28) Україна у контексті глобальних питань видобутку і споживання природних ресурсів. Практичні шляхи розвязання глобальної ресурсно-енергетичної проблеми.

Умови ринкової економіки, процеси глобалізації та регіоналізації у сучасному світі примушують дивитися на сировинно-енергетичні ресурси широко й комплексно. Адже вони не тільки виступають первинною матеріальною субстанцією виробничих процесів, засобом натурально-речовинного балансування на національному рівні. Вони є також об'єктом міжнародних економічних відносин, з участю якого здійснюються дедалі ширші міжнародні торговельні контакти, відбувається рух факторів виробництва.

Паливно-сировинні, як і інші економічні ресурси, є обмеженими. Це пов'язано:

• з технічною неможливістю їх нелімітованого залучення до процесу виробництва;

• з екологічними рамками економічного зростання, промислової діяльності, кількості споживаної енергії;

• з фізичним вичерпуванням природних ресурсів.

Україна належить до держав, залежних від зовнішніх постачань ресурсів, що видобуваються. Особливо це стосується енергоносіїв, адже енергетичні потреби України задовольняються за рахунок власних джерел лише на 40—50 %.

Відійшли в минуле часи, коли людство могло дозволити собі нерозважливо ставитися до справи використання природних матеріалів та енергоносіїв (хоча насправді це не можна було вважати виправданим і раніше). Сьогодні ресурсові обсяги необхідних для функціонування сучасного виробництва палива та сировини, а також їх відчутне фізичне зменшення, ресурсові можливості планети аж ніяк не справляють враження невичерпних або таких, що не є порівнянними з господарськими цілями розвитку цивілізації. Проте і в теперішні часи спо­стерігається неповне використання родовищ, лише часткове вилучення корисних копалин. Так, глибина видобувних розрізів не перевищує 700 м, шахт — 2,5 км, свердловин — 10 тис. м. Звичайно, є й інші резерви раціоналізації та більш повного використання природних ресурсів.

Але слід ураховувати, що на сьогодні сукупне споживання енергоносіїв не тільки значно перевищує допустимий максимум, у межах якого діяльність людини не позначається на навколиш­ньому середовищі, загальному кліматі та функціонуванні екосис­тем. Воно дійсно робить для людства дуже близькою перспективу залишитися без багатьох кардинально важливих традиційних дже­рел енергії та оброблюваних матеріалів.

Таким чином, на параметри й тенденції розвитку ресурсно-енергетичних секторів світової економіки дедалі сильніше впливають екзогенні (тобто позасистемні відносно суто економічної логіки) обмежувальні природні чинники. Слід зазначити і важливі зворотні зв'язки — те, як обсяги та якість використання при­родних ресурсів впливають на життя людей, країн та регіонів планети.

До поновлюваних природних ресурсів можна зарахувати ті, що відносно швидко створюються та відтворюються в комплексі своїх характеристик і суттєвих рис згідно з природними законами. Це — вода, ресурси флори й фауни тощо. Раніше поновлювані ресурси сприймалися як необмежені. Це зумовлювалося порів­няно невеликими обсягами виробничого та побутового спожи­вання, значно меншими, ніж відтворювальні можливості природ­ного середовища. Але очевидно, що сьогодні, коли тиск на тва­ринний і рослинний світ, рівень забруднення повітря та Світового океану досягай критичної межі, подібні оцінки мають радикально змінитися. Потенційна здатність до поновлювання не є підставою для легковажного ставлення до ресурсів. Більше того, чимало

видів ресурсів, які раніше вважалися поновлюваними, вже не існують узагалі, а деградація деяких екосистем набула необоротного характеру.

Деякі з видів поновлюваних ресурсів, як, наприклад, сільськогосподарські грунти та навіть ліси, мають настільки великі цикли відтворювання, що їх можна віднести до класу не відтворюваних. Найбільш відомими у світі випадками втрати таких ресурсів є загибель грунтів, за рахунок яких відбувається розширення Сахари в Африці, інших пустель, вирубування лісів у Бразилії, деградація екосистем Світового океану.

Не поновлювані ресурси — це корисні копалини, котрі вико­ристовуються як сировина та енергоносії. Ще кілька десятиліть тому вони також розглядалися якщо не як необмежені, то як такі, краю використання яких не видно. Втім, сьогодні вже існують конкретні обчислення обсягу цих видів ресурсів та хронологічного періоду, протягом якого вони використовуватимуться. Наприклад; у надрах планети міститься 140—450 млрд т нафти, в той час як щорічне її споживання останніми роками коливається на рівні 3,2—3,4 млрд т. Неважко підрахувати, наскільки вистачить наявних ресурсів нафти — навіть при збереженні теперішніх рівнів її видобутку та використання.

Необмеженими ресурсами вважаються енергія Сонця, морських припливів, вітру) а також деякі хімічні речовини, які можуть потрапляти у виробничий обіг за умов достатньо потужних при­родних процесів рециклізації. .

Обмеженими є поклади газу, вугілля, руд металів, інших мінералів та корисних копалин.

Фізично обмеженими видами ресурсів можна вважати як поновлювані, так і не поновлювані ресурси планети. При цьому поняття обмеженості тут має діалектичний характер та змінюється в часі. Вже йшлося про те, що деякі види ресурсів раніше вважали чи не нескінченими, а тепер вже рахуються роки, що залишилися до кінця їх використання. Так трапилося з вуглеводневими енер­гоносіями. Нині як практично необмежені інколи трактуються поклади носіїв термоядерної енергії, хоча на теперішньому етапі важко передбачити можливості збільшення обсягів енергетичного споживання.

Територія суходолу та моря також є обмеженим ресурсом; Зростання чисельності населення планети, розширення обсягів виробничої діяльності, залучення до неї нових земель — усе це значно підвищило їхню вартість, причому як в утилітарно-еко­номічному розумінні,, так і зважаючи на їхню абсолютну, без­умовну самоцінність. Приклад високої економічної вартісної оцінки земель яскраво демонструє Японія, яка, маючи незначну площу та велику кількість населення, першою з індустріально розвинутих країн потрапила в ситуацію гострого територіаль­ного дефіциту.

Але не тільки ціна земельних ділянок може виступати еконо­мічним засобом регулювання обігу та використання земельно-територіальних ресурсів. У цій якості можуть застосовуватися чис­ленні заходи щодо заохочення розвитку нових територій, раціо­нування землекористування тощо.

За умов відкритості ринкових систем та конкуренції попиту й пропозиції сировино-енергетичних ресурсів стосовно них утво­рився гнучкий та динамічний механізм ціноутворення. Взагалі можна казати про єдиний світовий ринок на цей рід товарів, який характеризують агрегатні показники видобутку та споживання, попиту й пропозиції. Крім цього, додаючи динамічний аспект до проблеми, можна аналізувати глобальні запаси та перспективи загальносвітового використання корисних копалин, екологічних наслідків залучення їх у виробничий обіг.

Отже, однією з найбільш актуальних глобальних проблем сві­тової економіки є. обмеженість ресурсно-енергетичного потен­ціалу. Добре відомо, що кількісне лімітування є взагалі типовою характеристикою сфери предметності економічної науки як сис­теми знань про розподіл та використання обмежених ресурсів. Тому функції попиту й пропозиції щодо ресурсно-енергетичних об'єктів ринкових відносин підлягають універсальним законам, за якими відбувається купівля-продаж товарів.