4.Система і структура міжнародного інформаційного права

МІП – це комплексна галузь МП, яка поєднує в собі принципи приватного та публічного пава і складається з двох систем, шо передбачабть:

1) регулювання загальних прав та свобод(права людини,держави,права М орг-цій, в тому числі і неурядових і права інших суб’єктів МВ, які вступають у відносини обміну інформації)

2) галузева- правове регулювання Мас Медіа –друкованих ЗМІ, радіо та ТВ мовлення ,видавничої діяльності, рекламної діяльності, електронних видань, спонсорства для всіх ЗМІ, участь ЗМІ у політ процесах.

Право дифамації – право спростування та відповіді, Право телекомунікацій- право регулювання технічних стандартів і протоколи, які забезпеч. зв’язком між різними системами, Право інформаційної інтелектуальної власності, Право на використання продуктів кіберіндустрії, Право кіберпрстору, Регулювання доступу до інофрмац ресурсів Інтернету

Суб’єкти МІП- держави ,міжнародні організації універсального характеру, неурядові установи.

Об’єкти МІП- матеріальні та нематеріальні процеси та явища,з приводу яких суб’єкти МІП вступають у відносини, які є предметом їхніх інтересів, прав та зобов’язань.

Джерела МІП :

1) міжнародні договори в галузі ІК

2) конституц норми та нац чинне законодавство

3) судова та арбітражна практика

4) міжнародні звичаї

Міжн. Угоди - основне джерело регулювання інформац діяльності на міжнародному рівні. Оскільки містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для МІВ.

Функції інформаційного права:

1. нормативна – визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних відносин;

2. комунікативна – зазначення в окремих статтях посилань на законодавчі акти, які є системоутворюючими різних міжгалузевих інститутів права;

3. регулятивна – визначення прав й обов’язків, зобов’язань суб’єктів щодо регулювання суспільних інформаційних відносин;

4. охоронна – встановлення гарантій і меж правомірної поведінки суб’єктів, які здійснюють заходи щодо недопущення та профілактики правопорушень, а також контроль за дотриманням правомірної поведінки;

5. захисна – визначення правових умов, процедур і суб’єктів, які здійснюють захист від вчинених правопорушень, а також відповідальності за них згідно з нормами цивільного, адміністративного, трудового, кримінального права;

6. інтегративна – системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні у різних підсистемах права (щодо інформаційного права вона є з’єднувальною ланкою між провідними традиційними галузями права).

Структурно система інформаційного права поділяється на дві частини – загальну і особливу. У загальній частині наводяться норми, які встановлюють основні поняття, загальні принципи, правові форми й методи правового регулювання діяльності в інформаційній сфері. Викладається зміст предмета й методу правового регулювання інформаційних відносин, дається характеристика джерела інформаційного права.

Особлива частина містить дві групи інститутів інформаційного права, в яких згруповано близкі за змістом інформаційні правові норми. Інститути, що мають норми, які регулюють суспільні відносини в сфері обороту відкритої загальнодоступної інформації (інститут інтелектуальної власності щодо інформаційних об’єктів, інститут масової інформації, інститути бібліотечної і архівної справи), і інститути інформації з обмеженим доступом (інститути державної й комерційної таємниці, інститут персональних даних). Наявність таких інститутів не виключає їх доповнення новими інститутами (банківської, службової таємниці й ін.).

Принципи міжнародного інформаційного права

Міжнародний досвід показує, що у сфері суспільних інформаційних відносин при законодавчій легалізації їх насамперед враховують загальнолюдські принципи. Серед цих принципів чільне місце посідають такі:

- державний суверенітет окремих країн в участі у міжнародних відносинах;

- верховенство прав людини: повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації;

- презумпція невинності громадянина, приватної особи на засадах співвідношення потреб та інтересів окремих людей, корпорацій (об'єднань) їх, націй, держав та світового співтовариства.

Новий підхід щодо правового регулювання суспільних відносин, який може бути прийнятий і на міжнародному рівні, запропонований вітчизняною наукою, — це теорія гіперсистем права. В його розвитку сьогодні набирають сили нові наукові дисципліни: юридична когнітологія, правова кібернетика та правова інформатика. Особливістю цих наук є застосування принципів, підходів і методів кібернетики та інформатики до вирішення проблем права, зокрема правотворення.

Виходячи з положень правової інформатики, слід зазначити, що правотворення у міжнародному та національному праві має базуватися на основі методології системного і комплексного підходів, зокрема теорії формування комплексних гіперсистем права, агрегації галузевих інститутів права у нову системну якість, не притаманну окремим складовим міжнародного публічного і приватного права.