59. Геополітична концепція х. Макіндера

Суть основной идеи Маккиндера состояла в том, что роль осевого региона мировой политики и истории играет огромное внутреннее пространство Евразии, и что господство над этим пространством может явиться основой для мирового господства

Маккиндер считал, что главной задачей англосаксонской геополитики является недопущение образования стратегического континентального союза вокруг "географической оси истории". Следовательно, стратегия сил "внешнего полумесяца" состоит в том, чтобы оторвать максимальное количество береговых про­странств от хартленда и поставить их под влияние "островной цивилизации".

Маккиндера первым постулировал глобальную геополитическую модель. Он неустанно подчеркивал особое значение географических реальностей для мировой политики, считая, что причиной, прямо или косвенно вызывавшей все большие войны в истории человечества, было, помимо неравномерного развития государств, также и неравномерное распределение плодородных земель и стратегических возможностей на поверхности планеты.

В связи с концепцией Маккиндера нельзя пройти мимо одной важной детали, на которую обращали внимание многие ее критики: Маккиндер нигде и никогда не давал определенного описания западных границ хартленда, оставляя этот вопрос на разумение своих читателей. Хотя он и ссылался в общих чертах на то обстоятельство, что стратегически хартленд включает Балтийское море, Дунай, Черное море. Малую Азию и Армению, дальше этого он, однако, не шел, так как понимал, что ситуация в Центральной Европе будет оставаться не стабильной. Зыбкая граница, установленная после первой мировой войны, была полностью разрешена уже в 1939 году. Вторая мировая война завершилась, казалось бы, установлением более прочной и "справедливой" разделительной линии между западной и восточной частями Европы, и ее можно было бы условно принять за западную границу хартленда. На рубеже 1989-90-х годов она также рухнула, и это новое ее разрушение сопровождалось образованием в центре Европы новой "буферной зоны", только еще более зыбкой, еще более чреватой конфликтами, еще более ненадежной и опасной, нежели то было после первой мировой войны. Особенность ее образования на сей раз состояла в том, что оно было стихийным, не имеющим какой-либо определенной политической цели а потому и будущая ее роль скрыта в полной неизвестности.

65. Концепція світового порядку Римського клубу.

Передумови створення:

- прискорення темпів змін у технічній, економічній та демографічній сферах;

- збільшення кількості держав, що відіграють на сьогодні активну роль у світовій системі, посилення взаємозалежності країн, зіткнення різнорідних соціальних систем, які мають різні рівні культури, розмивання державних суб'єктів світових політичних процесів;

- інформатизація, яка має характер глобального явища;

- проблеми, що потребують для свого вирішення глобального управління;

- зниження довіри до влади: феномен "кризи демократії", спричинений прогресуючою нерівністю між багатими і бідними, дискримінацією релігійних та національних меншин, відсутністю прямої залежності між економічним зростанням та якістю життя, нерівними можливостями в отриманні інформації та знання.

Новий світовий порядок має стати передусім новим порядком управління глобальними проблемами, пріоритетним аспектом "світової проблематики" стає проблема прийняття адекватних рішень. Традиційні структури управління (держави, уряди та відомства) виявилися нездатними вирішити глобальні проблеми. Свідчення нездатності:

- дотримання країнами принципу суверенітету як основи єдності й самосвідомості нації, що починає суперечити реальним процесам встановлення взаємозалежності країн;

- наявний принцип формування урядів (із керівників галузевих міністерств) спричиняє ізольова­ний розгляд того, що відбувається, та прийняття вузьковідомчих рішень;

- існуюче протиріччя між необхідністю термінового прийняття конкретного рішення та демократичною процедурою такого прийняття має наслідком формальне голосування;

- наявна необхідність передачі неурядовим структурам багатьох міжнародних функцій через відсутність у міжнародних організацій чіткого плану дій та формального принципу формування організацій.

До нового світового порядку висуваються наступні вимоги:

- формування більш досконалого механізму інтеграції галузевих напрямків політики, що відповідав би взаємозалежному характеру глобальних проблем;

- орієнтація на довгострокові цілі, які ігноруються внаслідок регулярного проведення парламентських виборів;

- децентралізація, що є реакцією на процес переходу від форми національної держави до деякого нового типу міжнародних відносин;

- розробка рішень на рівні, що є максимально наближеним до відповідного прошарку населення;

- формування органів управління, які були б гнучкими та динамічними, а інколи й спеціально створеними на певний термін;

- врахування ролі місцевих ініціатив та слідування принципу "думай глобально, а дій локально"; зникнення чіткої грані між офіційними та неофіційними організаціями та інститутами.

О. Тоффлер: існуючі міжнародні законодавства та збудовані за принципом вертикальної ієра­рхічної структури міжнародні організації не є більше адекватними новій світовій реальності. Виникла необхідність у новій (горизонтальній) структурі взаємозв'язків та відповідній побудові наднаціональних формувань.