2. Аксіологічний аспект істини. Істина як акт, процес, стан.

Є різні розуміння істини. От деякі з них: "Істина - це відповідність знань дійсності"; "Істина - це досвідчена підтверджуваність"; "Істина - це властивість самопогодженості знань"; "Істина - це корисність знання, його ефективність"; "Істина - це угода". Одне з визначень об'єктивної істини таке: істина - це адекватне відбиття об'єкта суб'єктом, що пізнає, відтворює пізнаваний об'єкт так, як він існує сам по собі, поза свідомістю. Характерною рисою істини є наявність у ній об'єктивної й суб'єктивної сторін. З розуміння істини як об'єктивн, що не залежить від індивідів, класів, людства, випливає її конкретність. Конкретність істини - це залежність .знання від зв'язків і взаємодій, властивих тем або іншим явищам, від умов, місця й часу, у яких вони існують і розвиваються. Аксіологічний аспект істини полягає в морально-етичній, естетичній і праксеологічній її наповненості, у тісному зв'язку із сенсом життя, з її цінністю для всієї, у тому числі практичної діяльності людину. Наявність такого моменту в істині ми вже бачили з наведеного вище факту, що стосується біографії фізика X. А. Лоренца. Саме поняття "істина" у російській мові невідривно від поняття "правда". Вл. Даль в " Тлумачному словнику живого великоросійського "зыка" зауважує: правда - це істина на ділі, істина в благу, чесність, непідкупність, справедливість; надходити по правді значить надходити по істині, по справедливості; правдивість, як якість людини або як приналежність поняття, розповіді, опису; повна згода слова й справи, істина (т. III. М., 1980. С. 379). Істина - протилежність неправди; усе, що вірно, справді, точно, справедливо, що є; усе, що є, то істина. Нині слову цьому відповідає й правда, хоча вірніше буде розуміти під словом "правда" правдивість, справедливість, правосуддя, правоту. Істина ставиться [більш] до розуму й розуму, а добро або благо до любові, вдачі й волі (т. II. М., 1979. С. 60). Відомий учений А.Д.Александров пише, що саме поняття "правда" охоплює й об'єктивну істину, і моральну правоту. "Прагнення знайти істину, поширити й затвердити її серед людей виявляється істотним елементом моральної позиції стосовно людей... Знання істини збагачує людину, дозволяє йому краще орієнтуватися в дійсності. Тому неправда не просто противна істині. Той, хто бреше, як би обкрадає людину, заважає йому розуміти, що відбувається й знаходити вірні шляхи, стискує його волю, накладає на нього окови перекрученого погляду на дійсність. Викривлення й приховання істини завжди служило гнобленню. Неповага до істини, байдужність до неї виражає неповагу, байдужність до людей; треба зовсім нехтувати людей, щоб з апломбом віщати їм, не опікуючись про істину" ("Істина як моральна цінність" // "Наука й цінності". Новосибірськ, 1987. С. 32).

Про всякий випадок: Об'єктивна істина має 3 аспекту: буттєвий, аксіологічний і праксеологічний. Буттєвий аспект пов'язаний з фіксацією в ній буття як предметно-субстратного, так і духовного (в останньому випадку - коли об'єктом пізнання індивіда стає духовний світ іншої людини, установлені теорії, система догматів та ін.). Саме ж це буття є даним суб'єктові як об'єкт, тобто як об'єктивна реальність, хоча й сполучена із суб'єктом, але, що перебуває поза суб'єктом пізнання. Сама істина знаходить власне буття. Праксеологічний аспект істини демонструє включеність в істину моменту її зв'язки із практикою. Сам по собі цей момент як цінність, або корисність істини для практики входить в аксіологічний її аспект, однак, є зміст у тому, щоб виділяти його в якості щодо самостійного.

«Істина як процес» існує як спосіб пізнання процесів. (Н. В.Мигашкин Усе про закони істина як процес Сайт: Інтелектуальні технології http://kamcentre.info/ Книги, монографії й 60 авторських статей) Реальний свті існує як єдиний процес зі своїми прогресивними й регресивними напрямками розвитку, у яких можна моделювати як стійкі стани, так і фіксувати окремі факти через досвід, що ставиться до розуміння істини, як відносної. Процеси зміни Всесвіту, екології Землі, науково-технічного прогресу суспільств, окремих сфер діяльності й несвідомої людину існують як якісно різні інформаційні простори. Загальним для них є закономірності етапів розвитку й пізнання. Світ живий і відсталий змінюється по тим самим закономірностях. Джерела троїчного коду в пізнанні Вперше про це заявив у своїй майевтиці Сократ. Девіз Сократа: «Пізнай самого себе» мав фундаментальне значення не тільки для обґрунтування можливості знання, але й для обґрунтування моральних чеснот і взагалі побудови етики як форми знання. Пізнання для Сократа виявляється одночасно й шляхом морального самовизначення особистості. Проходження істині як процесу відповідає досягненню блага. У його майевтиці спосіб одержання знання представлений як процес. Завдяки закономірностям флуктуацій розумова й практична види діяльності стають дивно різноманітними по типовості й у кількісних змінах (одержання відносної істини) у рамках типового (1-1 рівень появи істини як процес). Закони кореляції забезпечують гармонійність і погодженість в існуванні світу відсталого й світу живого, організації мислення й діяльності вже на основі істини як процесу. Порушення закономірностей існування істини як процесу породжує омани в науці й життя.

Істина як акт безумовної свідомості. З одного боку, матеріалом нашої свідомості служать різноманітні психологічні переживання — відчуття, враження, відчування. З іншого боку, самий акт свідомості виражається у віднесенні всього цього психологічного матеріалу до чогось загальнозначущому й остільки — надпсихологічному — до змісту. Цей надпсихологічний зміст і є основне необхідне припущення всякої свідомості як такого. Раніше всякої конкретної свідомості, раніше всякого зусилля, яке я роблю, щоб усвідомити що-небудь, я припускаю, що ті переживання, які я прагну усвідомити, мають якийсь об'єктивний смисл і остільки можуть бути виражені у формі загальнозначущої думки. Усякий акт моєї свідомості припускає як своє шукане думку, дійсну за межами всякого суб'єктивного мислення, зміст свідомості, дійсне за межами всякої індивідуальної, психологічної свідомості. «усвідомити» — значить знайти загальнозначущий уявний зміст, загальнозначущу думку, яка виражає смисл, що зізнається, або, що те ж, його істину. Затверджувати яку-небудь істину — значить завжди затверджувати який-небудь зміст свідомості в загальній і безумовній формі. Істина — зміст нашої свідомості — необхідно передбачається як щось незалежно від нас діюче, безумовно дійсне: вона не може бути обумовлена реально існуванням психологічного суб'єкта, що могущего її усвідомлювати. Є такий суб'єкт чи ні його, істина є у всякому разі. Уявлення й думки мають існування лише умовним: коли мене не буде, і їхнім не буде. Напроти, істина — це такий зміст свідомості, який є, безумовно, хоча б нас, людей, не було зовсім. Істина завжди виражає собою вічно активна свідомість, хоча б вона була навіть істиною якого-небудь минущого факту. Цезар і Анныбал давно зникли, але ті змісти свідомості, які виражають собою істину про Цезаря й Аннібала, залишаються вічно дійсними.