7. Політична культура та національні політичні традиції.

Політична культура — або система знань та переконань людини, її принципів та політичних норм, або рівень політичної свідомості та активності людини, характер її політичної діяльності.

10.Функції політичної культури.

Пізнавальна функція політичної культури озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною власної думки

Регулююча функція політичної культури виявляється в прямому або опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також впливу на процес підготовки і прийняття політико-управлінських рішень і т.п. Виховна функція полягає в тому, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню його кругозору завдяки набутим політичним знанням.

Комунікативна функція полягає в тому, що через політичні традиції стереотипи політичної свідомості і поведінки передаються новим поколінням. Інтегративна функція полягає в тому, що політична культура стає опорою існуючої політичної системи, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку функціонуючої політичної системи більшістю населення.

Тема 8 . Політичне лідерство.

1. Політичне лідерство та його обгрунтування.

Особистість, яка претендує на лідерство, повинна мати певні соціально значущі риси, які формуються в процесі її взаємодії з іншими людьми. Вебер виокремлює 3 типи лідерства: 1) традиційне лідерство – це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій. Воно базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада пов’язана з традиційними нормами, на які посилається правитель; 2) харизматичне лідерство хар-ся вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині; 3)раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політ. лідера через демократичні процедури виборів, що відповідають вимогам закону. Обраному лідеру надаються широкі повноваження, за будь-які зловживання він нестиме відповідальність перед виборцями.

3. Принципи висування лідерів в дем сус-ві

відкритість

гласність

альтернативність

легальне змагання

4. .Критерії оцінки популярності та ефективності діяльності лідера в сучасній Україні

Критеріями є слідуючи питання: що конкретно той чи інший політик для економічного росту держави, для покращення благопочуття кожного конкретного громадянина та його вплив на імідж України на зовнішньому ринку.

6.Сутність і типологія політичних лідерів.

Лідер — особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, що спрямована на задоволення інтересів даного суспільства.

М.Вебер. Він виокремлює три типи лідерства:

Традиційне лідерство — це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій (характерно в основному для “доіндустріального суспільства”). Традиційне лідерство базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада зв'язана з тради­ційними нормами, на які посилається правитель, організовуючи свою діяль­ність.

Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення свято вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, а тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині. Раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політичного лідера через демократичні процедури виборів, обумовлених законом. У цьому випадку демократичним шляхом обраному лідеру надаються широкі (згідно з законом) повноваження, за зловживання й порушення яких він несе відповідальність перед виборцями.