2.4.2. Методи дослідження гігієнічних умов праці
Мікроклімат визначають за температурою, відносною вологістю і швидкістю руху повітря. Вологість визначають, застосовуючи спеціальні таблиці, залежно від різниці показу сухого і мокрого термометрів психрометра. Крильчастим анемометром вимірюють швидкість руху повітря від 0,5 до 10 м/с. Він складається з легкого колеса, яке має алюмінієві лопаті, закріплені під певним кутом на осі колеса; вісь з’єднана черв’ячною передачею з механізмом обертання стрілок циферблата, градуйованого в метрах. При вимкненому механізмі відліку анемометр установлюють так, щоб вісь колеса була розміщена паралельно потоку повітря, і вмикають одночасно анемометр та секундомір на 30–60 с. Швидкість повітря визначають за графіком у паспорті анемометра залежно від величини відношення відліку за анемометром до відліку за секундоміром. Є також термоанемометри ЛИОТ і типу ЭА-2м.
Малі швидкості повітря (0,1–1,5 м/с) визначають за допомогою кататермометра, тобто спеціального спиртового термометра з циліндричним або кульовим резервуаром внизу і циліндричним розширеним капіляром вгорі. Циліндричний кататермометр має шкалу, проградуйовану від 35 до 38°С. Резервуар кататермометра нагрівають у воді, яка має температуру 70°С, доти, поки спирт, пройшовши капіляр, не заповнить половину верхнього розширення. Потім кататермометр витирають насухо і підвішують у досліджуваній точці приміщення. Секундоміром заміряють час τ (с), протягом якого покази змінюються від 38 до 35°С. Обчислюють охолодну силу повітряного потоку за формулою f = F/τ, де F — постійна (фактор приладу), зазначена в його паспорті. Швидкість руху повітря визначають за формулою
,
де t0 — температура навколишнього повітря, виміряна звичайним термометром, °С; K1 = 0,2 (або 0,13) і K2 = 0,4 (або 0,47) емпіричні коефіцієнти, які залежать від значення f /(36,5–t0). Якщо ця величина менша 0,6, тоді беруть перші значення K1 і K2, а якщо більша, то другі (в дужках).
Інтенсивність теплових випромінювань визначають актинометром. Одна з його конструкцій являє собою трохи зігнуту пластинку з константану, що покрита платиновою черню і прикріплена на основі з інвару, який має незначний коефіцієнт розширення. Під впливом теплового випромінювання пластинка згинається, і з’єднана з нею стрілка відліку відхиляється. Шкала проградуйована в кДж/(м2·с).
Запиленість повітря визначають гравіметричним методом, тобто вимірюють у міліграмах масу пилу, що міститься в 1 м3 повітря. Для цього спеціальним пристроєм (аспіратором) або ручним насосом перекачують певну кількість повітря, яку вимірюють газовим лічильником, через фільтр-алонж, заповнений скляною ватою. Відношення маси затриманого пилу до об’єму перекачаного повітря і визначає вміст його в повітрі. Пил так само характеризується хімічним складом і дисперсністю (ступенем подрібнення). Його визначають під мікроскопом на склі, на яке пил осідає в спеціальній камері з відомим об’ємом.
Освітленість, тобто поверхневу густину світлового потоку, вимірюють люксметром. На контрольоване робоче місце ставлять селеновий фотоелемент, в якому виникає електричний струм, пропорційний світловому потоку, що падає на нього. Струм вимірюють гальванометром, градуйованим у люксах.
Напруженість електричного і магнітного полів вимірюють приладами ИЭМП-1 для діапазону 1,5 МГц — 100 кГц і ИЭМП-2 для діапазону 100 кГц–50 Гц. Електричне поле створює е. р. с. в антені-диполі, напруження випрямляється діодом, посилюється ламповим підсилювачем і вимірюється магнітоелектричним приладом. Для вимірювання магнітного поля замість диполя використовують рамкову антену. Для вимірювання на лініях електропередачі напругою 400 кВ і більше Державні стандарти рекомендують прилад ПЗ-1, але можна застосовувати й інші, якщо вони мають границі вимірювання напруги електричного поля від 0,5 до 60 кВ/м і основну похибку не більш як ±5 % від кінцевого позначення шкали.
Для виявлення і вимірювання радіоактивного випромінювання або радіоактивної зараженості найчастіше використовують іонізаційний метод, на якому ґрунтується застосування різних рентгенометрів і радіометрів. Сприймаючий орган у цих приладах — іонізаційна камера, в якій стінки служать одним електродом, а другий введено всередину камери і ізольовано від стінок. Газ, що є в камері, іонізується під дією випромінювання. При підведенні напруги до електродів виникає струм, який залежить від потужності дози випромінювання.