3. Синтез різних видів знання.

Синтез знань — процес об'єднання різних, іноді протилежних теорій, концепцій, уявлень. Процес синтезу знімає неузгодженості, протиставлення, протиріччя, утворюючи нову теоретичну єдність. Результатом синтезу виявляється зовсім нове знання, що якісно відрізняється від простої суми первісних елементів, що вступають у процес синтезу. В античній філософії синтез знань розумівся як одержання знання про ціле шляхом з'єднання знань про елементи цього цілого. Аристотель додав поняттю синтезу знань логічний аспект, звернувши увагу на те, що синтез знання виникає в результаті руху думки від посилок до наслідків, у ході якого утворюється (або вбачається) нове знання. Кант розумів синтез знань як з'єднання різних уявлень і схоплювання їх різноманіття в єдиному акті пізнання. Роз'ясняючи поняття синтезу, він писав: “Синтез різноманітного (будь воно дане емпірично або a priori) породжує насамперед знання, яке спочатку може бути ще грубим і неясним і тому потребує аналізу; проте саме синтез є те, що, властиво, становить із елементів знання й поєднує їх у певний зміст. Тому синтез є перше, на що ми повинні звернути увагу, якщо прагнемо судити про походження наших знань” (Кант І. Соч. у б т., т. 3. М-М-, 1964, с. 173). Синтез знання являє собою дыю здатності уяви — цієї “функції душі”, по Канту. Однак залишається завдання звести синтез до понять, а це — область розуму. Процес синтезу складається з певних стадій. На емпіричній стадії відбувається “синтез схоплювання”; далі має місце рух до вищого синтезу, що дає повноту знання. На стадії вищого синтезу почуттєве різноманіття підводить під категорії, які надають єдності, що виникає в процесі синтезу, необхідність — фундаментальну рису теоретичного знання. У філософії Гегеля синтез у сутності з'являється як діалектичний рух думки від гранично абстрактних понять, таких, як поняття чистого буття, через множинність категорій до вищої єдності, представленої абсолютних духом. Історія філософської думки дає нам схему руху пізнання від невичерпного різноманіття, даного в спогляданні, до синтезу цього різноманіття, а потім за допомогою системної теоретизації знання до його єдності. У науці процеси синтезу знання пов'язані з пошуком загальних закономірностей у різних галузях науки. Виникнення нових наук — біофізики, астрофізики; астробіології, біохімії, біогеохімії й т.п. — пов'язане із процесами аналізу й синтезу в досліджуваних областях знання. Аналіз знання, що породжує безліч нових предметів дослідження, відбувається в нерозривній взаємодії із синтезом. У цій взаємодії виникають області знання, що поєднують різні науки: кібернетика, синергетика, загальна теорія систем. Процес плідної взаємодії синтезу з аналізом — характерна риса сучасного знання.

Білет №23

1. Сенсуалізм Дж. Локка. Первинні та вторинні якості. Структура досвіду.

Проблему походження людських знань Локк формулює як проблему походження ідей. Там, де немає ідей, немає й знань. Споконвічно, до зіткнення з матеріальним світом, людська душа, але Локку,- "білий папір без усяких знаків і ідей" И оскільки почуттєвий досвід, згідно Локку, джерело знання про матеріальний світ, остільки його теоретико-пізнавальна позиція - матеріалістичний сенсуалізм. Чуттєве знання виступає в Локка як невід'ємний компонент досвіду. У цьому змісті сенсуалістичне положення "Усі знання виникають із відчуттів" цілком узгодиться в нього з положенням "Усі знання здобуваються з досвіду". Локк намагається простежити перехід від відчуттів до знань. Дослідження природи й різноманітних функцій розуму дозволяє, згідно Локку, не тільки показати, що відчуття - "багате джерело більшості наших ідей, що залежать цілком від наших почуттів і через них вхідних у розумно й виявити інші пізнавальні здатності, що розвиваються в міру збагачення матеріалом знання, який доставляють відчуття. Прагнення, виходячи з почуттєвого, матеріального світу, пості-пінно піднятися до вищих раціональних форм людського знання, детерминованність їх почуттями, досвідом, означало спробу довести найважливішу тезу матеріалістичної гносеології. Природно, що, поставивши таке завдання, Локк поряд з об'єктами зовнішнього світу виділяє й особливий, внутрішній об'єкт знання - новий, пізнавальні здатності людини в цілому, його розум. Синтез здатності почуттєвого відбиття матеріального світу з іншими пізнавальними здатностями Локк здійснює, визнаючи поряд із зовнішнім, почуттєвим досвідом, з якого надходить вихідна інформація про зовнішній світ, досвід внутрішній, рефлексію. Згідно Локку, досвід має б два виміри: почуттєве, звернене в зовнішній світ, і раціональне, спрямоване на пізнавальну діяльність. Локк поряд з основним видом досвіду – відчуттям, визнає досвід внутрішній - рефлексію, означає не зраду принципу матеріалістичного сенсуалізму (або емпіризму), а глибоке розуміння того, що принцип сенсуалізму - це тільки один із ключів до пояснення виникнення ідей і знань. Коли ж Локк витлумачує внутрішній досвід як незалежний від змісту відчуттів джерело знань про світ, це дійсно заводить його в ідеалістичні тупики. Однак принцип локківського історизму - своєрідна теоретико-пізнавальна робінзонада. За "систему відліку", у якій описується виникнення й розвиток пізнавальних здатностей, знання береться окремий індивід. До народження, відзначає Локк, "стан плода в череве матері деяким відрізняється від життя рослини. Тому що сучасні нейрофізіологи вважають, більша частина функцій кори головного мозку в немовлят відсутня, то віднесення початку розвитку більшості функцій психіки, у тому числі й пізнавальних, до моменту народження в людини цілком правильно. Коли ж Локк прослідковує в окремому індивідуумові виникнення й розвиток пізнавальних здатностей з почуттєвого досвіду, він уважається, що має справу з людським пізнанням у цілому, яке як краплі води відбивається в його окремому атомі, в одиничній людині. Локк був, безумовно, прав, виступивши проти концепції вроджених ідей. Але він переглянув, що в цій концепції раціоналістів у своєрідній формі була " за-кодована" реальна філософська проблема. Розв'язок проблеми вірогідності й обсягу людського пізнання при такій постановці питання багато в чому визначається результатами, отриманий при дослідженні походження знань. А оскільки із цієї пробле-мий зв'язані такі важливі розділи локківської теорії, як теорія первинних і вторинних якостей, теорія утвору абстракцій, вчення про істину, то воно так-же можуть бути зрозумілі лише у світлі розв'язку їм проблеми походження знань. Ціль своїх досліджень Локк бачить у вивченні пізнавальних здатностей з погляду того, " як вони застосовуються до об'єктів, з якими мають справу. Перша пізнавальна здатність - це здатність відчуття, здатність сприймати за допомогою органів почуттів властивості предметів матеріального світу. Незважаючи на те що в Локка відсутнє розуміння рецепторної системи людину як історичного продукту, що сформувався в процесі суспільно-виробничої практики, у рамках опису розвитку індивідуальної свідомості він прагне обґрунтувати не тільки ідею розвитку й удосконалювання почуттєвого досвіду, але й думка про залежність змісту відчуттів, що доставляються одними рецепторами, від даних інших рецепторів. Але мері нагромадження певного різноманіття почуттєвих вражень у чоло-століття виникають і інші пізнавальні здатності: "...душу поступово робить в атом успіхи й переходить і вправі здатностей розширення, комбінації абстрагування своїх ідей, міркування про них і міркування про все атом..." Імен-Але в такому переході від почуттєвого до раціонального знання, що є результатом застосування більш складних пізнавальних здатностей, і укладена для Локка одна з основних труднощів. Оскільки мова йде про відчуття, у нього немає ніяких сумнівів, що це джерело знань про зовнішній матеріальний світ.: "...ми одержуємо ідеї жовтого, білого, гарячого, холодного, м'якого, твердого, гіркого, солодкого, і всі ті ідеї, які ми називаємо чуттєвими якостями. Коли я говорю, що почуття доставляють їхньому розуму, я прагну сказати, що від зовнішніх предметів вони доставляють розуму те, що викликає в ньому ці спирйняття. Це багате джерело більшості наших ідей залежних цілком від наших почуттів і через них вхідних розум, я й називаю відчуттям". Як тільки душу починає міркувати й розглядати ці дії, і діставши нашому розуму ідеї іншого роду, які ми не могли б повчити від зовнішніх речей. Такі "сприйняття", "мислення", "сумнів", "віра", "міркування", "пізнання", "бажання" і всі різні дії нашого розуму..."). Але це визначення не дає відповіді на поставлений вище питання.