[Ред.]Передумови

Організація руху опору в Україні у 1941—1942 рр. була пов'язана з величезними труднощами. Концепція війни «малою кров'ю на ворожій території», що панувала напередодні війни, не передбачала діяльності партизанських загонів та створення належної людської, збройної та матеріальної бази для функціонування в умовах окупації.

Частина червоноармійців, які не потрапили в полон у 1941 році, а відстали від своїх частин, осідали у селах під різними легендами. У багатьох випадках це був командний склад Червоної Армії, найбільш підготований до ведення активної боротьби проти загарбників.

У 1941 році в Україні знаходилася величезна кількість військовополонених. Майже всіх полонених тримали в шталагах — концентраційних таборах для військових. Невеликій частині з цієї категорії осіб вдалося вирватися з полону, ці люди тікали в сільську місцевість і там намагалися пристосуватися до життя.

Також в лісах знаходилось багато дезертирів, які полишили частини Червоної Армії.

[Ред.]Головні етапи руху [ред.]Становлення: 1941—1942 роки

29 червня 1941 ЦК ВКП(б) видав наказ організувати партійне підпілля на окупованій німцями території, щоб пізніше розгорнути з нього партизанський рух. В Україні у 1941—1942 роках таке підпілля вдалося створити лише у деяких містах, бо навіть більшість членів КПУ відмовилися від покладеного на них доручення і з приходом німців легалізувалися.

Швидке просування ворога внесло свої корективи в організацію партизанської боротьби: проблематичним було розгортання широкої мережі партизанського руху й підпілля. Між партійними комітетами, радянськими органами, НКВС, військовими радами фронтів і армій невдовзі розпочалися непорозуміння й конфлікти, породжені суперництвом, намаганням встановити свій контроль над розпочатою справою. Якщо додати до цього драматичне становище на фронтах, брак відповідного досвіду й навичок, відсутність найпростіших видів озброєння, амуніції, засобів зв'язку, то стане зрозумілим, чому більшість партизанських загонів формувалася абияк, на жалюгідній матеріальній основі.

До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб. В кінці 1941 недовгий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але німці цей загін швидко ліквідували. Та ж сама доля чекала загін, що діяв взимку1941—1942 біля Павлограда і на східній Дніпропетровщини (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму.

Для керівництва партизанським рухом і координації його дій з операціями Червоної Армії 30 травня 1942 року при Ставці Верховного головнокомандування був створений Центральний штаб партизанського руху (ЦШПД) на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) Білорусії П. К. Пономаренко. 20 червня 1942 був створений Український штаб партизанського руху (УШПД) з центром уЛуганську, а пізніше в Москві. Номінальним керівником Українського штабу був М. Хрущов, фактичним — Т. Строкач, заступник народного комісара НКВС УРСР.

Для забезпечення взаємодії партизан з регулярними військами при військових радах ряду фронтів і армій були створені представництва партизанських організацій. Також значну роль в організації партизанського руху зіграло партійне підпілля. Таким чином, зі створенням штабів партизанського руху і зміцненням партійного підпілля в основному завершилася робота зі створення системи централізованого керівництва партизанським рухом. У розпорядження УШПД були виділені радіовузли, шпиталі, зброя, транспортні літаки й ін. Діяла школа з підготовки партизанських кадрів.

Партизанський рух у СРСР набуває масовості з кінця 1942 року. Це було наслідком остаточного розчарування в «нових господарях» українським населенням, що було викликано нещадним терором, вбивствами, геноцидом євреїв, депортацією на примусові роботи у Німеччину. Недаремно майже у той же час національні організації українців (Уряд УНР в екзилі,ОУН(б)) приймають рішення почати збройну боротьбу проти німців. З іншого боку, комуністична партія СРСР зуміла організувати комплексну підтримку партизанського руху — агітацією, кадрами та матеріальним забезпеченням.