58. Форми участі іноземного капіталу в Україні.

Ліцензування - коли ліцензіар вступає в угоду з ліцензіатом на закордонному ринку, пропонуючи права на використання інтелектуальної власності - технології, товарного знаку (марки), патенту, торговельного секрету або якоїсь іншої ціннісної значимості в обмін на гонорар, ліцензійний платіж або участь у розподілі прибутку. Ліцензіар одержує вихід на ринок з мінімальним ризиком, а ліцензіатові не доводиться починати все з нуля, тому що він відразу одержує виробничий досвід, добре відомий товар, технологію або ім'я. Ним користуються багато ТНК, зокрема, Coca-Cola. Особливою формою ліцензування є франчайзинг, що припускає передачу франчайзером закордонному франчайзи відомої торговельної марки, а разом з нею - відпрацьованих і технологій, що виправдали себе, і встаткування, а також надання можливості навчити персонал й одержати необхідні консультації. Саме таким способом діє корпорація McDonald's, організувати мережу ресторанів швидкого харчування.

Підрядне виробництво полягає в тому, що закордонне підприємство приймає на себе зобов'язання виготовляти на власних потужностях продукцію, придбання якої гарантується вітчизняною фірмою відповідно до укладеного договору. Різновидом підрядного виробництва є операції з давальницькою сировиною, які укладаються в поставці вітчизняних сировини, матеріалів або напівфабрикатів за рубіж, де вони переробляються й потім реімпортируються як готова продукція.

Спільне володіння - це об'єднання зусиль закордонних і місцевих інвесторів з метою створення комерційного підприємства, яким вони володіють й управляють спільно. Закордонний інвестор може купити собі частку в місцевому підприємстві (прикладом, в 1998 р. ірландська компанія «Тривертон» володіла 17 % статутного фонду АТ «Харківський тракторний завод», у той час як колективу підприємства належало всього 14 %, а основним власником залишалася держава в особі Міністерства промислової політики й Фонду держмайна України), або обидві сторони можуть спільними зусиллями створити зовсім нове підприємство (скажемо, українсько-французьке СП «Алкатель-Украина» виникло шляхом об'єднання виробничих приміщень харківського підприємства «Комунар» з оборотними коштами й устаткуванням французької фірми AlcaTel, причому французам належить 51 % статутного фонду).

У випадку повного володіння фірма самостійно вкладає кошти у виробництво в іншій країні або шляхом покупки існуючих підприємств (саме так компанія Philip Morris надійшла з Харківською тютюновою фабрикою), або створюючи за кордоном зовсім нові філії й дочірні компанії. Це найбільш дорогий спосіб виходу на закордонні ринки.

59. Поняття та види трудової міграції. Показники, що її визначають.

Міграція робочої сили — переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на рік, викликане причинами економічного і іншого характеру. Розрізняють внутрішню міграцію робочої сили, що відбувається між регіонами однієї держави, й зовнішню міграцію, що зачіпає декілька країн. Основні види:

Іміграція — виїзд працездатного населення в дану країну через її межі. Еміграція — виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Міграційне сальдо — різниця імміграції з країни і еміграції в країну.

«Витік умів» — міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Рееміграція — повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

На шляху входженя україни до світового співтовариства неминуче постає питання входження в процеси міжнародної міграції. Регулюванням цього процесу зайнялися досить недавно.

На сьогодні вУкраїні проживає близько 1 млн. нелегальних мігрантів. Переважно це біженці з колишніх та нинішніх зон воєнних конфліктів на теренах СРСР, а також жителі азіатських країн (Бангладеш, Афганістан, В’єтнам, Іран, Пакистан, тощо). Ці групи мігрантів розглядають Україну як транзитний майданчик з якого можна легко потрапити до заможніх країн Європи. З 1997 року в Україні йде робота над законодавством, що регулювало б процеси міграції та забезпечувало захист національних інтересів України.

З іншого боку України розширює експорт робочої сили. Законодавство україни дозволяє громадянам виїжджати на роботу за кордон. Ця проблема стає більш гострою на тлі високого рівня безробіття всередині країни. На сьогодні в Україні офіційно зареєстровано 1,3 млн безробітних, реальну їх кількість оцінюють на рівні 10 млн. чоловік.

Таким чином україна потенційно може поставити на світовий ринок праці близько 10-12 млн чоловік. Проте в реальності на роботу за кордоном виїжджає десь 1,5-2 млн. чоловік. Причина такого низького експорту робочої сили: зростаюча конкуренція на світових ринках праці, слабкий розвиток служб лрацевлаштування українських громадян за кордоном, невисокі можливості щодо самостійного працевлаштування за кордоном.

Загрозливого масштабу в україні досягло явище “відпливу мозків”. Обсяги ього процесу оцінити дуже важко, оскільки воно носить і відкритий і прихований характеер. Особливо часто це відбувається через діяльність спільних підприємств за участю західних фірм. Іноземні власники СП переводять до своїх зарубіжних головних фоісів та науково-дослідних центрів найбільш здібних та перспективних спеціалістів. Інший метод полягає в запрошені на навчання кращих стундентів. Вирішеня цієї проблеми можливе лише через покращення економічної ситуації в Україні, створенні умов для розкриття здібностей особистості, забезпечення гідного рівня життя.

З огляду на вище сказане Україні слід докласти максимум зусиль щодо освоєння міжнародного ринку праці.