Значення коефіцієнта n для виробничих приміщень

Характеристика зорової роботи	Найменший розмір об’єкта розрізнення, мм	Розряд зорової роботи	Значення n, % при природному освітленні
			верхньому і комбінованому	боковому
Виконувана робота: найвищої точності дуже високої точності високої точності середньої точності малої точності груба Робота з самосвітними матеріалами і виробами в гарячих цехах Загальне спостереження за ходом виробничого процесу: постійне періодичне Робота на складах	Менше 0,15 Від 0,15 до 0,3 Від 0,3 до 0,5 Від 0,5 до 1 Від 1 до 5 Понад 5 — — — —	I II III IV V VI VII VIII IX	10 7 5 4 3 2 3 1 0,7 0,5	3,5 2,5 2 1,5 1 0,5 1 0,3 0,2 0,1

2.4.4. Вимірювання вібрацій

Для вимірювання параметрів вібрацій користуються приладом ИШВ-1 його характеристика повинна бути повністю лінійною. Перемикач ставлять у положення «Лін» (лінійна характеристика), а перемикач датчиковий — у положення «Датчик». До входу приладу приєднують п’єзоелектричні віброперетворювачі Д13 на частоти — 3000 Гц або Д28 — на частоти 20–10000 Гц. Коли на корпус перетворювача діють механічні коливання з прискоренням а, інерційна маса зазнає дії сили F = та, внаслідок чого п’єзокерамічні елементи зазнають деформації стиску, а на електродах їх виникають електричні заряди, прямо пропорційні діючому прискоренню. П’єзокерамічні елементи ввімкнуті паралельно між корпусом і контактом і підключаються до ИШВ-1 через спеціальну розетку. Для вимірювання рівня віброшвидкості (а не вібро­прискорення) між кабелем від цієї розетки і виходом ИШВ-1 за допомогою спеціального штекера вмикають особливий пристрій у вигляді невеликого циліндра — інтегратор.

Віброперетворювач Д13 прикріплюють на вібруючій поверхні шпилькою М-5, вкрученою у спеціально зроблене гніздо па цій поверхні (у перетворювача гніздо для цієї шпильки передбачено в основі), або болтом М-5.

Стендова перевірка устаткування полягає у вимірюванні вібро­швидкості при номінальному режимі роботи і сили натиску на рукоятки. У виробничих умовах вимірюють тільки віброшвидкість, але сила натиску повинна бути в межах 80–100 % максимальної, яка потрібна за паспортним режимом. Параметри вібрації вимірюють у напрямі найбільшої вібрації не менш як 3 рази і результати усереднюють арифметично.

2.4.5. Захист від шуму і вібрацій

Для зниження шуму і вібрацій від машин треба замінювати, якщо є змога, ударні взаємодії деталей безударними, а зворотно-поступальні рухи — обертальними; демпфірувати вібрації деталей за допомогою пружин або прокладок з матеріалів, які мають велике внутрішнє тертя (ґума, пробка, повсть, азбест, бітумінізований картон) або замінювати металеві деталі виготовленими з незвукопровідних матеріалів (пластмаса та ін.). Якщо деталі мають великі поверхні (трубопровід, кожух, кришка), що дають шум, доцільно облицьовувати ці поверхні зазначеними вище матеріалами. Треба старанно зрівноважувати усі рухомі деталі для зменшення динамічних сил, що спричиняють вібрації, і передбачати мінімальні допуски при виготовленні і складанні деталей, бо із зменшенням зазорів зменшується енергія співударянь. Співударні деталі змащують в’язкими рідинами, а деталі, які вібрують і створюють шум (шестеренчастих редукторів), вміщують у масляні ванни, намагаючись при цьому поліпшити умови для обтікання деталей агрегату повітряним струменем (у вентиляторах, ежекторах).

Якщо шум у самому джерелі зменшити до норми не вдається, до конструкції машини включають пристрої, які ізолюють джерело шуму або поглинають шум. Для цього роблять так: устаткування, що створює шум усією своєю поверхнею (ДВЗ, електродвигуни, редуктори), цілком вміщують у звукоізолюючі кожухи і, якщо можливо, автоматизують керування його роботою; потрібні отвори у звукоізолюючих кожухах роблять у вигляді каналів, облицьованих усередині звуковбирними матеріалами; агрегати, що створюють надмірний шум внаслідок вихроутворення або вихлопу газів (ДВЗ, повітродувки, вентилятори, пневматичний інструмент), обладнують спеціальними глушниками; до устаткування, призначеного для встановлення не на спеціальних фундаментах і в приміщеннях, що межують з тихими, приробляють амортизатори з пружин або нешумних матеріалів, щоб вібрації не поширювались у сусідні приміщення у вигляді шуму. Якщо і такими способами не вдається знизити шум устаткування до норми, виготовлювач повинен рекомендувати додаткові заходи: розмістити устаткування в боксах, окремих приміщеннях або будинках з підвищеною звуко- і віброізоляцією, застосувати звукоізолюючі кабіни для спостереження і дистанційного керування.

Для послаблення передачі вібрацій і шуму по повітро- і трубопроводах їх приєднують до вентиляторів і насосів за допомогою ґумових патрубків. Всередині порівняно невеликих шумних приміщень облицьовують стелю і частину стін (не менш як 50 % поверхні) звуковбирними матеріалами: спеціальною акустичною штукатуркою, пористими плитами або перфорованими конструкціями, віддаленими від стіни на певній відстані (кілька сантиметрів). Щоб зменшити вібрацію на робочому місці, застосовують м’які сидіння з амортизаторами, площадки обслуговування, встановлені на віброізоляторах.