Тема 2. Основні засоби підприємства

2.1. Структура й оцінка основних засобів

Поряд з оборотними коштами і фінансовими активами основні засоби складають майно підприємства. Основні засоби є найбільш значимою складовою частиною майна підприємства і його необоротних активів.

Основні засоби – це засоби праці, що неодноразово беруть участь у виробничому процесі, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на вироблену продукцію частинами по мірі зносу.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №7 «Основні засоби» основними засобами вважаються матеріальні активи, що підприємство утримує з метою використання в процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам, чи для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більш одного року (чи операційного циклу, якщо він більш року).

Об'єктом основних засобів вважається завершений пристрій зі всіма пристосуваннями і приналежностями до нього чи окремий конструктивно відособлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відособлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного чи різного призначення, що мають для їхнього обслуговування загальні пристосування, приналежності, управління і єдиний фундамент, у результаті чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Для обліку, оцінки й аналізу основні засоби (фонди) класифікуються за рядом ознак:

1. За ознакою матеріально-натурального складу (у залежності від однорідності виробничого призначення):

1. земельні ділянки;

2. будинки – архітектурно-будівельні об'єкти, призначені для створень необхідних умов праці. До будинків відносяться виробничі корпуси цехів, депо, гаражі, складські приміщення, виробничі лабораторії тощо.

3. спорудження – інженерно-будівельні об'єкти, призначені для виконання тих чи інших технічних функцій, необхідних для процесу виробництва і не зв'язаних зі зміною предметів праці. До споруджень відносяться туннелі, мости тощо.

4. передатні пристрої – пристрої, за допомогою яких передається енергія різних видів, а також рідкі та газоподібні речовини (трубопроводи);

5. машини й устаткування, в тому числі:

а) силові машини й устаткування, призначені для вироблення і перетворення енергії (генератори, двигуни) тощо;

б) робочі машини й устаткування, використовувані безпосередньо для впливу на предмет праці чи для його переміщення в процесі створення продукції чи надання послуг, тобто для безпосередньої участі в технологічних процесах (верстати, преси, апарати, під’ємно-транспортні механізми та інше основне і допоміжне устаткування);

в) вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування тощо;

г) обчислювальна техніка – сукупність засобів, призначених для автоматизації процесів, пов'язаних з рішенням математичних задач тощо;

д) інші машини й устаткування.

6. транспортні засоби, призначені для транспортування вантажів і людей у межах підприємства і поза ним;

7. інструменти усіх видів та пристосування (оснащення), що прикріплюється до машин та служать для обробки виробу (затиски, тиски тощо.);

8. виробничий інвентар, використовуваний для проведення виробничих операцій (робочі столи, верстати), збереження рідких і сипучих тіл, охорони праці тощо.;

9. господарський інвентар (меблі тощо.);

10. робітнича та продуктивна худоба;

11. багаторічні насадження;

12. інші основні засоби.

2. За приналежністю основні засоби підрозділяють на:

а) власні;

б) орендовані.

3. У залежності від ступеня впливу на предмет праці:

а) активні – до них відносяться основні засоби, що у процесі виробництва безпосередньо впливають на предмет праці, видозмінюючи його (машини й устаткування, технологічні лінії, вимірювальні і регулюючі прилади, транспортні засоби);

б) пасивні – безпосередньо не впливають на предмет праці, а створюють необхідні умови для нормального протікання виробничого процесу (будинки, спорудження тощо).

Для аналізу якісного стану основних засобів на підприємстві необхідно знати їхню структуру. Розрізняють виробничу (видову), технологічну і вікову структуру основних засобів.

Під виробничою структурою розуміється співвідношення різних груп основних засобів за матеріально-натуральним складом в їх загальній середньорічній вартості.

Виробнича структура основних засобів на підприємстві залежить від наступних факторів: специфіки підприємства; рівня концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і диверсифікованості виробництва й ін.

Технологічна структура основних засобів характеризує їхній розподіл по структурних підрозділах підприємства в процентному вираженні від їхньої загальної вартості. У «вузькому» розумінні технологічна структура може бути представлена, наприклад, як частка окремих видів верстатів у загальній кількості верстатного парку тощо.

Вікова структура основних засобів характеризує їхній розподіл за віковими групами (до 5 років; від 5 до 10 років; від 10 до 15 років; від 15 до 20 років; понад 20 років). Середній вік устаткування визначається як середньозважена величина. Основна задача на підприємстві, що стосується управління основними засобами, зводиться до того, щоб не допускати надмірного старіння основних засобів, тому що від цього залежить рівень їхнього фізичного і морального зносу, а, отже, і результати роботи підприємства.

Облік і оцінка основних засобів здійснюються в натуральному і вартісному вираженні.

Оцінка в натуральному вираженні провадиться шляхом щорічної інвентаризації; служить для розрахунку виробничих потужностей, визначення технічного складу і деяких показників використання окремих видів машин і устаткування.

Вартісна оцінка провадиться для визначення загальної величини основних засобів і їхньої структури, розрахунку різних показників використання основних засобів і розрахунку амортизаційних відрахувань.

Розрізняють наступні види вартісної оцінки основних засобів:

1. первісна – фактична собівартість основних засобів у сумі коштів чи справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) об'єктів основних засобів.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудування, дообладнування, реконструкція тощо), що приводить до збільшення майбутніх економічних вигод, початково очікуваних від використання об'єкта.

2. відновлювана – це вартість виробництва аналогічних основних засобів у сучасних умовах.

Вона усуває вплив цінового фактора, що спотворює. На практиці відбудовна вартість визначається шляхом переоцінки діючих основних засобів з урахуванням їх фізичного і морального зносу.

Переоцінка основних засобів на підприємстві дозволяє:

• об'єктивно оцінити правдиву вартість основних засобів;

• більш правильно і точно визначити витрати на виробництво і реалізацію продукції;

• більш точно визначити величину амортизаційних відрахувань.

залишкова – являє собою різницю між первісною чи відбудовною вартістю і сумою зносу, яка визначається по величині амортизаційних відрахувань за весь минулий період служби даного об'єкта основних засобів. Таким чином, це та частина вартості основних засобів, що ще не перенесена на вартість виробленої продукції.