2. Інформаційний сервіс та інформаційна культура

"Продукти" сфери інформаційного сервісу – знання, інформація – мають специфічні властивості. Б. Шоу казав: "Якщо в тебе і мене є по одному яблуку і ми обміняємось ними, то в кожного з нас лишиться по одному яблуку. Якщо в тебе і мене є по одній ідеї і ми ними обміняємось, то в кожного з нас буде по дві ідеї". Цим прикладом особливості інформації не обмежуються. Інформація специфічна:

– щодо старіння ("старить інформацію не сам по собі час, а поява нової інформації, що заперечує чи уточнює дану");

– щодо інваріантності щодо матеріального носія чи знакової форми;

– щодо непідкорядкування законам асоціативності, комутативності й адитивності (результат впливу на споживача повідомлень А, В., С., Д.... не буде рівнозначним впливу тих же повідомлень на того ж споживача, якщо вони надходять в іншій послідовності або в іншій послідовності на іншому поєднанні.

Специфічність інформації визначає деякі особливості інформаційного сервісу. Наприклад, будь-який сервіс для того й існує, щоб полегшити й прикрасити наше життя, задовольнити ту чи іншу потребу. Продукти інформаційного сервісу часом "ускладнюють" життя. Не випадково від послуг інформаційного сервісу , навіть безкоштовних, багато спеціалістів відмовляється( розумова робота не є легкою).

"Продукт" інформаційного сервісу. на відміну від продуктів інших, є невід’ємним компонентом процесу мислення, який супроводжує будь-яку інтелектуальну діяльність. Хоча справедливим є твердження про те, що погане керівництво можливе й спостерігається при наявності найкращих інформаційних систем, погана постановка інформації майже завжди призводить до поганого керівництва.

Під "поганою постановкою інформації" розуміємо передусім відсутність потрібного інформаційного середовища для споживача, хоча надлишок інформації – явище теж небажане.

Інформаційний сервіс лише тоді може стати Сервісом, коли відбудеться взаємна адаптація інформаційного середовища, створюваного інформаційною системою, з інформаційним мікросередовищем кожного конкретного споживача. тут потрібно враховувати як науково-технічну ситуацію і можливості спеціаліста ("людський фактор"), так і досягнення спеціалістом певного рівня інформаційної культури.

Інформаційна культура спеціаліста передбачає:

– знання ним особливостей, закономірностей документальних потоків у своїй галузі;

– знання можливостей різних систем пошуку інформації;

– вміння працювати з різними джерелами інформації;

– володіння основами аналітико-синтетичної переробки інформації.

Слід пам’ятати, що кожен спеціаліст виступає не тільки споживачем інформації, а й активним учасником інформаційного процесу в цілому – автором, редактором, рецензентом, консультантом і т.д.

3. Концепції інформації

Вперше як наукове поняття слово "інформація" почало вживатись у теорії журналістики. пізніше цей термін "взяла на озброєння" наука про оптимальне кодування повідомлень і передачу сигналів технічними каналами зв’яззку. автор цієї науки – теорії інформації К. Шеннон запропонував у кінці 40-х рр. одиницею вимірювання інформації вважати біт. Шеннон дійшов висновку, що чим неочікуванішою є новина, тим більшою є її інформативність. Формула Шеннона показувала залежність кількості інформації від кількості подій і від вірогідності цих подій. Інформація дорівнює нулю, якщо можлива лише одна подія. Зі збільшенням кількості подій вона збільшується і досягає максимального значення, якщо події є рівновірогідними. За Шенноном, інформація – це знята невизначеність, чи результат вибору з набору можливих альтернатив. так, інформація, що отримується при підкиданні монети, дорівнює 1 біту.