5. Наукові напрями, що вивчають інформаційні потоки

Інформатика – наука про властивості інформації і методи її переробки. Це визначення широке. Найчастіше інформатику зводять до алгоритмізації і програмування, ще частіше – одного програмування. Інформація не тільки переробляється, але й передається. Передається вона дискретно – у вигляді шматків – повідомлень. Повідомлення, зафіксоване на будь-якому матеріальному носієві – папері, пластмасі, металі, називається документом, якщо воно задовольняє якусь соціальну потребу і має юридичну силу.

Документалістика вивчає властивості зафіксованої інформації. Документалістика виникла з надр кібернетики – науки про оптимальне управління.

У к. ХХ ст. у багатьох науках з’явились інформаційні метанапрями, наприклад:

– інформаційна географія – розподіл і режим інформаційних потоків і масивів на Землі і в окремих регіонах;

– інформаційна топографія – розподіл і режим інформаційних потоків у масштабах організації, установи;

– інформаційна економіка – економіка інформаційної діяльності;

– інформаційне право – правове регулювання інформаційної діяльності;

– інформаційна медицина – вивчає причини і розробляє методи профілактики й лікування захворювань, пов’язаних із неправильним інформаційним режимом чи інформаційним образом життя людини.

6. Прогрес як передумова формування інформаційного суспільства

Механізація й автоматизація виробничих процесів, впровадження новітніх технологій незмінно призводять до скорочення кількості працівників. Із часом половина робочої сили буде знаходитись у сфері виробництва інформації, чверть – у сфері виробництва матеріальної продукції, чверть – у сфері виробництва послуг, у тому числі інформаційних.

Виробництвом інформації займаються вчені, інженери, керівники, вчителі, артисти. Виробництво матеріальної продукції й управлінської інформації здійснюють фабрики, заводи, будівельні організації, аграрно-промислові комплекси. Виробництво наукової та управлінської інформації – науково-дослідні інститути. Видавництва, кіностудії виробляють художньо-публіцистичну й управлінську інформацію. Підприємства зв’язку, клуби, кінотеатри, бібліотеки поєднують послуги і виробництво управлінської інформації. Інформаційні послуги і виробництво навчальної (дидактичної) навчальної (дидактичної) й управлінської інформації здійснюють школи.

Сьогодні існує система глобальної комунікації, джерело масової інформації – Internet.

Масовою інформацією є сукупність джерел тиражованої в часі (через радіо, телебачення) і в просторі (газети, журнали, книги, Internet) інформації, доступної для населення.

Запровадження новітніх технологій призводить до необхідності переведення інформації у машиночитну форму, що, у свою чергу, призводить до формалізації. Формалізація, крім позитивних аспектів (економія часу на підготовку й обробку документів, можливість обліку), має недоліки: призводить до штампів, збіднює мову

7. Документ в інформаційній діяльності

Документ – поняття інформаційне, яке в окремих випадках (підпис, печатка, правильність розміщення реквізитів, відповідність оформлення, достовірність відображуваних фактів) доповнюється поняттям "юридична сила".

Документ – будь-яка семантична інформація, виражена будь-якою мовою й зафіксована у будь-який спосіб на будь-якому носії з метою її циркулювання в динамічній інформаційній системі. Циркулювання – послідовна зміна інформаційних процесів: передача, прийом, обробка, зберігання, пошук, тиражування. Перша частина визначення розширює поняття, а друга – звужує. Списана шкільна дошка, знищена після прочитання записка – не документи. Але варто дошку з автографом видатної людини віднести до музею, а записку "підшити до справи". як вони одразу стають документами.

Незважаючи на звуження, до категорії документів потрапляють дуже різноманітні джерела: книги, листи, фотографії, кінофільми (не тільки документальні), креслення, витвори живопису, скульптури і т.д. – тобто все те, що може зберігатись в архівах, бібліотеках, музеях.

Документування, зберігання інформації – умова людського прогресу. Про те, наскільки важливим є документування говорить той факт, що Карл Фрідріх Кільмейєр (1765-1844) – видатний німецький учений, блискучий лектор – мав серйозний недолік: він не любив писати, і його ім’я вже в ХІХ ст. було забуто.

Будучи отриманою, зафіксованою, про щось свідчачи і щось доводячи інформація стає документом. Саме так – "письмовим свідченням і доказом" розумів документ Петро І, який вперше ввів цей термін у російську мову.

Документи накопичуються в бібліотеках, архівах, музеях, які стають джерелами інформації, якщо інформація тут не тільки зберігається, а й використовується. Звідси й теза про те, що бути вченим – не тільки досліджувати, а й публікувати результати дослідження, оприлюднювати їх, забезпечуючи надалі хід наукового прогресу.

Всю різноманітність документних форм зводять до трьох: тримірної, двомірної й одномірної.

Тримірні документи – витвори різьблення, ліплення, архітектури, декоративного й ужиткового мистецтва, експонати музеїв і виставок.

Двомірні документи – картини, фотографії, креслення, плакати. Чим більше площа такого твору, тим більше інформації міститься в ньому, тим сильніше "шквальний ефект", тобто вплив на реципієнта.

Яке б значення не мали тримірні і двомірна форми, все ж таки одномірний документ – найважливіша для нас форма. Передусім тому, що фізіологічно людині зручно сканувати інформацію за лінійними принципом. Одномірна, лінійна форма документа має вигляд стрічки. яка в давнину називалась сувоєм. Через цю форму пройшли всі цивілізації, але потім відмовились від неї, тому що сувоями зручно користуватись, коли їх небагато і вони невеликої довжини.

Головна перевага сувою – інформація в ньому нікуди не губиться. Недолік – відсутність можливості співставити інформацію в різних частинах.

Документ як повідомлення характеризується чотирма параметрами: фізичним об’ємом (габарити), інформаційним об’ємом (довжина запису), інформаційною місткістю (кількість переданої інформації), інформативністю (кількість отриманої інформації.

Фізичний об’єм задається відповідно до габаритів людського тіла: щоб документ можна було зручно тримати в руках, зберігати, перевозити. (Але були й відхилення: фоліанти (більша сторона коло 1 м) – це "парадні", картографічні видання, для перегляду. Видання кишенькового формату диктувались дорожною необхідністю і мали "сувенірний" характер.

У видавничій практиці фізичний обсяг вимірюється числом стандартних друкованих аркушів. Таким чином тут ігнорується товщина паперу, яка може коливатись від 30 (папірусна) до 75 г/м², але звичайно становить 50-55 г/м². Кінофільми, відео- і звукозаписи вимірюються не довжиною стрічки, а часом демонстрації (звучання), причому одиницею фізичного об’єму фільму є частина (10 хв.).

Інформаційний об’єм вимірюється довжиною чи площею неперервного тексту (за винятком необов’язкових інтервалів, полів, пауз). Оскільки лінія друкованого тесту розділяється сторінками і рядками, його інформаційний об’єм можна вимірювати не тільки в обліково-видавничих листах, як це прийнято у видавничій практиці, але й у стандартних сторінках і навіть знаках.

Приклади про співвідношення фізичного й інформаційного об’ємів. Один журнал за 20 років існування збільшив фізичний об’єм на 20% і інформаційний на 100 %. Це означає, що кожен номер став товстішим на 1/5, але при цьому редакція стала зловживати петитом, скоротила ширину полів, зменшила інтервали, кожна стаття перестала починатись із нової сторінки, а стали верстатися впритул до попередньої.

Інший приклад. Блокнот можна назвати сировиною для виготовлення документа (фізичний об’єм без інформаційного об’єму). Від того, наскільки раціонально він буде використаний, чи буде автор писати мілким чи розмашистим почерком, залежить величина інформаційного об’єму.

Інформація – відображена різноманітність. звідки те, що надіслав автор, набуває смислу тільки тоді, коли це отримав реципієнт. Тому, щоб не казали художники, композитори і поети про самовираження, вони завжди мають на увазі не тільки розмову із собою – вони створюють у своїй уяві образ співрозмовника, ототожнюють себе з ним. Чим більше інформації передає автор великій кількості людей, тим значимішим є його твір. Якщо значимість зберігається в часі, примушуючи багато поколінь використовувати одне й те ж повідомлення, воно може бути названим геніальним, а його автор – генієм. У такому випадку інформаційні працівники говорять про високу зворотну інформативність.

Отже, четвертий показник документа як повідомлення, – інформативність: кількість інформації, отримана конкретним споживачем. причому листи, книги, кінофільми, інформативні для одних, можуть бути зовсім неінформативними для інших.

Повідомлення на цифровій мові теоретично має інформативність, що дорівнює інформативній ємності, а практично – дещо меншу – через втрати і спотворення. Подібна ситуація має місце при передачі формалізованих даних каналами технічного зв’язку. Поняття інформативності може коливатись.

Експеримент.

Доберіть десяток різних за змістом і манерою виконання живописних творів і запропонуйте декільком десяткам людей (респондентам) розташувати їх у тому порядку, як вони їм подобаються. по-перше, підтвердиться правило "Про смаки не сперечаються", тому що різні люди ставлять ту саму картину в різні місця. Це і є різна інформативність. через декілька тижнів попросіть тих же респондентів повторити розстановку, і ви побачите, що деякі картини чомусь дружньо змінили свої місця. Це говорить про те, що інформативність, як потік інформації, може змінювати свою потужність у часі – послаблюватись чи посилюватись. У картин, що мають високу зворотну інформативність, ця потужність завжди висока; якщо змінюється з часом – то зростає; якщо послаблюється – то після досить великого проміжку, коли з великим запізненням надлишковість переходить у наднадлишковість. Тепер спитаймо респондентів, чим справила враження на них та чи інша картина: змістом чи манерою виконання, чи схвилювала вона чи примусила серйозно замислитись. Експеримент розкриває перед нами складну природу інформативності, яка буває різною за своєю сутністю, різною за часом сприйняття, різною для різних людей і соціально-демографічних груп (старих і молодих, чоловіків і жінок, людей з високим і низьким культурно-освітнім рівнем).

З точки зору інформації кожне повідомлення поділяється на три частини: основна інформативність – те, що дано і отримано; втрати інформативності – те, що дано і не отримано через розсіяність, поспіх, незнання мови чи предмету; некорисна інформація – інформаційний шум. У невеликому обсязі некорисна інформація не заважає і навіть допомагає, даючи можливість відпочивати на неінформативних ділянках. У великому обсязі вона поглинає корисну інформацію й збільшує її втрати.

Тезаурус (суспільний, колективний, індивідуальний – впорядкована сукупність знань, які має на певний час суспільство, колектив чи індивідуум)) реципієнта також поділяється на три частини: основна інформативність, проста асоціативна інформативність (пасивна творчість) – те, що автор не дав, але передбачав дати, мав на думці, і реципієнт отримав завдяки своїй кваліфікації; складна асоціативна інформативність (активна творчість) – те. що автор не дав, не передбачав дати, а реципієнт отримав. На асоціативній інформативності наукових творів базується прогрес науки, коли нове отримують на основі аналізу й синтезу інформації літературних джерел. Причому одне й те є джерело вченому-ерудиту і творчому вченому дає різне.

8. Тест як основна складова інформаційного повідомлення

Кожне повідомлення має свій текст, як і сукня шиється з тканини. Поняття "текст" так і перекладається: тканина. Загальна методологія вивчення текстів називається контент-аналіз (семантичний аналіз – приклад про "Літературну газету" з московською орієнтацією). Інший метод – лінгвістичний контент-аналіз належить лінгвістам. Кожен літературний текст характеризується своїми, чисто граматичними особливостями: довжиною абзаців і фраз, порядком слів у реченні і т.д. Документалістичний контекст-аналіз використовує інформаційні параметри мови і повідомлення і важливим у поточній роботі з документами.

Якщо записати в чисельнику інформаційний об’єм документа, а в знаменнику фізичний, отримаємо компактність тексту, яка , як відомо, збільшується зі зменшення розміру шрифту, інтервалу між рядками, ширини полів і пробілів. Якщо в чисельник поставити інформаційну ємність, а в знаменнику – інформаційний об’єм, отримаємо нову характеристику тексту – інформаційну щільність.

Інформаційна щільність залежить від мови і стилю, прийнятого в даній країні, притаманного даній галузі, характерного для даного автора. Так, текст англійською мовою, як правило, більш щільніший, ніж німецькою; стаття, надрукована в США, відрізняється більшою щільністю щодо статті з Великобританії. Фізик пише щільніше, ніж історик. Коли щільність дуже низька, говорять про "воду"; книга з текстом дуже високої щільності – "настільна" книга: її неможливо одразу всю прочитати, доводиться відкладати, думати, повертатися і повільно рухатись далі.

Документ із малою щільністю легко переглядати, швидко гортаючи сторінки. При відносно великій щільності доводиться читати все.

Протягом тексту великого твору (чи то монографія, роман чи драматичний спектакль) щільність змінюється таким чином: спочатку вона повільно зростає, приваблюючи простотою і доступністю викладу, досягає максимуму приблизно до кінця першої третини інформаційного об’єму, потім зменшується, досягає мінімуму перед кінцем, і в самому кінці спостерігається сплеск за рахунок резюме.

Наступною характеристикою тексту є проточність: відношення кількості нових дескрипторів до всіх дескрипторів даного розділу (чи добре

логічно зв’язаний текст, чи нема в ньому шматків, аби як пов’язаних між собою, чи не є монографія псевдомонографією, автори якої поділили роботу і т.д.).

Звичайно, у збірці статей проточність вища, ніж у монографії, але вона може бути дуже високою, тому що тоді виникає сумнів у значимості складової частини документа як такої.

Щоб отримати досить повне уявлення про документалістичний контент-аналіз (чи інформаційний), розгляньмо і четверту характеристику – аспектність тексту. Повторюваність одного дескриптора – показник його аспектності, наскільки він вписується в аспект оповіді. середня повторюваність усіх дескрипторів – показник мірності простору. (Дескриптор – елемент цифрової мови в літературному тексті, значиме слово чи словосполучення, що має смислове навантаження). Якщо простір багатомірний, ознак може бути небагато, але вони будуть часто повторюватись. тут при письмовому викладі матеріалу тяжко вбачати аспект.

9. Інформаційні процеси: від передачі до видачі.

Система масової комунікації складається з потужних джерел усної (вербальної) і документальної інформації, спрямованої на багатьох споживачів, які таким чином отримують багато, але не завжди те, що їм потрібно. Цікаво: у розподілі інформації спостерігається така ж нерівність, як і в розподілі матеріальних благ. одним з основних інформаційних процесів є процес передачі інформації. У ньому беруть участь джерело і одержувач інформації: перший передає інформацію, другий її отримує. Між ними діє канал передачі. У процесі передачі інформація втрачається й спотворюється. Якщо ми бачимо реальну причину таких втрат і спотворень, говоримо про інформаційний бар’єр. Трапляється, що бар’єр штучно створюється якоюсь зі сторін.

У масовій комунікації зв’язок безадресний, і одержувач повинен виявити якусь ініціативу, щоб підключитись до того чи іншого каналу. така ситуація носить назву "збору інформації".

Інформація, як і вода, сама по собі не тече. Її рухає деяка сила – інформаційний потенціал. чим більше зусиль докладуть обидві сторони, чим меншою буде сила інформаційних бар’єрів, тим більше інформації можна буде передати (своєчасно й з мінімальними спотвореннями).

Глобальна масова система комунікації має однобічний характер: інформація йде в один бік – від джерела до одержувача, тоді як у системах традиційного зв’язку (пошта, телефон) цей зв’язок двобічний. Із традиційних систем зв’язку лише телеграф можна назвати майже однобічним.

При однобічному безадресному зв’язку в умовах масової комунікації адресант не знає адресата чи має про нього нечітке уявлення. Інформативність за такої ситуації може різко знизитись. Щоб джерело масової інформації було досить ефективним, необхідним є зворотний зв’язок – реакція одержувача, яку повинно знати джерело, щоб підвищити інформативність.

Розгляньмо основні джерела масової інформації, які разом і становлять масову комунікацію.

Газета – оперативне і тому відносно менш достовірне джерело швидко старіючої частини масової інформації. газетою називалась у Венеції мілка монета, за яку можна було купити листок із міськими новинами. Але видання першої у світі газети приписують Юлію Цезарю, потім аналогічні листки виходили на європейських ярмарках 16 ст., але справжнім джерелом масової інформації газета стала лише в 17 ст.

Газета як вид масової інформації має три недоліки. По-перше, у газетах публікують дані, не дуже ретельно перевірені, як це є в журналах і тим більше, у книгах. Щоденна газета живе одним днем і зазвичай не друкує спростування – "Після бійки кулаками не розмахують", і те, що було вчора, забудеться завтра. По-друге, на думку соціологів, стиль газетного тексту, у якому багато штампів, не до вподоби більшості читачів. По-третє, у газети є слабкий механізм зворотного зв’язку – нечітке уявлення про те, хто що читає, кому що подобається і хто що хоче. В умовах глобалізації від газети очікують більше фактів сьогодення, аналітичного огляду учорашніх подій, обговорення болючих соціальних проблем, врахування попиту.

Журнал ( з фр. "щоденник") – періодичне видання, яке всупереч етимологічному смислу виходить не щоденно, а потижнево і рідше. За оперативністю журнал займає проміжне місце між газетами та книгами й має свої жанри: суспільно-політичний, науково-технічний, художньо-публіцистичний. Цікаво: економічно журнал не окуповує себе, якщо тиражі його невеликі, а поліграфічно добре виконані, якщо їх читають у бібліотеках.

За збірниками тяжко встежити, більш ніж за книгами. Позитив збірника – він потрапляє до рук тих, хто його потребує, Негатив – обмежений тираж, недоступність для багатьох споживачів. Навіть сьогодні книги і журнали видаються відносно довго, тому не зовсім встигають за ходом науково-технічного прогресу. Винні тут і типографія, і працівники редакції, автори.

Видами масової документної інформації є також кіно, телебачення й радіо.

різні види джерел масової інформації по-різному чутливі до інформаційних бар’єрів, і тому вони не тільки конкурують між собою, дублюють інформацію , а й доповнюють один одного.

Музика швидко долає географічні, державні, інформаційні бар’єри – лишається хіба культурний. Живопису тяжче – він доступним туристам і мешканцям тих міст, де влаштовуються виставки, культурно-освітній бар’єр для нього більший. Кінофільмам ще тяжче, їх треба не тільки придбати (економічний бар’єр), але й перекласти текст (національний мовний бар’єр). Літературі, щоб стати доступною, слід подолати економічні, державні, культурно-освітні, ідеологічні, професійно-мовні і найвищі – національно-мовні бар’єри.

Познайомившись із різноманіттям джерел масової інформації, можна зробити висновок, що традиційні документальні джерела часто страждають консерватизмом.