2.3. Комунікаційні мережі та стилі

Інформаційне забезпечення процесу управління по­винно здійснюватися за добре налагодженою системою. Тільки за цієї умови менеджери своєчасно отримувати­муть інформацію, необхідну для прийняття управлін­ських рішень. Залежно від того, які відомості є ключови­ми для менеджера, як часто і з яких джерел вони йому надходитимуть, а також від того, кому надсилатиметься опрацьована інформація, він створює відповідну комуні­каційну мережу.

Комунікаційні мережі – це поєднанні певним чином учасники комунікаційного процесу за допомогою інформаційних потоків.

Комунікаційні мережі утворюється керівником і складається з вертикальних і горизонтальних зв’язків. Мережі можна поділяють на дві групи, які відрізняться ступенем централізації надходження і поши­рення інформації:

— централізовані мережі (вирішення проблем і прийняття рішень передбачає взаємодію з одним і тим самим співробітником);

— децентралізовані мережі (члени команди вільно спілкуються між собою, однаковою мірою опрацьову­ють інформацію і приймають узгоджені рішення).

В межах цих двох груп існує декілька видів комунікаційних мереж (Рис. 12.4).

Мал... Види комунікаційних мереж

До централізованої групи відносять такі комунікаційні мережі:

• колесо – всі інформаційні потоки проходять че­рез одну центральну особу (лідера);

• Y-мережа – менш централізована; до лідера наближені дві особи, які можуть виконувати роль радників.

До децентралізованої групи належать:

• коло – рівномірний потік інформації між усіма членами команди, лідер відсутній, мережа неорганізо­вана, нестійка, але активна;

• рівноправна – прямий доступ до інформації всіх учасників команди; усі беруть однакову участь в обгово­ренні; груповий лідер не має надмірної влади; використовується при демократичному стилі управління;

• ланцюг – односторонній потік, інформація надходить тільки від осіб, які знаходяться рядом; відсутній зворотній зв'язок; найменш ефективна з мереж.

Ефективність комунікаційних мереж залежить від того, якого змісту завдання вирішують команди. Зокрема, централізовані мережі ефективні при вирішенні простих завдань: працівники команди просто передають інформацію лідерові, який приймає рі­шення. У децентралізованих мережах інформація «обхо­дить» усіх членів команди доти, доки хтось із праців­ників не збере її і не знайде рішення. Це уповільнює ви­рішення простих завдань. А за проблемних ситуацій децентралізовані мережі працюють швидше, ніж цен­тралізовані, оскільки інформація доступна всій команді й кожен працівник бере активну участь у прийнятті рі­шення. Тому, децентралізовані мережі до­цільно використовувати для розроблення стратегічних рішень, коли лідеру необхідні консультації всіх клю­чових осіб фірми та провідних фахівців.

Ефективність комунікацій дуже часто залежить від правильного вибору, що відповідає ситуації, комунікаційного стилю. Сутність правильного вибору полягає в умінні проаналізувати ситуацію і в здатності змінювати стиль спілкування так, щоб він був доречним.

В

Комунікаційний стиль – це спосіб за допомогою якого індивід будує комунікаційні взаємодії з іншими

різних літературних джерелах можна зустріти чимало різновидів комунікаційних стилів. Але, як правило, більшість стилів концентруються навколо чотирьох основних: стиль обвинувачення, директивний, стиль переконання и вирішення проблем.

Стиль обвинувачення. Людина, яка застосовує цей стиль, намагається знайти помилку и того, кого можна за неї обвинуватити. Тон спілкування – негативний, обвинувачуваний. «Це зроблено невірно, Ви допустилися помилки» – типовий вислів даного стилю. Цей тон спонукує негативні почуття в одержувача, і результати рідко бувають позитивними. Звичайно цього стилю треба уникати, але він може бути використаний, коли жоден з інших стилів недієвий або коли всі факти — наявні.

Директивний стиль. Керівник вказує іншим, зокрема підлеглим, як їм виконувати свою роботу або вирішувати певні завдання. Обговорення зведені до нуля; комунікація, як правило, — одностороння. Фраза «зробіть це так», — є приклад директивного тону. Не слід плутати цей стиль із більше позитивним тоном інструктажу, що припускає наявність зворотного зв'язка. Директивний стиль – односпрямований.

У деяких випадках директивний стиль може бути ефективним. Шкільний учитель, що утомився від шепоту учнів, наказує: «Тихо!» і відновлює свою владу. Команда виконується, хоча, може бути, сприйнята з невдоволенням.

Стиль переконання використовує техніку розгляду й схвалення інформації. Замість того щоб наказувати слухачам щось робити, відправник представляє їм повідомлення для оцінки й активного прийняття. Повідомлення може бути спрямоване на те, щоб слухачі захотіли зробити те, що ви пропонуєте, тому, що вони самі це вибрали. Коли співрозмовник сам робить вибір, підвищується імовірність більш сприятливого відношення до завдання, більше зацікавлення у виконанні, ніж при обвинувачуваному підході або директивному стилі. Часто переконаний відправник повідомлення здатний сформувати у слухача потребу представити план дії, що відповідав би його бажанням. Головна мета – дія.

Стиль розв’язання проблеми заснований на пошуку взаємної згоди сторін спілкування з приводу результативної дії, при цьому часто досягається компроміс. Тут потрібна двостороння комунікація. Ідеї вивчаються й приймаються спільно. Особистісні якості теж можуть проявлятися, але на рішення про результативну дію вони не впливають так, як при трьох перших стилях. Обговорення, проведені сторонами, можуть призвести до плідних планів дій і взаємоповага. З іншого боку, вони здатні призвести до незгоди, плутанини й розчаруванню, коли згода не досягається. Цей стиль дуже важливий у випадках, коли потрібно змінити поведінку групи.

Обвинувальний підхід і стиль вирішення проблем, з погляду відправника повідомлення, практично протилежні, а директивний стиль і стиль переконань – біполярні. Більше того, обвинувальний і директивний підходи не розраховані на одержання відповідної реакції, тоді як методи переконання й вирішення проблем побудовані па взаємодіях, як показано на мал…

Мал… Ступінь взаємодії чотирьох стилів комунікацій

Стиль обвинувачення не завжди є поганим, так і як стиль вирішення проблем не завжди є хорошим. В деяких ситуаціях необхідно віддавати вказівки, а іноді й обвинувачувати. Вирішення проблем може бути стомлюючим, що забирає багато часу; даний стиль не є панацеєю від усіх проблем. Необхідно володіти усіма стилями, знаючи їх слабкі і сильні сторони та уміти вибирати правильний стиль спілкування відповідно до конкретної ситуації.