13. Основні методи нарахування амортизації

Метод зменшення залишкової вартості.

Згідно з цим методом річна сума амортизації визначається як добуток річної норми амортизації на залишкову вартість об’єкта основних засобів на початок звітного року (або первісна вартість на початок нарахування амортизації).

Sa=Vz *Na

N_a=1

Vz –загальна вартість

Na –річна норма амортизації

N – к-сть періодів, років

Vp – первісна вартість

Прямолінійний метод амортизації основних засобів. Сума амортизації визначається діленням вартості основних засобів, що амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта основних засобів

Sa=

Va - амортизаційна вартість

T – термін корисного використання об’єкта ОФ (к-сть періодів)

Цей метод використовується для тих об’єктів основних засобів, які виконують відносно постійний обсяг роботи впродовж всього строку служби і для яких основним чинником, який обмежує строк служби, є їх фізичне старіння.

Виробничий метод. Сума амортизації визначається як добуток фактичного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації. Виробнича ставка визначається діленням різниці первісної та ліквідаційної вартості об’єкта на очікуваний загальний обсяг продукції з використанням даного обладнання

Sa=Qi*Naz

Naz – виробнича норма амортизації

Qi – обсяг продукції, який планують виробити

Naz =

Qp/am – обсяг продукції

Метод прискореного зменшення залишкової вартості. Норма амортизації, обчислена за прямолінійним методом подвоюється і застосовується до залишкової вартості об’єкта. Sa=Vz*2*Na

VІІ. Кумулятивний метод.

Кккумул.коеф.= Метод полягає в тому, що для підрахунку суми амортизації за обліковий період вартість активу, яка амортизується, множать на кумулятивний коефіцієнт.

14. Основні правові форми фірми в сучасній економіці Сучасна економічна теорія визнає три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) одноосібне володіння;

2) партнерство (товариство);

3) корпорація (акціонерне товариство).

Одноосібне володіння - це таке підприємство, власником якого є одна особа чи сім'я, що самостійно веде справу у своїх інтересах, одержує весь дохід і повністю несе ризик від бізнесу. Власник має матеріальні ресурси та обладнання, необхідні для виробничої діяльності, або купує їх, а також особисто контролює діяльність підприємства. Як одна з найпростіших форм підприємницької діяльності, одноосібне володіння має певні переваги: власник має повну самостійність, значну свободу і оперативність дій, існує досить сильний безпосередній стимул до ефективного виробництва. Однак цій організаційній формі притаманні значні недоліки: труднощі із залученням великих капіталів (комерційні банки не дуже охоче надають великі кредити), необмежена відповідальність за борги, невизначеність строків діяльності, недоліки спеціалізованого менеджменту (на власника лягає багато обов'язків, функцій з організації виробництва, опанувати якими одній людині не так легко). Партнерство - це підприємство, організація або установа, створені на засадах угоди двох чи більше окремих осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності. Об'єднуючи свої фінансові ресурси і вміння вести справу, партнери таким чином розподіляють ризик, а також прибутки і збитки. За ступенем участі засновників у діяльності підприємства розрізняють товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні та командитні. Вид товариства впливає на роль партнерів у функціонуванні підприємства. Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, учасники якого несуть відповідальність за свою господарську діяльність у межах їх внесків (у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності та ін.). Товариство з додатковою відповідальністю - це підприємство, партнери якого відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном у однаковому для всіх учасників кратному розмірі. Граничний розмір відповідальності партнерів зазначається в статутних документах. Повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Командитне товариство - це підприємство, що поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, включає також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства. Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше партнерів з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства.

Кооператив (від лат. "cooperatio" - співробітництво) - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської або іншої діяльності, засноване на особистій участі і використанні власного або орендованого майна. В економіці України існують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі. Підприємницьку діяльність здійснюють виробничі кооперативи. Вони займаються виробництвом товарів і продукції, виконанням робіт і наданням платних послуг підприємствам, організаціям і окремим громадянам. Членом кооперативу може бути кожен громадянин, який досяг 16 років.

Акціонерним товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

15. Персонал підприємства його склад і структура Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності.

Трудові ресурси можуть бути:

- реальними (ті люди, які вже працюють);

- потенційними (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).

Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності.

Персонал підприємства поділяють на:

- персонал основної діяльності;

- персонал неосновної діяльності.

Залежної від виконуваних функцій увесь персонал підприємства поділяють на чотири категорії:

1. робітники;

2. службовці;

3. спеціалісти;

4. керівники.

Робітники – це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Робітники залежно від відношення до процесу створення продукції поділяються на:

- основні (які безпосередньо беруть участь у процесі виготовлення продукції або надання послуг);

- допоміжні (які виконують функцію обслуговування основного виробництва).

Службовці – це працівники, що здійснюють підготовку і оформлення документації, господарське обслуговування, облік і контроль.

Спеціалісти – це працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами.

Керівники – це працівники, що обіймають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів.

Важливою є класифікація персоналу за професіями, спеціальностями, кваліфікацією. Професія характеризує вид трудової діяльності, спеціальність виділяється в межах певної професії і характеризує відносно вузький вид робіт.

Структура персоналу – це його склад за професіями, спеціальностями та рівнем кваліфікації. Професія-це вид трудової діяльності відповідно до соц. Знань і практичних навичок. Спеціальність- різновид труд. Діяльності в межах професії.

Кваліфікація-це сукупність спеціальних знань і практичних навичок,які визначають ступінь підготовленості працівників до практичної діяльності.

16.Персонал підприємства. Розрахунок чисельності працюючих на підприємстві Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку і забезпечують господарську діяльність. Крім постійних працівників, в господарській діяльності можуть брати участь й інші працездатні особи. Кадри-сновний (штатний) склад кваліфікованих працівників підприємств, установ, партійних, профспілкових та інших громадських організацій певної галузі діяльності; в широкому розумінні - взагалі всі постійні працівники. Трудовий потенціал – це існуючі сьогодні та передбачувані трудові можливості, які визначаються чисельністю, віковою структурою, професійними, кваліфікаційними та іншими характеристиками персоналу підприємства. Весь персонал поділяється на: зайняті основною діяльністю та зайняті неосновною діяльністю. Працівники поділяються на: керівники-особи з високою професійною підгот., які зайняті управлінням діяльності на підпр.фахівці- інженерно- технічні працівники, які виконують технічне, організаційне, економічне забезп. Діяльності підпр. Службовці-працівники які здійснюють підготовку і оформлення документів, виконують фінансову,бухг. Функції. Робітники-працівники, які зайняті безпосередньо у виробництві.Норма чисельності= сум. Трудомісткість В.П/дыйсний фонд часу роботи одного сере.дспис роб.* коэф.вик. норми виробітку на підпр.

17.Поняття і принципи планування. Планування- це процес визначення цілей підприємства, які підприємство передбачає досягнути за певний період, а також шляхи, засоби його досягнення. План- упорядкована схема дій щодо досягнення певної мети.найпоширенішими видами планів є:фінансовий, план виробництва продукції.. Планування здійснюється на основі таких принципів:ціленаправленості, системності, безперервності, збалансованості.Розрізняють плани: стратегічні, тактичні і оперативні, за часом довгострокові, середньострокові, короткострокові. Стратегія-це генеральна комплексна програма,що визначає пріоритетні для підприємства напрями діяльності і шляхи їх досягнення.Тактичний(поточний) план, як правило, розробляється на один рік і він регулює діяльність підприємства з виробництва продукції, матеріально, технічного забезпечення, збуту.Оперативне-це короткострокове планування на місяць, тиждень, день із детальною розробкою по кожному структурному підрозділу. Бізнес-план –комплексний документ, у якому передбачені заходи з реалізації підприємницької ідеї та одержання прибутку.Розробляється при отриманні кредиту, створенні підпр., роздержавлені і приватизації.Виробнича програма- це план виробництва продукції визначеної номенклатури і асортименту.складається, як правило, на рік із поквартальною, щомісячною, декадною розбивками, складові частини:план виробництва продукції в натуральних показниках; план вироб. Прод у вартіснихних показниках.

18. Поняття, класифікація і оцінка основних фондів

Основні фонди (засоби) – це сукупність засобів праці, матеріально-майнових цінностей, які функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва так і у невиробничій сфері протягом тривалого часу і вартість яких поступово зменшується у зв’язку зі зносом.До основних засобів відносять будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби та інші матеріальні цінності вартістю 1000 грн. за ціною придбання і терміном служби більше одного року. Основні засоби класифікують за наступними ознаками:

1. За функціональним призначенням розрізняють:– основні виробничі фонди (виробничі корпуси, обладнання, транспортні засоби). Основні виробничі фонди функціонують в сфері матеріального виробництва та обслуговують постачальницьку, збутову та комерційну діяльність підприємства;

– основні фонди невиробничого призначення (адміністративні будівлі, складські приміщення, оргтехніка, об’єкти соціально-культурного та побутового обслуговування). Основні фонди невиробничого призначення функціонують в сфері нематеріального виробництва, створюють умови для нормального виробництва та відтворення робочої сили.

2. За галузями народного господарства:

– промисловість; – сільське господарство;

– зв’язок;– транспорт.

3. За ознакою належності: власні, орендовані;

5. За використанням: діючі, недіючі, запасні.

6. За роллю і виробництві продукції:

– активні – безпосередньо впливають на предмет праці (машини, механізми, виробниче обладнання);

– пасивні – забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу (будівлі та споруди виробничого призначення).Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошове вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу. Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновною вартістю; з огляду на стан основних фондів — за повною або залишковою вартістю.-Первісна вартість основних фондів — це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання.Вп=ціна обл.+держ .збори+ витр.на страх.+витр. на встановленя,мнтаж.-Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва.Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів — це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування. Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Справедлива-сума за якою може бути здійснений обмін оф з зацікавленими сторонами

Ліквідаційна-вартість оф на час їх вибуття через закінчення терміну експлуат.

19 Поняття основних фондів і показники їх ефективного використання Основні фонди (засоби) – це сукупність засобів праці, матеріально-майнових цінностей, які функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва так і у невиробничій сфері протягом тривалого часу і вартість яких поступово зменшується у зв’язку зі зносом.

До основних засобів відносять будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби та інші матеріальні цінності вартістю 1000 грн. за ціною придбання і терміном служби більше одного року. Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди розподіляються за наступними групами:

1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передаточні пристрої;

2 – автомобільний транспорт та вузли (запчастини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи тощо;

3 – інші ОФ не включені до перших груп (машини та обладнання).

Підприємство зацікавлене в оптимальному підвищення питомої ваги активної частини основних фонів, тобто тих, які забезпечують процес виробництва. Поліпшити структуру ОФ можна за рахунок оновлення та модернізації, ефективнішого використання виробничих приміщень, ліквідації зайвого малоефективного обладнання.

Фондовіддача= обсяг тов (валової,чистої) прод підпр. За рік, грн/середньорычну вар оф

Фондоэмнысть= (навпаки)

Фондоозброєність= середньорічна вар. Оф/ сер. Спис чисельнысть .персон.

Рентабельість ОФ= прибуток/ середньорічна вар оф*100%

Коеф. Оновленя= вартість введених оф/ вартість на кін року

Коеф.вибуття= креф. Вибуття оф/вартість на поч.р

Коеф. Зносу=вартість зносу/ вартість пер. На кін. року

20. Поняття, функції та види оплати праці Види заробітної плати. Заробітна плата посідає одне із центральних місць в обліку на підприємстві. Основою організації оплати праці на підприємстві є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт за їх складністю, а працівників - залежно від їх кваліфікації й відповідальності за розрядами тарифної сітки. Вона служить підставою для формування і диференціації розмірів заробітної плати.Підприємства й організації при складанні трудової угоди встановлюють кожному працівникові розмір тарифної ставки (посадового окладу), види доплат, компенсаційні і гарантовані виплати, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, визначена, як правило, в грошовому вимірнику, яку відповідно до трудової угоди власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні і компенсаційні виплати. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу згідно з встановленими нормами (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові оклади). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців. До додаткової заробітної плати належать винагороди за працю понад встановлені норми, за трудові досягнення і винахідництво, а також особливі умови праці. Вона включає доплати і надбавки до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством: премії працівникам, керівникам, спеціалістам за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів; винагороди за вислугу років і стаж роботи; оплату щорічних і додаткових відпусток згідно із законодавством, компенсацій за невикористану відпустку тощо.