5Біблійні та легендарні оповіді в структурі «Повісті временних літ».

До “Повісті минулих літ” (зокрема до її недатованої частини, де відображено “долітописний час”)увійшло чимало легенд, котрі мають як фольклорне, так і релігійно-християнське походження. Можна припустити, що в літописі ті легенди зазнали певної обробки, були пристосовані до загальноісторичної, ідеологічної концепції, проте в основі вони мають конкретне джерело – усне чи книжне.В процесі поступової еволюції реальна основа оповідання може бути витіснена

на задній план або навіть зникнути, змінившись в опис чогось незвичайного, надприродного.Саме така особливість трансформації переказу в легенду зближує цей жанр словесної творчості з оповіданнями про чудеса, домінантою яких якраз і є незвичайне, дивовижне. Уведення чудесних легенд фольклорного походження у літописі дуже скуте та обережне, на що вказували у свій час М.Костомаров та М.Грушевський. Із тих легенд про чудо дійшла хіба що оповідка про дивну смерть Олега від свого коня. Якщо пильніше придивитися до цього чуда, то побачимо, що воно глибоко закорінене у міфологічних уявленнях українців.

Цілком умотивовано з погляду змісту є в “Повісті минулих літ” фрагмент, який іде відразу ж за оповідкою про смерть Олега Віщого. Тут переказано деякі історії, запозичені із “Хроніки” Амартола, про волхвування у давні часи та про дивовижні і незвичайні вчинки нетутешніх чародійників. Ті чудеса літописець називає “бісівськими”.

Одна з таких легенд пов’язана з хрещенням Русі і стосується передусім ініціатора і виконавця цієї історичної акції – князя Володимира.

Деякі незвичайні події, відображені в “Повісті минулих літ”, мають чітке визначення – чудо, як це, наприклад, зроблено у записах під 1092 роком. Тут оповідка про “предивне чудо” у Полоцьку має жанрові прикмети легенди: з одного боку, конкретна географічна локалізація (одне з найвідоміших міст Київської Русі – Полоцьк), а з другого –фантастичні картини, міфологічні персонажі, спроба незрозумілі, дивні явища трансформувати у площину реальної достовірності, видобути символічний смисл (знак) із того, що відбулося.

Наведені вище приклади переконують у тому, що в “Повісті минулих літ” зміст переказаних (чи оброблених) легенд подекуди набуває значення і символіки чуда, а зображене чудо з-під пера літописця стає легендою. Відбувається це передусім тому, що автор літописних оповідок вдається до правил і засобів художньої творчості: він не тільки прагне донести інформацію, відомий йому факт, а й подати все те по-літературному привабливо.

6Творчість Кирила Туровського. « Притча про людську душу й тіло». Особливості християнської інтерпретації.

Творчість K. T. є одним з найвищих досягнень релігійно-філос. думки XII ст. Достеменно K. T. є автором "Притчі про душу і тіло", "Повісті про білоризця і чорноризця", "Сказання про чин чорноризця", восьми слів на церковні свята, тридцяти молитов і двох канонів. Йому приписують ще близько десяти творів. За обсягом літ. спадщини, популярністю та майстерним володінням словом К. Т. — чільна постать духовного життя Київської Русі XII ст.: його називали "другим Золотоустим". Глибокі за змістом та блискучі за формою, твори K. T. написані на конкретно-реалістичному, морально-учительному, алегоричносимволічному та філософсько-світоглядному рівнях і мають філософськобогословське значення. K. T. почасти відходить від усталених канонів біблійної екзегези, використовує неканонічні тексти, безкомпромісно викриває моральні вади суспільства, спростовує різні єретичні вчення.

"Сказав Господь. Була одна домовита людина; вона насадила виноградник і відгородила огорожею, і викопала яму для віджимання вина, залишила вхід, - улаштувала і ворота, але не зачинила входу. І вертаючись додому, сказала вона: "Кого залишу я сторожем мого винограднику? Якщо залишу кого-небудь із рабів, які мене служать, то, знаючи мою поблажливість, розтопчуть вони моє добро. Але от що зроблю: приставлю до воріт кульгавого і сліпого. Якщо хто з ворогів моїх захоче обікрасти мій виноградник, то кульгавий побачить, а сліпий почує. Якщо ж хто-небудь із них двох захоче вийти у виноградник, то кульгавий не маючи ніг, не може проникнути усередину; сліпий же, якщо і увійде, то, заплутавшись, у прірві розіб'ється".

Після того як, вони посиділи якийсь час, сказав сліпий кульгавому: "Що це за пахощі з воріт винограднику овівають мене?" Відповідав кульгавий: "Багато доброго усередині винограднику є в пана нашого, а на смак - несказанно приємного. Але тому що пан наш мудрий, посадив тебе тут сліпого і мене кульгавого, і не можемо ніяк насититься добрими плодами". Відповідав сліпий, говорячи: "Чого ж ти не сказав давно мені цього, ми б не терпіли, але це дане нам володіння, давно б розібрали. Хоч я і сліпий, але маю ноги і сильний, можу носити і тебе, і вантаж... Бери кошик і сідай на мене; я тебе понесу, ти ж указуй шлях і все добро пана нашого ми обірвемо; не думаю я, що прийде сюди наш пан"... І сів кульгавий на сліпого, і, увійшовши всередину винограднику, обікрали все бувше там добро пана свого...

Коли прийшов пан взяти плоди у винограднику і побачив його обікраденим, призвав кульгавого і з'єднав його зі сліпим, і почали вони викривати один одного. Кульгавий говорив сліпому: "Якби ти мене не поніс, ніяк би я не міг достатися туди, тому що я кульгавий". Сліпий же говорив: "Якби ти не показав мені дорогу, то ніяк би я не міг достатися туди". Тоді пан, сівши на суддівське крісло, почав судити їх обох". І сказав: "Як ви крали, так і тепер - нехай сяде кульгавий на сліпого". І коли кульгавий сів, наказав перед всіма рабами нещадно карати їх у зовнішній темниці для мук".

Сліпий – наша душа, Кульгавий – тіло, сліпа душа підкоряється гріховному, але слабкому тілу, тому й грішить. Душа намагається виправдатися тим, що без тіла вона не змогла б грішити, але на суді кожен відповість за все.