1. Скептицизм д. Юма.

Філософія Давида Юма (1711-1776) виявила критичне й скептичне відношення до висновків догматичних систем, що виходять із емпіризму. Юм виводить усі ідеї з почуттєвих вражень. Юмовський принцип, згідно з яким ідея відрізняється від враження тільки по ступеню інтенсивності і яскравості, по необхідності спричиняє твердження, що всяка ідея є всього лише «образом», «відбиттям» і в якості такого — індивідуальним і часткам. Але він відхиляє, як невиправдану, усяку спробу вивести із цих передумов метафізичні наслідки. Тому поняття Бога для Юма є настільки ж недоведеним допущенням, як і поняття об'єктивної матерії, що існує незалежно від нас. Нам дані винятково тільки відчуття і їх різноманітні комбінації. Тому для Юма єдине завдання філософії — знайти умови, при яких ми виводимо ці комбінації, і потім визначити фактичний зміст понять, властиве таким комбінаціям наших ідей, як субстанції, причинності або в моральній області — симпатії, прихильності, справедливості. Юм намагається довести, що субстанція й причинність — не об'єктивно існуючі сутності, не апріорні ідеї, але що вони по своєму емпіричному змісту являють собою винятково асоціації, які утворюються завдяки звичним комбінаціям вражень. Серед ідей, що поступово з'являються, про речі ми починаємо зауважувати певну подібність, яка дозволяє дати цим поняттям те саме назва, залишаючи осторонь можливі якісні й кількісні відмінності, і здобуваємо «звичку», завдяки якій, почувши дану назву, ім'я або слово, ми пожвавлюємо в пам'яті одне із приватних понять, але тому що те ж саме слово, часто застосовується й до інших одиничних об'єктів, у багатьох відносинах відмінним від тієї ідеї, яка безпосередньо дана нашому розуму, і тому що слово це не може пожвавити ідеї всіх цих одиничних об'єктів, то воно лише пожвавлює ту звичку, яку ми придбали шляхом розгляду цих ідей. Останні не реально, не фактично, а лише в можливості наявності в розумі. Ми не малюємо їх чітко в уяві, а тримаємо напоготові, щоб оглянути будь-які з них. Цей осуд принципу звички, утруднення гарне помітно: «незвичайним» характеризується те, що тверді рамки емпіризму не дозволяють пояснити повністю. Таким чином, субстанція для нього комплекс вражень, безупинно зв'язаний у загальну єдність, причинність же — послідовність вражень, причому ми постійно попереднє називаємо причиною, наступне — дією. Подібно цим основним поняттям теоретичного пізнання, основою моралі є почуття, моральні мотиви, на думку Юма, опираються також на міцність звичних асоціацій. Юм уважав, що в основі моралі лежить особливе почуття задоволення й болі. Моральне задоволення (або біль) своєрідно. Воно розвивається дійсно зовсім відмінним від інших типів задоволення образом. Суттєвий моральний мотив — симпатія до наших близьких; вона виникає тоді, коли ми проникаємо шляхом асоціації в душу близького. Ставлячись скептично до всякої метафізики, Юм, таким чином, визначає філософії в істотних рисах критичне завдання як в області теорії пізнання, так і в області моралі, завдання, яке в кожній із цих областей спочиває на психологічних законах асоціації. Через це Юм займає положення скептика-критика, який, проводячи послідовно чисто емпіричний напрямок, головним чином, працює над знищенням догматичної метафізики; однак, разом з тим, своєю спробою обґрунтувати походження фундаментальних понять теорії пізнання й моралі він підготовляє критичну філософію.