5.Економічний зміст, функції, види цін на продукцію Функції ціни:

вимірювально-інформаційна;

розподільча; стимулююча; балансуюча;

раціонального розміщення виробництва.

Ціна – грошове вираження вартості товару. Ціни поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні ціни можна класифікувати за рядом ознак: рівнем свободи, сферою обігу, стадіями товаропросування, територіальним поширенням, видами франко та ін. Залежно від рівня свободи (лібералізації) розрізняють фіксовані, регульовані та вільні ціни. Фіксовані — це ціни, які встановлюються державою через систему органів влади та управління. До регульованих належать ціни, межі змін яких прямо встановлює держава, або опосередкованими методами робить невигідним для продавця їхнє надмірне зростання. Вільні ціни визначаються підприємствами самостійно з урахуванням своїх витрат і співвідношення попиту та пропозиції. Вони можуть збільшуватись або зменшуватись будь-коли і в будь-яких межах, як того потребує ринок.

Залежно від сфери обігу або галузевої форми продукції розрізняють: оптові, закупівельні, кошторис на вартість, тарифи, роздрібні. За стадіями товаропросування продукції ціни можна поділити на: ціна підприємства, трансфертна ціна, ціна реалізації, відпускна ціна. Залежно від територіального поширення ціни поділяються на загальнодержавні, місцеві та зональні.

Загальнодержавні — це ціни, які встановлюються однаковими на всій території країни і можуть бути змінені тільки спеціальними постановами уряду. До місцевих належать ціни, встановлення яких входить до компетенції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та міських рад. Такі ціни встановлюються з урахуванням витрат виробництва і реалізації у відповідному регіоні (області, місті) і є єдиними на його території. Залежно від частки витрат на доставку продукції (навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні, страхування), які включаються до ціни, вони поділяються за різними видами франко. Термін «франко» (від італійського franco) буквально означає «вільний», а стосовно комерційної діяльності трактується як «вільний від оплати». Тому той чи інший вид франко, наданий ціні, вказує, до якого пункту на шляху просування товару до споживача транспортні витрати несе постачальник. Ці витрати щодо просування товару, до вказаного місця входять до складу ціни і будуть компенсовані постачальнику покупцем після оплати вартості придбаної продукції.

Види франко: «франко — склад постачальника», «франко — станція відправлення», «франко — вагон станція відправлення», «франко — вагон станція призначення», «франко — станція призначення» і «франко — склад споживача».

Так, якщо виробник реалізує свою продукцію безпосередньо зі складу, то надана їй ціна «франко — склад постачальника» означає, що всі витрати на доставку продукції бере на себе покупець. Ціна «франко — станція відправлення» свідчить, що витрати на доставку продукції до станції відправлення несе постачальник, а за умови сплати ним і вартості завантаження цієї продукції у вагони, ціна буде називатися «франко — вагон станція відправлення». При ціні «франко — станція призначення» продавець бере на себе також витрати зі сплати транспортного тарифу. Якщо застосовується ціна «франко — склад споживача», то всі витрати на транспортування і навантажувально-розвантажувальні роботи до самого складу покупця несе постачальник. Відповідно до характеру використання ціни поділяються на довідкові, ціни фактичних угод, стартові, лімітні, заставні, сезонні

6.Класифікація витрат за статтями калькуляції. Калькулювання собівартості – це обчислення в грошовому вираженні витрат на виробництво та реалізацію продукції, робіт і послуг за встановленими статтями витрат. Повна собівартість: Собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати. Собівартість реалізованої продукції: виробнича собівартість реалізованої продукції, нерозподілені загальновиробничі витрати, понаднормові витрати.

Виробничі витрати:

• операційно – матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• соціальне нарахування на зарплату;

• змінні виробничі витрати;

• постійні загальновиробничі витрати.

До загально – виробничих витрат відносять:

• всі витрати, які не можна порахувати на конкретний вид продукції;

• витрати на управління виробництвом;

• амортизація ОФ і нематеріальних активів, які використовуються у загальному управлінні;

• удосконалення процесу виробництва;

• забезпечення процесу виробництва.

7.Класифікація підприємств за різними ознаками 1. Мета і характер діяльності: - комерційний; - частково-комерційний; 2. Форма власності: - державні; - колективні; - приватні; - змішані. 3. Належність капіталу: - національні; - іноземні; - спільні. 4. Правовий статус і форма господарювання: - одноосібні; - орендні; - сімейні; - господарські товариства; - акцизні товариства; - кооперативи. 5. Об єднання підприємства: - корпорації; - асоціації; - синдикат; - картель; - трест;-концерн; - консорціум. 6. За галуззю діяльності і видом: - промислові; - торговельні; - сільськогосподарські; - посередницькі; - будівельні; - транспортні; - страхові; - банківські; - лізингові та ін. 7. За розміром: - малі; - середні; - великі. 8. технологічна цілісність і сукупність підпорядкування: - головні материнські; - дочірні(філії); - асоційовані. 9. за однорідність продукції: - вузькоспеціалізовані; - широкого асортименту; - універсальні; - диверсифіковані.

8.Нормування оборотних коштів підприємства Норматив оборотних коштів – мінімальна сума грошових коштів, яка постійно необхідна для виробничої діяльності.Нормування оборотних коштів здійснюється по кожному виду оборотних коштів за нормами запасу.Норми запасу вимірюються:- у днях (по матеріалах, паливу, запасних частинах);-грошовими одиницями на одного робітника (мбп);- натуральними одиницями на одну одиницю (тис кв м, 100 квартир – матеріали для ремонту будинку).Нормативи оборотних коштів вимірюються у грошовому виразі за формулою Н = N * В,

де N – норма оборотних коштів;

В – одноденні витрати.Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів:- аналітичний;

- метод коефіцієнтів;- прямого рахунку.Аналітичний метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових.Метод коефіцієнтів полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається множенням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях. Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах 1.Паливо Норматив за цим елементом розраховується для всіх видів палива, які використовуються на підприємстві, крім газу, за формулою Нпал = N * ( В пал дн – В газ дн ), N = N трансп + N підг + N пот + N рез .2.Матеріали При нормуванні матеріалів оборотні кошти поділяють на дві групи:А) Основні матеріали та матеріали, які мають у вартості продукції питому вагу 70-80 %. Норматив розраховують методом прямого рахунку, по кожному виду матеріалів з урахуванням норми запасу та одноденних витрат матеріалів Н мат = N * В одн .

Б) Для другої групи норматив оборотних коштів розраховують аналітичним способом на підставі фактичних даних за звітний період

N = З зв / В зв ,де З зв – середній залишок матеріалів у звітному періоді;

В – одноденні витрати.3.Запасні частини Розраховується методом прямого рахунку для деталей, які мають значну питому вагу в устаткуванні Н з.ч. = N з ч * ( n м * n д * k * Ц ) / Т т.с., де N м – кількість механізмів, які мають запасні частини даного виду;N д – кількість деталей в одному механізмі; K – коефіцієнт, що враховує пониження потреби в запасних частинах по однорідних деталях у зв’язку з тим, що при наявності великої кількості взаємозамінюваних та одноіменних деталей і однотипних механізмів потреби в поточних залишках запасних частин знижуються;

Ц – ціна однієї деталі; Т – строк служби деталей.4. Малоцінні і швидкозношувані предмети

Норматив для цієї групи розраховується за формулою

Н мбп = N мбп * Ч, N = (В зв – З нос) / Ч, де N мбп – норма запасу МШП, у гривнях на 1 робітника; Ч – середньооблікова чисельність робітників; В зв – фактична вартість МШП у звітному періоді; З нос – знос МШП.Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві можна визначити за формулою Н ок нв = V д * Т ц * К нв,

де V д – середньодобовий випуск продукції за її виробничою собівартістю; Т ц – середня тривалість виробничого циклу у днях; К нв – коефіцієнт наростання витрат (собівартість незавершеного виробництва).Норматив оборотних коштів у інших нормованих елементах 1 Витрати майбутніх періодів Розраховується, виходячи із залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового періоду з відрахунком величини наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції,

Н мп = В поч + В пл – В пог.пл ,

де В поч – залишки коштів на початок періоду; В пл – сума витрат, які слід буде зробити в плановому році;

В пог.пл – сума майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

2. Готова продукція Н гп = В д * З дн ,де В д – одноденний випуск продукції за виробничою собівартістю; З дн – норма запасу готової продукції в днях.

3. Розрахунки зі споживачами Комунальні підприємства авансують упродовж пільгового періоду своїх абонентів на суму одноденних доходів

Н аб = N л * Q одн , де N л – сума пільгового строку сплати за спожиту продукцію, дн; Q одн – одноденний обсяг реалізованої продукції.

9.Оборотні засоби і показники ефективного їх використання Оборо́тні за́соби — засоби, що перебувають у розпорядженні підприємства і можуть бути переведені в готівку протягом одного виробничого циклу або року. Оборотні засоби включають запаси матеріалів, залишки готової продукції, дрібне знаряддя з тривалістю використання не меншою 1 року, а також готівку; грошові засоби, вкладені у виробничі оборотні й обігові фонди, джерелами утворення яких є власні й прирівняні до них позикові й залучені засоби. Ступінь використання оборотних засобів характеризується так системою показників: Коефіцієнт оборотності оборотних засобів визнач скільки оборотів можуть зробити оборотні засоби за певний р рахунковий період часу і показує кількість продукції, що припадає 1 грн. вартості оборотності засобів:

де QПР — річний обсяг випущеної продукції, грн.; ОФСР.Р. – середньорічна вартість оборотних засобів.1)Фондомісткість характеризує, яка вартість оборотних засобів припадає на 1 грн. Вартості випущеної продукції:

Цей показник обернений до коефіцієнта оборотності.

1) Період обороту оборотних засобів визначає кількість днів, на яку припадає один оборот оборотних засобів:

де ДК — кількість календарних днів в періоді, що розглядається.1)Коефіцієнт збереження оборотних засобів характеризує ефективність використання останніх і визначається за формулою:

де НО.З.— сумарний норматив оборотних засобів.

1) Рентабельність оборотних засобів характеризує також ефективність їх використання:

де ПБ — балансовий прибуток підприємства.

Показники ефективності використання оборотних засобів можна визначити не тільки для всієї їх суми, а й окремо як для нормованої, так і дляненормованої їх частини. Крім того, можна розрахувати й власні показники оборотності оборотних засобів, що показують, за рахунок яких елементів сталося уповільнення або прискорення оборотності оборотних засобів.

10.Оборотні фонди підприємства,їх склад і структура Оборотні фонди — це частина виробничих фондів, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються в готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню. Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отримання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації). У плановій та обліковій практиці оборотні фонди поділяють на: а)виробничі запаси;б)незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;в)витрати майбутніх періодів. Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. У загальному обсязі оборотних фондів вони становлять до 70%. До складу виробничих запасів входять:

•сировина;•основні та допоміжні матеріали;•куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;•паливо;•тара І тарні матеріали;•запасні частини для ремонту;•інші матеріали.У складі запасів окремою групою виділяють малоцінні та швидкозношувані предмети, термін використання яких не перевищує одного року. В основному це засоби праці. Незавершене виробництво — це ті предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях оброблення безпосередньо на робочих місцях у цехах, на дільницях, або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення належать ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі (цеху), але подальше оброблення повинні пройти в інших підрозділах (цехах), наприклад поковки, штампування, відливки заготівельного виробництва на машинобудівних підприємствах. Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів. Вони являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені частинами в наступних періодах. Це витрати на проектування та освоєння нових видів продукції, раціоналізацію та винахідництво, проектування різних удосконалень виробництва, придбання науково-технічної, економічної, комерційної інформації, передплату періодичних видань тощо.Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до загального їх обсягу характеризує їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру, яка формується під впливом цілого ряду факторів (характеру виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства сировиною та матеріалами тощо). Ця структура з часом змінюється. Так, за останні роки в структурі оборотних фондів спостерігається тенденція до зменшення питомої ваги виробничих запасів і відповідно до збільшення частки незавершеного виробництва та витрат майбутніх періодів. На підприємствах різних галузей структура оборотних фондів має значні відмінності, обумовлені особливостями застосування технологій, умовами забезпечення і видами застосування матеріальних ресурсів, рівнем та видами спеціалізації тощо.

11.Організація і нормування праці на підприємстві Нормування праці є складовою частиною управління виробництвом і полягає у визначенні необхідних витрат праці на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників та встановлення на цій основі норм праці.

Норми праці складають основу системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, встановлення завдань з підвищення продуктивності праці, визначенні потреби в кадрах, управління трудовими відносинами на підприємстві. Нормування праці є також і засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою В умовах розвитку ринкових відносин та поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості. Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов та скорочення затрат на випуск продукції, що, у свою чергу, підвищить продуктивність праці та сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників. Завданнями нормування праці є:- встановлення нормативу часу на одиницю продукції;- впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів;- розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу;- проведення аналізу виконання норм праці для розкриття резервів виробництва та продуктивності праці;-перегляд норм праці у зв’язку зі зміною умов праці та проведення організаційно технічних заходів; - впровадження ефективної організації праці робітника на робочому місці.

12.Основні види і принципі підприємницької діяльності Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі таких принципів: 1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" — єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі — діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);

2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

3) вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства — ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України; 4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику 5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.; 6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого встановлені правила щодо обов'язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.