- •40. Види соціальної стратифікації і параметри її структурування.
- •38. 39. Етапи політичної соціалізації
- •41. Зміст і структура національних відносин
- •42. Суть національного питання та його міжнародний досвід розв’язання.
- •43. Форми державного устрою у багатонаціональних за складом свого населення державах.
- •44. Причини самовизначення націй та проблеми втілення цього принципу в практику національного життя.
- •45. Білінгвізм (двомовність) у політиці та практиці політики держав пострадянського простору.
- •46. Конфлікт як соціальне явище.
- •47. Філософи античності про суть соціального конфлікту.
- •48. Типологія політичних конфліктів.
- •49. Основні методи подолання конфліктів
- •50. Особливості вибору при при різних політичних режимах.
- •51. Принципи виборчого права та організації демократичних виборів.
- •52. Перевага та недоліки мажоритарної виборчої системи
- •53. Концепція реалізму г. Моргентау
- •54. Політичний реалізм Вільсона
- •55. М. Каплан про систему в міжнародній політиці
- •56. Р. Арон про види міжнародних систем
- •57. Постбіполярна система та основні підходи до його визначення. Особливості постбіполярної системи мв.
- •58. Поняття геополітики та основні підходи до його визначення.
- •59. Геополітична концепція х. Макіндера
- •65. Концепція світового порядку Римського клубу.
- •66. Концепція глобальних проблем Римського клубу.
- •67. Новий світовий порядок як глобальна проблема
- •62. Концепция глобализации р. Робертсона
- •63. Основні поняття глобалістики.
- •61.Передумови виникнення та головні напрями розвитку сучасної лобалістики.
- •Глобалізаційні процеси та проблеми національної безпеки Глобалізаційні процеси і національна безпека України
53. Концепція реалізму г. Моргентау
період після Другої світової війни, коли протистояння двох світових соціально-економічних систем досягло стану «холодної війни», вивчення міжнародних відносин відбувалось під значним безпосереднім впливом практичних завдань зовнішньополітичної діяльності провідних держав світу. Науковою думкою було запропоновано значну кількість відповідних аналітичних підходів і теоретичних моделей, зокрема: теорія політичного реалізму Г. Моргентау, теорія миру і війни Р. Арона, теорія факторів К. Райта, теорія міжнародного еквілібріуму (рівноваги) Дж. Ліскі, теорія світових систем Й. Галтунга.
Вихідною в концепції політичного реалізму є теза про те, що недосконалість становища у світі — це результат дії сил, закладених у недосконалій природі самої людини. Тому потрібно бути реалістом: не протистояти цим силам, а враховувати їх у політиці. Згідно з концепцією політичного реалізму найважливішим орієнтиром, який допомагає знайти раціональний шлях у сфері міжнародної політики, є інтерес. Причому якщо у сфері внутрішньої політики залежно від характеру і співвідношення політичних сил загальний інтерес може бути різним, то в міжнародній політиці він виступає передусім і головним чином як національний інтерес. Будь-яка зовнішня політика має будуватися, спираючись на фізичну, політичну і культурну реальність, якою є нація. У світі, розділеному конкуренцією і боротьбою за владу різних суверенних націй, зовнішня політика будь-якої нації має забезпечувати задоволення її першочергової потреби, яка полягає в тому, щоб вижити. Всі нації відповідно до наявних у них можливостей прагнуть до одного — захисту своєї фізичної, політичної і культурної ідентичності перед загрозою зовнішнього нападу.
За Г. Моргентау, національний інтерес у міжнародних політичних відносинах містить постійну і змінну складові. Постійна складова національного інтересу визначається трьома чинниками: природою інтересу, який має бути захищеним; політичним оточенням, в якому діє інтерес; раціональною необхідністю, що обмежує вибір цілей і засобів для всіх суб'єктів, задіяних на міжнародній арені. Змінна складова визначається обставинами. Раціональною зовнішня політика є тоді, коли вона мінімізує ризик і максимізує вигоду. Через орієнтацію зовнішньої політики на отримання вигоди концепцію політичного реалізму називають ще теорією прагматизму і політичного реалізму.
Особлива увага в концепції політичного реалізму приділяється співвідношенню моральності й доцільності у зовнішній політиці. Прихильники прагматизму і політичного реалізму усвідомлюють моральне значення політичних дій, неминучість зіткнень між вимогами ефективної зовнішньополітичної діяльності й моральними нормами. Однак при цьому вони наголошують, що в оцінці дій держав і націй моральні принципи мають застосовуватись не абстрактно, а лише відповідно до конкретних обставин місця і часу. У зв'язку з цим політичний реалізм відкидає прагнення окремих націй ідентифікувати себе з моральними законами всього світу.