Специфіка розуміння

Щоденність розуміння, ілюзія легкої, майже автоматичної його досяжності довгий час затемнював його складність і комплексний характер. Часто обходяться без визначення цього поняття або обмежуються вказівкою на те, що воно є основним для герменевтики. Остання найчастіше представляється як теорія й практика тлумачення (інтерпретації) текстів - від тексту якого-небудь літературного або іншого джерела до всесвітньої історії як тексту.

У цьому змісті поняття тексту універсально: воно охоплює як суспільні результати духовної діяльності людину, так і переробку, розпредмечювання історичної дійсності людського буття у вигляді певної соціальної інформації.

Насамперед слід мати у виді, що процедуру розуміння не слід кваліфікувати як чисто ірраціональний акт, "емфатичне збагнення – вживання(в сенсі вжитись у щось)". Ірраціональний момент тут хоча і є присутнім, але в жодному разі не є основним, а тим більше вичерпним усю суть справи. Але не можна й принижувати значення цього моменту, а тим більше повністю відкидати його "присутність" у герменевтичних міркуваннях. Останні тісно пов'язані з "позараціональним", немислимі без нього й це важлива особливість зазначених міркувань. Розуміння не можна змішувати з тим, що називають "осяянням", "ін-сайтом", інтуїцією, хоча все це є в процесі розуміння.

Передрозуміння — попереднє, некритичне, нерефлективне розуміння чого-небудь. У класичній філософії — це те, що повинне бути поступово переборене в ході пізнання предмета й замінене об'єктивним науковим знанням про нього. Для класичної філософії П., по суті, тотожно забобону й трактується найчастіше як перешкода на шляху до достовірного знання. Відношення до П. міняється у філософії 20 в.

У герменевтичній філософії Х. - Г. Гадамера П. — результат існування в історично певному світі — трактується як необхідна умова будь-якого розуміння, а не як перешкода на його шляху. Дискредитація забобонів сама є забобоном Освіти. Свідомість, повністю очищене від перед-думок і перед-рассудків, нічого не зможе зрозуміти. Приступаючи до читання роману, ми опираємося на наші попередні уявлення про те, що таке роман, художня література взагалі й література певного періоду, на свої вистави про даного автора і т.д. Герменевтичне коло полягає, зокрема, у тому, що ми проектуємо наші попередні думки на текст (або на будь-який інший об'єкт розуміння), робимо їхнім тим самим усвідомленими й відкритими для перегляду. Текст розуміється на основі П., а П. переглядається в ході розуміння тексту. Важливо тільки не триматися своїх предмнений догматично, а бути готовим до їхнього перегляду. У цьому суть герменевтичної відкритості. Дійсне П., по Гадамеру, є результат здійснення тієї самої традиції, яка розуміється. Розуміючи Шекспіра, ми виходимо з попередніх уявленьпро художній твір, у формування якого вніс вклад і сам Шекспір.

Для основоположника феноменологичної соціології А. Шюца повсякденне П. соціальному життя є невикорінною й неусвідомлюваною передумовою соціологічного пізнання. Будь-які дані в соціології можна одержувати тільки з опорою на нього. Прийняте на віру знання, способи інтерпретації соціальних явищ, які засвоюються в процесі соціалізації, задають основні програми дослідження соціальної реальності. Соціальна взаємодія здійснюється у звичному інтерсубъективному середовищі значень, що формує наше П. суспільства. Шюц уважав, що виявлення повсякденних схем інтерпретації соціальної реальності повинне стати основним завданням соціології. Очевидне потрібно зробити проблематичним: потрібно систематично виявляти роль повсякденного мислення як джерела строгих суджень. Однак це не приведе нас до звільнення від нього — передумови повсякденного П. залишаться опорою професійних трактувань соціальної реальності, але будуть хоча б усвідомлені як така опора.

Білет №20