наси­льну сухість у носі, утворення великої кількості смердючих кірок, які утруднюють носове дихання, різке зниження або відсутність нюху. Останнє зумовлено тим, що патологічний процес охоплює нюхову зону слизової оболонки носа. У разі звичайного атрофічного риніту пе­реважно потерпає дихальна ділянка. Під час об'єктивного обстеження обидві половини носа заповнені великою кількістю жовто-зеленуватих кірок. Після їх видалення виявляється різка атрофія слизової оболонки носа та кісткової тканини, внаслідок чого носові раковини значно шеншуються. Це є головною відмінністю озени від хронічного зви­чайного атрофічного риніту, коли виникає атрофія тільки слизової обо­лонки. Загальний носовий хід дуже широкий, завдяки чому можна до­бре оглянути носову частину горла.

Вазомоторний нежить (гЬіпіІіз уазотоіогіса) залежно від пере­важання того чи іншого симптому може бути гіперсекреторної форми, коли основною скаргою є значні виділення з носа; вазодилататорної (провідний симптом — закладання носа) та комбінованої(вазодилата-І орно-гіперсекреторна) форми, коли хворого турбують як значні виділення з носа, так і утруднене носове дихання. Алергічна форма може бути сезонною чи постійною.

У багатьох хворих захворювання характеризується нападами, під час яких з'являється свербіння в ділянці носа, шкіри обличчя, кон'юнк­тиви, напади чхання, закладеність носа та рясні рідкі виділення з носа. І Іеребіг захворювання може відбуватися у вигляді постійного закла­дання носа та рясних виділень з нього.

Під час передньої риноскопії слизова оболонка носа у хворих із нейровегетативною формою вазомоторного риніту має характерний сизий або синюшний колір, можуть бути сизі плями, описані В.Г.Воячеком (1953). Слизова оболонка набрякла, носові ходи звужені. У разі алергічної форми слизова оболонка блідо-рожевого кольору. Відрізнити алергічну форму від нейровегетативної дозволяє алерго­логічний анамнез. У хворих з алергічною формою можуть бути інші прояви алергії—бронхіальна астма, кропивниця, алергічний дерма­тит. Нейровегетативна форма іноді супроводжується іншими фор­мами вегетативної дистонії. Також проводяться алергологічні дослідження у відповідних кабінетах (визначення кількості еози­нофілів у крові та носовому слизі, шкірні алергічні та провокаційні проби тощо).

Лікування хронічного риніту має бути комплексним з урахуванням усіх етіологічних чинників та механізму розвитку захворювання в кож­ного конкретного пацієнта. Насамперед необхідно, по можливості, усунути професійні та побутові шкідливі чинники. Треба активно ліку­вати пацієнтів за наявності в них захворювань, що сприяють виникнен­ню та підтримці хронічного запального процесу в слизовій оболонці носової порожнини.

У хворих на хронічний катаральний риніт у зв'язку із сен­сибілізацією організму до бактеріальної флори необхідно упродовж 1 міс проводити неспецифічну гіпосенсибілізувальну терапію. Добрий ефект дає зрошення слизової оболонки носової порожнини 1% розчи­ном глютамінової кислоти (носій СООН-груп) протягом 10 днів пі інсуфляція в носову порожнину сульфосуміші з димедролом. Доцільно хворим на катаральний риніт призначати фізіопроцедури (ту-бус-кварц, УВЧ, ультразвук, електрофорез на вегетативні ганглії шиї у вигляді коміра за Щербаком, грязьові аплікації).

У початковій стадії хронічного гіпертрофічного риніту ефектніші в'яжучі засоби: 1%, 2%, 3%, 5% розчини протарголу або коларголу, слабкі розчини ляпісу або сульфату цинку. У разі вираженої гіпср трофії слизової оболонки носової порожнини необхідно застосувати хірургічні методи: гальванокаустика, ультразвукова дезінтеграцій, кріоконхотомія, конхотомія.

Менший ефект дає лікування хворих на хронічний атрофічний риніт, тому що поряд із запальними змінами слизової оболонки носової порожнини є її дистрофічні зміни. У хворих із цією формою риніту широко використовують лужні розчини, змащування слизової оболонки носової порожнини йод-гліцерином, олійними розчинами, що містять вітаміни нами, що містять вітаміни А і D. Доцільно протягом 10 днів проводити інгаляції 1% розчину цистеїну в олії (носій SН-груп) та речовин, які стимулюють регенерацію (5% олійна емульсія метацилу, препарати РНК і ДНК).

У хворих на озену поряд з чищенням носової порожнини від кірок дезодоруючими засобами призначають стрептоміцин, препарати заліза, нікотинову кислоту, ретинол. У частини пацієнтів з озеною та простим атрофічним ринітом значне поліпшення настає внаслідок за­стосування АЦС (сироватки О.О.Богомольця). За всіх форм атрофічно­го риніту позитивний терапевтичний ефект проявляється внаслідок опромінення слизової оболонки носа низькоенергетичним лазером. Деякі автори у хворих з озеною застосовують хірургічне лікування -підсадка під слизову оболонку носа гомотрансплантата для звуження носових ходів.

У разі алергічного риніту необхідно припинити контакт пацієнта з алергеном, якщо це можливо. Хворим із цим захворюванням признача­ють антигістамінні препарати, а також уведення в слизову оболонку носової порожнини гістаміну, гістаглобуліну тощо. Звичайно прово­дять специфічну десенсибілізацію. Останнім часом також застосову­ють різні імуномодулятори (вілозен, тактивін тощо).

Лікування осіб з вазомоторним ринітом нейровегетативної форми має бути спрямоване на нормалізацію функціонального стану вегета­тивної нервової системи, і його необхідно проводити разом із невропа­тологом. Треба активно проводити санацію вогнищ хронічної інфекції в інших органах, з яких виходить патологічна імпульсація та сен­сибілізація організму. Хворим на риніт цієї форми також показані но­вокаїнові блокади слизової оболонки носа, внутрішньоносовий елект­рофорез новокаїну, димедролу, фізіотерапевтична дія на вегетативні ганглії.

У хворих на вазомоторний риніт позитивний терапевтичний ефект можна отримати шляхом подразнення закінчень трійчастого нерва (низової оболонки носової порожнини в ділянці переднього краю нижніх носових раковин стерильною ін'єкційною голкою, що фіксується в кровоспинному затискачі. Курс лікування складається з 10 -15 щоденних екскоріацій слизової оболонки носа на тлі неспе­цифічної гіпосенсибілізувальної терапії.

Для лікування вазомоторного риніту з успіхом застосовують кріоконхотомію, ефективність якої можна підвищити шляхом поєднання кріохірургічного методу з ультразвуковим опроміненням, а також ультразвукову дезінтеграцію слизової оболонки носових раковин, лазеротерапію.