2. Политика и другие сферы общественной жизни

В реальной жизни политика существует во взаимосвязи с другими сферами общества. Но у нее есть границы. Не все явления включают в себя политический компонент. Даже далеко не все органы государственной власти занимаются политикой (работа налоговых и таможенных служб, судопроизводство). Существует большая сфера межличностных отношений, которая является объектом только нравственного регулирования. В наибольшей степени политический аспект представлен в деятельности законодательных органов. Демократический парламент - это сфера представительства различных групп, где в мирных формах выясняется соотношение их интересов и сил, что выражается в принятии решений по принципиальным вопросам внутренней и внешнеполитической жизни. Характер политических проблем, рассматриваемый законодательными органами, разнообразен: от гарантий прав и свобод личности до вопросов о формах собственности, уровне налогообложения и социальных расходах государства.      Для того чтобы показать пределы распространения политики, в науке используется понятие политическая сфера. Политическая сфера - это "область политики, политической жизни общества, пределы распространения непосредственного влияния политиков и политических организаций, воздействия политических идей"⁶.

Взаимосвязь политики с другими общественными сферами проявляется в двух аспектах. С одной стороны, политика детерминирована экономическими, духовными факторами, социальной структурой общества, в частности статусными характеристиками социальных групп, уровнем социального расслоения общества, этнической и конфессиональной структурой. С другой - сама политика способна воздействовать на эти сферы, проникать в них.

Політика відчуває на собі вплив економіки, моралі, права, художньої культури тощо. Але ж й вона діє на ці та інші сфери.

Існують дві крайні точки зору: одна з них детермінує політичні процеси неполітичними факторами, інша гіперболізує самодетермінованість політики, говорить про її непідвладність впливу інших сфер життя. Здається, що більш об’єктивним є підхід, за яким політика та інші сфери взаємодіють, взаємозалежать як відносно самостійні системи регулювання соціальних процесів. Можлива перевага тих чи інших регуляторів обумовлюється різними причинами (історична ситуація, менталітет та ін.).

Тепер розглянемо конкретну взаємодію політики з деякими сферами людської життєдіяльності.

Економіка має значний детермінуючий вплив на формування політичної влади. Зокрема, девелопменський підхід (з англ. - “розвиток”) визначає, що слабо розвинута економіка передбачає централізацію влади, посилює авторитарні тенденції. Високий рівень економічного розвитку є важливим фактором встановлення та збереження стабільної демократії.

Економіка та політика взаємодіють опосередковано через соціальні відносини. Тому характер їх взаємодії багато в чому залежить від змісту інтересів соціальних груп, що складають те чи інше суспільство.

Правова, юридична сфера закріплює в законодавстві основні принципи політичного панування. Воно постає своєрідним індикатором дозрілості політики, держави. Визначає межі припустимої політичної поведінки суб’єктів політичної діяльності.

Дослідження проблеми співвідношення політики і моралі бере свій початок ще за давні часи. В цілому в історії філософської та політичної думки можна визначити три основні підходи.

Перший підхід (Макіавеллі, Моска, Міхельс, Бентам) відкидає будь-яке серйозне значення моралі для політики.

Другий підхід (Платон, Арістотель, Фромм), навпаки, розчиняли політичні підходи в морально-етичних оцінках. Висловлювалась точка зору, що етичні орієнтири є найсуттєвішими в людській життєдіяльності (однаково в усіх сферах, не відокремлюючи політику).

Третій підхід (А.Швейцер, М.Ганді) відстоювали думку ушляхетнювання політики мораллю. З цього погляду, мораль є важливим чинником оцінки політичної діяльності взагалі.

В політиці процес формування та реалізації інтересів первісно пов’язаний з моральним вибором людини. Уявлення про справедливість, характер відносин з державою, про межі свободи та рівність впливають на політичні настанови та поведінку. У відносинах з державою (державною владою) людина керується вимогами користі та моральності. Мораль розміщує політичні питання у площині взаємовідносин “добра” та “зла”. Індивідуальний вибір більшою мірою залежить від морального апробування, тоді як професійні аспекти управлінської діяльності еліт містять мінімальний рівень моральної рефлексії.

№21

1. Марксистське вчення про політику.

Карл Маркс (1818-1883) та підприємець Фрідріх Енгельс (1820-1895). Проаналізувавши капіталізм на його індустріальному етапі розвитку, вони сформулювали матеріалістичне розуміння історії, теорію додаткової вартості політологічну концепцію диктатури пролетаріату. Вони також виділили виробничі відносини як основні, такі, що визначають суспільні відносини і інститути, заявили, що в історії вирішальну роль відіграють народні маси, що капіталізм має перехідне значення в історії, а тому його повинен замінити новий комуністичний лад, який є неминучим і закономірним результатом революційного вирішення суперечностей капіталізму.

Маркс і Енгельс уперше створили цілісну теорію політичних відносин, що включають наступні положення:

1. політичні відносини, тобто відносини, що випливають із боротьби за владу і здійснення влади. Політична надбудова - результат формуючих її соціально-економічних сил, а саме: загального рівня продуктивних сил, що визначають спосіб життя суспільства; виробничі відносини, в які вступають люди в процесі виробництва і обміну і центральним елементом яких виступають відносини власності;

2. політика виступає не тільки як відображення позаполітичних відносин, але й як важливий інструмент їх формування;

3. держава - це продукт класових суперечностей і служить інтересам економічно пануючого класу;

4. економічно пануючий клас є також і політично і ідеологічно пануючим класом. Висновок про те, що економічне, політичне, ідеологічне панування - це взаємодоповнюючі і підсилюючі аспекти панування класового, покладений в основу марксистської політичної теорії;

5. на основі такого розуміння проблеми держави і класового панування Маркс і Енгельс створили теорію політичної свідомості. Вихідний її пункт - твердження про те, що суспільне буття людей визначає їх свідомість, отже, політичні погляди людей формуються під впливом їх становища.

Сьогодні точаться дискусії щодо вчення марксизму, зокрема чи має право політична доктрина комунізму на життя. Одні кажуть, що має, інші ж закликають навіть до суду над нею. Звичайно, комунізм як політична теорія не є якоюсь випадковістю історії. Водночас практика світового розвитку показала, що багато чого в марксистській теорії виявилось невірним. Маркс, як відомо, був перший, хто науково проаналізував історію і капіталістичну дійсність з позицій трудящих пригнічених мас. Соціальним рушієм революційного перелому, на його думку, покликаний стати новий, до цього часу небачений персонаж - об'єднаний міжнародною солідарністю пролетаріат.

Водночас істинне і геніальне в цій концепції змішалось з утопічним і історично обмеженим. Можна зробити висновок й про те, що найбільшою помилкою Маркса був метод перебудови суспільства шляхом насильства, революції. Революційний шлях перебудови суспільства - закономірна пропозиція Маркса в умовах XIX ст. На жаль, коли умови змінилися (кінець XIX - початок XX ст.) розробники соціально-політичної теорії комунізму втратили всякі орієнтири, не звернувши увагу на доречну критику марксизму з боку європейської соціал-демократії.

2. Ресурсы политической власти - это потенциальные возможности, средства власти, которые она использует в процессе осуществления своих полномочий, функций. Ресурсы власти многообразны и разнообразны. В зависимости от этапа общественно - политического развития конкретной страны и политического режима ресурсы власти существенно различаются между собой. Они изменчивы, подвижны. На ранних этапах общественного развития источником и ресурсом власти выступала сила. На стадии капиталистического развития превалировало богатство и деньги. В постиндустриальных странах знания и информация становятся основным ресурсом развития производства, власти и общества в целом. Информационная революция рассматривается в качестве предпосылки антропологической революции.

Ресурсами политической власти могут выступать также различные конкретные организационные, традиционные, образовательные и иные факторы. Среди них: занимаемая должность, престижное образование, личностные связи, биографические данные, имидж, общественно - политический и иной опыт и многие другие потенциальные и реальные возможности и способности человека, организации, политического института

. Ресурси влади - це потенційні засоби здійснення влади, які можуть бути використані, але ще не використовуються або ж використовуються недостатньо. Сукупність усіх можливих і фактично використовуваних ресурсів владарювання є потенціалом влади.

Ресурси - це

• предмети споживання;

• кошти;

• засоби, здатні вплинути на внутрішній світ, мотиви поведінки об'єкта, - преса, радіо, телебачення, засоби мистецтва;

• знаряддя, за допомогою яких можна позбавити людину тих чи інших цінностей аж до життя включно - каральні органи, зброя.

За характером вони поділяються на

• утилітарні - матеріальні й соціальні блага, пов'язані із задоволенням повсякденних інтересів і потреб людини.

• примусові - заходи адміністративного і кримінального впливу.

• нормативні - соціальні норми, насамперед правові й політичні норми