40. Творчість Некрашевича

Іва́н Гео́ргійович Некраше́вич — поет і проповідник другої половини XVIII ст. Народився близько 1742 р. у селі Вишеньки (нині Бориспільського району на Київщині) в родині священика. Закінчив Києво-Могилянську академію, був священиком у рідному селі. Останні відомості про Некрашевича маємо з 1796 р., коли новий київський митрополит призначив його своїм намісником. Зберігся рукописний збірник кінця XVIII ст. — автограф поетичних творів і проповідей (українською і латинською мовами). надруковано вісім поетичних творів І. Некрашевича за описаним автографом. Сильний фольклорно-етнографічний струмінь відчувався у творах Івана Некрашевича. Його твори виділялися чистотою народної мови, простотою змісту, народним гумором. Поетична система І. Некрашевича виросла з народнопісенної поезії, а тому була поширена серед народу. Нині відомо дев'ять творів автора: побутові сцени на зразок інтермедій, віршові листи до знайомих. Іван Некрашевич мав священницький сан і в своїх поезіях прагнув створити образ ідеального священика, який бореться з неуцтвом, обмеженістю простих людей.

41.Громадянська лірика 18 ст

Коли в літературах Західної Європи романтичний герой, перебуваючи в атмосфері зруйнованої єдності природи і культури, виявляв душевну роздвоєність, індивідуалізм і «світову скорботу», ліричний герой в українському романтизмі перебуває в гармонії з природою і природним життям та починає усвідомлювати свою самоцінність на більш пізньому етапі розвитку суспільства. Коли, приміром, в російському романтизмі чільне місце займає загострена особиста свідомість, пошук сенсу життя, а звідси — філософська лірика (поети-«любомудри»), ідея громадянського служіння державі, успадкована від класицизму, в українській літературі романтичний герой, як правило, зв'язує свою долю з долею народу, з боротьбою за національну незалежність; «світова туСприйнявши й розвинувши ідеологічні та патріотичні формули, що йшли від «Истории русов» і народної поезії, вони піднесли постаті українського гетьмана, козака, кобзаря і бандуриста до висоти героїчних епічних героїв. Стилізовані твори «Запорожской старины» як типове європейське явище кінця XVIII— початку XIX ст. «сприяли руйнуванню фабульності епічної поезії, даючи натомість безсюжетну історичну лірику, де стрижень теми густо повивається патріотичними формулами про Україну, про її боротьбу за свободу і т. д... Потреба творити новий стиль, висловлювати нові ідеї в формах пісні і думи, проблеми стилізації постали як першорядної ваги завдання для покоління, що, борючись з котляревщиною, пробувало стати на нові шляхи, і «Запорожская старина» є один із перших виявів цієї проблеми»Рішуча відмова від бурлескного стилю, орнаментування епічного викладу образами-символами, поетичними форму-лами-кліше, екзотизм та експресивність у відтворенні пейзажу за рахунок концентрації типових рис народної пісні надавали стилізаціям «Запорожской старины» рис нового літературного стилю.га» набуває характеру національної туги за минулою славою і волею України