Пам'ятки політичної думки Київської Русі. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток політичної думки.

Найважливіші пам'ятки політичної думки Київської держави це:

• "Повість временних літ" (кінець XII ст.)

• "Слово про закон і благодать" Іларіона (середина XI ст.)

• "Правда Руська" (XI ст.)

• "Повчання" своїм дітям Володимира Мономаха (XI ст.)

• "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.).

У Х-ХІІ ст. з'явилися перші літературні твори: "Слова", "Повчання", "Проповіді", які, як правило, виходили із середовища духівництва, а також '"Патерики", "Житія святих", що складалися для поширення християнства і прославлення князів, бояр, монахів.

Основними суспільно-політичними ідеями в Київській Русі були погляди на походження держави і князівської влади правове регулювання суспільних відносин стосунки між церквою і державою проблеми єдності та суверенності політичної влади об'єднання удільних князівств навколо великого князя київського, самостійності й незалежності Русі

"Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона.

Вихідною проблемою "Слова" є питання про співвідношення закону та істини (благодаті). Під законом автор розумів Старий Заповіт, а під істиною - Новий. Закон це певна зовнішня настанова, що регулює примусовими методами діяльність людей на час до осягнення ними істини. Істина є певним внутрішнім контролером людської поведінки згідно з волею Божою. З часом закон змінюється благодаттю, водночас закон не протистоїть істині, його дотримання є шляхом до осягнення благодаті, а разом з нею - свободи.

Іларіон висловлює свої симпатії до монархії як форми державного правління. Влада зосереджується в руках одного правителя, є запорукою територіальної єдності і сили держави.

"Повість врем'яних літ"

Автор - монах Києво-Печерської лаври Нестор, перша редакція 1113 р. Автор користувався історичними джерелами інших європейських країн, руськими літописами, які не збереглися, твір доповнювався матеріалами інших авторів.

Одним із найважливіших питань у "Повісті..." є проблема рівності Київської Русі з іншими європейськими державами (низка аргументів, пов'язаних з історією походження і розвитку слов'янських племен).

Особлива увага приділяється обгрунтуванню законності й необхідності князівської влади, яка є винятковою (оповідання про закликання варягів), що ставить княжий рід у привілейоване становище щодо основної маси населення й санкціонує передання влади лише всередині княжого роду. Автор подає схему колективного володіння Київською Руссю князівським родом Рюриковичів. Включенням біблійної легенди про поділ Землі синами Ноя після потопу виправдовується роздрібненість руської держави.

Єдність руських земель розглядається передусім як духовна, котру забезпечує християнська церква. Політична єдність виявляється у єдності Київської Русі як спільної власності князів-братів, які мусять слухатися порад київського князя як старшого серед рівних..

2. Влада - це вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі. Влада є відношенням, отже, передбачає наявність двох сторін. Основною особливістю владного відношення є переважний вплив однієї його сторони на іншу. Тому сторону з переважним впливом доцільно називати суб'єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає - об'єктом владного відношення.

Основні концепції влади наступні:

• телеологічна (здатність досягнення поставлених цілей, одержання намічених результатів);

• реляціоністська (відношення між двома партнерами, коли один із них - суб'єкт - справляє визначальний вплив на іншого - об'єкт);

• системна (з'єднує всі елементи політичної системи таким чином, щоб це сприяло збалансованому стану як самої системи, так і суспільства в цілому);

• біхевіористська (владу - особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються, прагнення до влади проголошується домінуючою рисою природи людини);

• психологічна (людина вона підсвідоме віддає перевагу рабству перед свободою заради уникнення відповідальності).

Білет №7

1. У XI - VIII ст. до н. є. простежується тенденція переходу від релігійно-міфологічних уявлень до раціонального сприйняття. Цей перехід виявився у вченнях

1. Конфуція і Мо Цзи в Китаї

2. Будди в Індії

3. Заратустри в Персії

4. проповідях єврейських пророків.

Вчення Конфуція (551-479 рр. до н. є.) викладено у книзі "Луньюй" ("Бесіди і судження"), складеній його учнями.

Так, китайський мислитель Конфуцій (VІ-V ст. до н.е.) вбачав у державі велику патріархальну родину, де влада правителя заснована на його особистому авторитеті та спирається на відданих служінню загальній користі чиновників. “Правитель має бути правителем, сановник – сановником, батько – батьком, син – сином.” Замість штучних законів в такій державі діє традиційний ритуал, сімейно-общинні звичаї. Культ давнини, традиційних методів управління, який існував в Китаї й раніше, був закріплений Конфуцієм і надовго визначив особливості політичного шляху країни. Ідеальний правитель, з точки зору філософа, має прагнути добра, тоді й народ буде добрим. Власне, мова йде про “справедливе використання народу”, тобто розподіл суспільних функцій між верхами та низами суспільства. Основою державної міцності є довіра простих людей до влади, яка має вести народ належним шляхом. Конфуцій одним з перших сформулював золоте правило моралі й застосував його до політики: “Не роби людині того, чого не бажаєш собі, тоді і у державі, і у сім’ї до тебе не будуть відчувати ворожнечі.”

Доброчесність виступає як комплекс етико-правових норм і принципів, до якого входять:

5. правила ритуалу

6. людинолюбство

7. піклування про людей

8. шанобливе ставлення до батьків

9. відданість правителю

10. відчуття обов'язку.

Умовою дотримання цих доброчесностей є "виправлення імен" - суворе й чітке визначення обов'язків кожного члена суспільства.

Негативне ставлення до законів зумовлено їх традиційно каральним значенням, зв'язком із жорстокими покараннями.

Конфуціанство стало найвпливовішою течією етичної і політичної думки в Китаї, зберігає своє значення й понині.

2. Функції політичної влади:

• керівництво та управління суспільством у цілому та його складовими. З цією метою політична влада розробляє відповідно до конкретних умов, економічного й політичного становища країни стратегію і тактику управління суспільством. Розробляється конкретна політика щодо різних соціальних спільностей, політика забезпечення влади ресурсами, ставлення до політичної опозиції тощо.

• інтеграція суспільства реалізується на основі врахування та узгодження соціальних інтересів, політична влада узгоджує інтереси всіх груп.

• оптимізація політичної системи відповідно до цілей і завдань правлячих сил. Ті сили, які оволодівають політичною владою, прагнуть змінити політичну систему відповідно до проголошуваних ними цілей і завдань. Однак при цьому вони мусять зважати на інтереси й потреби інших політичних сил, щоб не дестабілізувати обстановку в країні, уникати загострення політичного й соціального протистояння.

• забезпечення політичної стабільності в країні також є однією з основних функцій політичної влади. У різних державах політичній владі вдається це неоднаковою мірою. Однак виконати таку функцію у кінцевому підсумку прагне будь-яка політична влада, оскільки стабільність є основою її існування.

Білет № 8

2. Політологічні теорії еліти.

Засновниками політологічної теорії еліти є: Гаетано Моска (1858-1941), Уїльфредо Парето (1848-1923) - італійські вчені, Роберт Міхельс (1876-1938) - німецький дослідник. Основна ланка політичної концепції Моски - це ідея політичного класу. У своїй першій праці "Теорія правління і парламентське правління" (1884 р.) він писав, що в будь-який час і в будь-якому місці все те, що в управлінні є здійсненням влади є завжди компетенцією особливого класу і як би цей клас не будувався, він завжди формується як незначна меншість проти маси людей, якими вони керують. Цей "спеціальний" клас він назвав політичним. Моска виходить з того, що в усіх суспільствах існують два класи: 1) управлінці (меншість); 2) ті, ким управляють (більшість).

Необхідним критерієм для формування політичного класу Моска вважає здатність керувати, досвід управління. Віл називає три способи, за допомогою яких політичний клас досягає зміцнення своїх позицій і поновлення: успадкування; вибір; кооптація.

Моска підкреслює, що всі політичні класи прагнуть успадкувати свою владу, а з іншою боку - завжди є нові сили, що приходять на зміну старим. Залежно від того, яка тенденція домінує (в даний час), відбувається або консервація політичного класу, або його поповнення. Першу тенденцію він називає аристократичною, другу - демократичною.

На відміну від Моски, Парето розумів під терміном "еліта" людей найкращих у всіх відношеннях. Він відкрив закон циркуляції еліт, згідно з яким пануюча еліта завжди перебуває у стані повільної і постійної трансформації. Підкреслює, що скрізь існує панівний клас, відносно малочисельний, який утримується при владі частково силою, частково згодою непанівного класу (більшою чисельністю). Зазначивши, що в ході історії злагода і сила завжди проявлялись як знаряддя управління, він диференціює способи здійснення влади на два основних типи: уряди, які користуються переважно матеріальною силою та силою інших чинників; уряди, що користуються переважно хитрістю і мистецтвом.

Моска і Парето розходилися в поглядах на питання про так зване "краще правління". Моска вважав, що найефективнішим режимом, спроможним тривалий час уникати катаклізмів, які загрожують відкинути людство назад до варварства, є змішаний режим. Парето ж, навпаки, був переконаний в тому, що соціальна система перебуває в стані рухомої рівноваги. Він категорично відкидав термін "демократія", який вважав ще більш невизначеним, ніж термін "релігія".

№ 9

1. Томас Гоббс (1588-1679) ідеї природного права і суспільного договору використовував для захисту абсолютної монархії і засудження революцій. Найвідомішою його працею з цього питання є "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської" (1651).

Т. Гоббс вважав, що всі люди були створені рівними щодо фізичних і розумових здібностей і мали однакові права. Але людина за своєю природою є істотою егоїстичною, жадібною і честолюбною і в додержавному стані панував принцип "людина людині - вовк і велася "війна всіх проти всіх".

Таким чином держава створюється людьми для того, щоб з її допомогою покінчити з "війною всіх проти всіх", позбутися страху незахищеності й постійної загрози насильницької смерті. Уклавши одного разу суспільний договір і перейшовши до громадянського стану, люди втрачають можливість змінити обрану форму правління, звільнитися з-під дії верховної влади і не можуть вести боротьбу проти неї за винятком тих випадків, коли існує загроза самому їхньому існуванню.

Повноваження верховної влади щодо підданих необмежені, причому її носій - суверен - ніяким договором з народом не зв'язаний і тому не несе перед ним відповідальності. Суверен сам видає й відміняє закони, оголошує війну та укладає мир, призначає всіх посадових осіб тощо. Його прерогативи неподільні й нікому не передаються.

Обґрунтовуючи необмежену владу держави, Т. Гоббс вважав можливими лише три форми її здійснення:

• монархію

• демократію

• аристократію.

Відрізняються вони за ступенем придатності для здійснення тієї мети, задля якої були встановлені. Симпатії мислителя на боці монархії, бо вона, на його думку, краще від інших форм правління відображає і реалізує абсолютний характер влади держави.

Політичне вчення Дж. Локка було найповнішим виявом ідеології ранньобуржуазних революцій, що склала основу класичного лібералізму, як однієї з основних течій суспільно-політичної думки.

Дж. Локк сприйняв і збагатив ідеї природного права

За Дж. Локком, до виникнення держави люди перебували у природному стані, де не було "війни всіх проти всіх". Люди вільно розпоряджалися собою і своєю власністю.

З метою належного забезпечення природних прав, рівності і свободи, захисту особи і власності люди погодились утворити державу. Держава є сукупністю людей, які об'єдналися в єдине ціле під захистом ними ж установленого загального закону і створили судову інстанцію, уповноважену владнувати конфлікти між ними і карати злочинців.

Від інших форм об'єднань людей держава відрізняється тим, що

- втілює політичну владу, тобто право створювати закони з метою регулювання відносин власності

- застосовувати силу об'єднання для виконання цих законів і захисту держави від зовнішнього нападу.

Утворюючи державу добровільно, люди передають їй лише частину своїх природних прав і свобод, залишаючи за собою

- право на життя

- володіння майном

- свободу

- рівність.

Це невід'ємні природні права людини, які не можуть бути відчужені ні на чию користь.

Держава отримує від людей рівно стільки влади, скільки необхідно й достатньо для досягнення головної мети політичного співтовариства - створення умов для того, щоб усі і кожен могли забезпечувати свої громадянські інтереси, насамперед щодо життя, свободи і власності.

Засобами забезпечення досягнення державою цієї мети Локк вважав

• законність

• поділ влади

• оптимальну форму правління

• право народу на опір свавіллю влади та ін.

Він розрізняє

• законодавчу

• виконавчу

• союзну владу.