- •100. Українські землі у військово-політичних планах Німеччини та срср. Наслідки реалізації німецько-радянських домовленостей стосовно України.
- •101. Радянізація західноукраїнських земель (1939-1941 рр.).
- •102. Напад фашистської Німеччини на срср. Причини поразок Червоної Армії у перші місяці війни. Оборонні бої в Україні 1941-1942 рр.
- •104. Створення та діяльність в роки Другої світової війни оун-упа.
- •105. Україна в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції.
- •106. Визволення України від фашистських загарбників. Формування кордонів урср під час та по закінченні Другої світової війни.
- •107. Депортація населення з території України та Криму (1944 р.).
- •108. Внесок українського народу в перемогу над нацистською Німеччиною.
- •109. Повоєнна вiдбудова та соцiально-полiтичний розвиток України (1945-1952 рр.).
- •110. «Ждановщина» в Україні: ідеологічний наступ тоталітарного режиму на суспільство і культуру.
- •111. Радянiзацiя захiдних областей України у повоєнний період. Лiквiдацiя повстанського руху.
- •112. Урср в перiод десталiнiзацiї (1953-1964рр): напрямки реформування.
- •113. Розширення повноважень Української рср у складі срср в період десталінізації.
- •114. Культурне життя в Україні (1953-1964рр.). «Шістдесятники», причини виникнення, діяльність.
- •115. Посилення системноi кризи тоталiтарного ладу (серед. 60-х— початок 80-х рр.).
- •116. Етносоцiальнi процеси в урср у перiод загострення кризи радянськоi системи 1960-1980-х рр.
- •117. Полiтична опозицiя другоi пол. 60-х — сер. 80-х рр.В Україні: програмнi та органiзацiйнi засади
- •124. Становлення багатопартiйної системи в Українi на етапі перебудови. Класифiкацiя полiтичних партiй. Характер багатопартiйностi
- •126. Декларацiя про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України, їх основні положення та сучасні оцінки.
- •127. Об’єктивні та суб’єктивні причини руйнації господарського механізму після проголошення державної незалежності України.
- •128. Тенденції трансформаційних змін економіки України в умовах незалежності: від здобутків до прорахунків
- •129. Формування інститутів державної влади України після проголошення незалежності. Прийняття Конституції України, її значення
- •130. Особливості конституційного процесу 1996-2004 рр. Причини та шляхи подолання системного протистояння державно-владних гілок.
- •131. Політичні партії незалежної України. Проблема взаємодії суспільства і влади. Особливості та перспективи поглиблення суспільної демократії в Україні
- •132. Етнонаціональний склад населення України. Міжнаціональні відносини. Проблема громадянських і політичних прав національних меншин.
- •133.Міжконфесійні відносини
- •135. Сучасні євроатлантичні інтеграційні орієнтири України: дилема оцінок ташляхів реалізації.
- •137. Вступ України до сот.Проблематичність,перспективи
- •138. Політичні процеси в Україні напередодні та після президентських виборів 2004-2010.
- •140. Вітчизняні політики перед виборами поливали один одного брудом, як ніколи раніше.
132. Етнонаціональний склад населення України. Міжнаціональні відносини. Проблема громадянських і політичних прав національних меншин.
Під етнографічною групою розуміють певну групу людей, що належить до конкретного етносу. Вона зберігає традиційні елементи побутової культури, діалектні відмінності в мові і складає історико-культурну спільність. Традиційно-побутові особливості етнографічних груп виявляються в одязі, житлі, звичаях, обрядах, фольклорі, народній музиці та декоративно-прикладному мистецтві.
Поява етнографічних груп зумовлена історичними особливостями розвитку окремих територіальних груп конкретної народності чи нації, їх соціальним і політичним становищем, географічними умовами, заняттями, що позначається на культурі і побуті цих груп. Часто такі групи мають самоназву і виступають етнографічними групами (субетносами) конкретного етносу.
В Україні, при феодалізмі існувало багато етнографічних груп. Серед них севрюки, литвини, ополяни, дністров’яни, сотаки, черкаси, пінчуки, поліщуки, бойки, гуцули, лемки та ряд інших етнолокальних груп з нечіткою етнічною самосвідомістю, але з певними культурно-побутовими особливостями.
В умовах капіталізму активізується культурно-побутова інтеграція цих груп з авколишнім населенням. Етнографічні групи українського етносу зараз найкраще збереглися в межах Українських Карпат та Закарпаття. Найкраще зберегли свої особливості етнографічні групи горян Українських Карпат – бойки, гуцули, лемки.
Згідно з переписом населення 2001 року національний склад населення України (загальною чисельністю 47,7 млн. чол. станом на 2004 р.) характеризується значною перевагою основної нації — українців. Вони становлять 77,8 % усіх жителів України. Поряд з українцями на території держави проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу діаспору мають росіяни — 17,3 % всього населення країни. В Україні проживає також значна чисельність націй прилеглих держав. Це, перш за все, білоруси, чисельність яких сягає 400 тис. чоловік, молдавани (300 тис. чол.), поляки (250 тис. чол.), болгари (250 тис. чол.), угорці (150 тис. чол.), румуни (100 тис. чол.). Найбільшою нацією України, що не має власної держави, є кримці — 250 тис., які головно мешкають на батьківщині — в Криму. Крім цих національностей, в Україні проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.
Міжнаціональні стосунки мають власну специфіку і особливості в залежності від певної сфери суспільного життя, можуть виявлятися у вигляді економічних, політичних, мовних, культурних, екологічних і інших стосунків між націями.
Важливу роль у житті і розвитку кожної нації грають міжнаціональні стосунки у сфері їх духовного життя. Вони направлені на взаємне збагачення народів в області духовної культури і в той же час на збереження і розвиток їхньої національної самобутності.
На сучасному етапі особливого значення набуває проблема забезпечення прав національних меншин як обов’язкова передумова досягнення міжнаціональної злагоди та стабільного демократичного розвитку українського суспільства.